Попереджаю, буде боляче!

Брудний, неголений і не зовсім тверезий... Ви б підтримали розмову із таким незнайомцем? А от я наважилась...

Це була, мабуть, найгірша закордонна поїздка у моєму житті. Я прямувала замість колеги у Прагу на семінар стоматологів,   запрошення на який дістала лише за чотири дні до початку. Купити прямий квиток не вдалося, тож довелося їхати транзитом через Польщу. Спочатку мікоравтобусом з України до Катовіце, а 
звідти -- вже комфортабельним автобусом у Чехію.

Але через черги на кордоні наш бус простояв шість годин. І я спізнилася на свій вранішній рейс до Праги. Довелося взяти квиток на той, що відходив майже опівночі, інших варіантів не було. А відтак, мусила чекати довгих кілька годин у Катовіце. 

Після виснажливої нічної поїздки ноги гуділи, а в голові паморочилося. На відвідини місцевих пам'яток культури сил не було, винаймати на кілька годин готель -- дорого. Куди подітися подорожньому у незнайомому місті?

Неподалік автовокзалу я побачила "Макдональдс". І подумала, що пересидіти тут кілька годин, у теплі, з горнятком кави і безплатним інтернетом -- не така вже й погана ідея. 

Знервована, втомлена і зла на весь світ я спинилася біля кіоску. Курити я кинула ще рік тому. Але цього разу нерви були на межі і я, щоб заспокоїтися, купила пачку "Мальборо". Дорого, а що робити? 

Вже починало темніти, накрапав дощ. Я сховалася під дашком, прикурила сигарету, намагаючись упіймати смак давно забутого задоволення. 

-- Чи пані не продасть мені одну цигарку? -- якийсь чоловік, на вигляд безхатько, простягував мені залізного злотого. Я аж відсахнулась від несподіванки. Кремезний, нечесаний, неголений. Засмальцована спортивна куртка, хоча і відомого бренду, виглядала так, ніби її по черзі носили семеро братів багатодітної родини. Грубий вовняний светр увесь закашлатаний і в плямах. Який жах! Але він дивився на мене так прохально, що я не відмовила. Витягла з пачки сигарету і, намагаючись приховати огиду, простягла незнайомцеві:

-- Прошу пана, візьміть задурно. Я не торгую сигаретами.

-- Ні-ні, я не хочу задурно. Я хочу купити, бо я не жебрак! -- він гонорово підняв підборіддя.

Мене це дуже розвеселило.

-- Ще й який жебрак! -- відповідаю. -- Адже 17 злотих за пачку ти заплатити не можеш. А поштучно -- не продадуть. Бери сигарету і заховай свої гроші, поки я добра.

Він узяв цигарку з моїх рук і аж просяяв від щастя:  

-- У тебе такий акцент... Ти з України, правда ж? 

-- Так, зі Львова.

-- Ов-ва, як я люблю Львів! -- втішився він. -- У мене бабуся народилася у Стрию, знаєш це містечко неподалік? Я був там, і у Львові також.

Я промовчала і відвернулась, бо розмовляти з якимось безхатьком, хай навіть і європейським, було якось соромно. Чоловік, здається, зрозумів це і, відійшовши на кілька метрів, теж закурив.  Я поринула у свої думки, у які повільно влилася чарівна музика -- музикантка на тому боці вулиці грала на скрипці так, що заслухаєшся.

-- Гарно, правда ж? -- вивів мене з задуми вже знайомий волоцюга. -- Ця жінка раніше у філармонії працювала. Тепер на пенсії, а тут підробляє. Я щовечора прихожу її слухати. Ти знаєш, що це за мелодія?

-- Вівальді, "Пори року", -- відповіла я. -- Один із моїх найулюбленіших класичних творів.

-- І моїх теж, -- зрадів незнайомець. -- Мене звуть Даріуш. Можна просто Дарек. А вас?

Я викинула недопалок і штовхнула двері у зал: 

-- До побачення, щасти вам!

Але щойно я вмостилась за столиком із ноутбуком, як він з'явився переді мною. Стояв, переминаючись з ноги на ногу, не наважуючись щось сказати.

-- Ну чого вам? -- невдоволено буркнула я. -- Ще сигарету? Візьміть і забирайтесь будь ласка.

Але він похитав головою: 

-- Ні-ні, не теба. Я хотів... Знаю, така пані як ви... Я все розумію, але... Дозвольте пригостити вас кавою. 

-- Що?! 

-- Ну, ви ж мене пригостили сигаретою. Тепер моя черга. Знаю, я виглядаю не дуже презентабельно. Але я не безхатько, повірте. Я музикант. Колись був концертмейстером у тій самій філармонії, що й та жінка. А у молодості грав у рок-гурті. "Черрі-джем", може ви чули? Ми приїжджали до України з концертами. Так давно це було... Зараз я фрілансер, працюю у рекламному бізнесі. Чесно. Розумієте,
іноді життєві обставини складаються так, що...

Він белькотів щось не дуже зрозуміле, перескакуючи із теми на тему і явно соромлячись свого вигляду. Сама не очікуючи від себе, я раптом сказала: 

-- Гаразд, несіть вашу каву. Вип'ємо по горнятку, а потім ви дасте мені спокій, домовились? 

Він швидко метнувся до каси, а за мить повернувся з двома горнятками і чізкейком для мене. Знаєте, мене це приємно вразило. Адже у "Макдональдсі" у Катовіце є два види кави. Та, яку продають у паперових склянках, коштує 5 злотих, а у порцелянових чашках -- по 9. Що ж, може мій кавалер і не музикант, за якого себе видає, але те, що людина вихована, зрозуміло. Як же він дійшов до такого життя? 

Дуже скоро я про це дізналася. Він сів навпроти мене і говорив, говорив. Здавалося, що його сто років ніхто не слухав, і тепер Даріуш мав потребу розповісти випадковій знайомій усе, що накипіло у нього на душі. По щирості, мене не дуже тішило його
товариство. Я бачила, як люди за сусідніми столиками з цікавістю зиркали на нас. Але я заспокоювала себе тим, що за годину-другу піду звідси і навряд чи колись повернусь у те місце.  

-- Розумієш, вона покинула мене, бо хотіла жити в Англії, -- жалівся Даріуш. -- Знайшла собі жениха, на 20 років старшого. Вийшла заміж. А він циган, уявляєш? Циган, але громадянин Великобританії -- сказитися можна. І сина забрала, я його
востаннє три роки тому бачив. А я любив її. Дуже любив. Не повіриш, але я не пив останні 20 років, навіть пива. А тепер вже півроку як пиячу.

Мене ця розмова починала злити. 

-- Послухай,-- кажу йому. -- А чому ти у всьому жінку звинувачуєш? Ну розлюбила, покинула. А ти хто: чоловік чи ганчірка? Як можна було так опуститись, щоб пропити все. Якщо залежний від алкоголю, то завжди знайдеш винуватого у твоїх бідах. Але правда у тім, що винен ти сам.

Він понуро опустив очі: 

-- Я це розумію. Але нічого не можу з собою вдіяти. Болить мені. Дуже болить.

-- Чого ти не можеш вдіяти? -- поцікавилась я. -- Випрати куртку, викинути цього жахливого светра і купити новий? Чи тобі важко почистити черевики? А до перукаря сходити -- це теж проблема світового масштабу? Поглянь на себе -- справжнісіньке опудало.  А тобі, мабуть, ще й сорока років немає.

-- Мені сорок три...

Він замовк. 

Дивно, але попри неохайність і пиятику цей пан виглядав навіть молодшим за свій вік. Щоб якось підтримати розмову, я запитала:

-- Тобі подобалося виступати на сцені?

І тут він ожив. Розповідав про концетні тури, про різні випадки, які трапились із ним у цих поїздках. Потім довго говорив про філармонію, про музику. Я зацікавлено слухала його, вже не помічаючи перегару. Потім він розпитував мене про Україну, про Майдан, про те, що відбувається тепер. Три години пролетіли непомітно. А після цього Дарек взяв мою валізу і провів до автобуса. Здається, я вже не дуже соромилась його. 

-- Я ось що подумав, -- сказав він на прощання, -- може, продати мені у Катовіце квартиру, переїхати у Львів... чи у Стрий. Як ти гадаєш? У вас житло значно дешевше, ніж у нас. Я би зміг розпочати власну справу. Як думаєш, у мене вийде?

-- Якщо зав'яжеш з алкоголем, то вийде все, -- відповіла я йому. -- Ти ще молодий, дужий. Але я не знаю алкоголіків, які забули б про горілку. Тому краще не ризикуй і не продавай квартиру. Бо можеш залишитися на вулиці.

На тому й попрощалися.

... 

Я вже й забула про ту дивну зустріч, коли півроку по тому мене покликали на рецепцію: "До вас пацієнт, іноземець. Каже, що він ваш знайомий, хоче лікувати зуби саме у вас". Я поглянула на нього -- і заледве впізнала:

-- Дарек? Не може бути... Що ти робиш у моєму місті?

-- Розпочинаю нове життя. Куртку я не прав, а викинув разом зі светром і черевиками на смітник. Як гадаєш, нове вбрання мені більше личить, ніж попереднє?

-- Не те слово! А як у вас із алкоголем, шановний пане? Мушу це знати, бо треба розрахувати правильну дозу анестезії.

-- Із цим покінчено. Сподіваюся, що назавжди. А для повного параду вирішив ще й зуби поремонтувати. І подумав, якщо пані лікар вилікувала мене від алкоголізму, то мабуть свій прямий фах -- стоматологію, вона знає ще краще.

-- Але як ти мене знайшов. Я ж не давала тобі свого телефону, моє прізвище ти не знаєш?

-- Тоді у "Макдональдсі" я непомітно поцупив твою візитівку -- там було кілька у чохлі з ноутбуком. А в ній і прізвище, і адреса вашої клініки. Вибач...

-- Ах ти ж злодюго! -- розсміялась я. -- Добре, ходи до мого кабінету, зараз я тобі помщуся, знатимеш, як красти. Попереджаю, буде боляче.

-- Ой, мені вже страшно! -- усміхнувся у відповідь він.

Ось так ми з Дареком знайшли одне одного. Свою чотирикімнатну квартиру у центрі Катовіце він таки продав, а натомість купив двокімнатну на околиці міста. Частину грошей дав мені, щоб я, додавши свої заощадження, змогла відкрити приватний кабінет і почати працювати на себе. Сказав, що це буде весільний подарунок,
авансом. Адже наразі ми не одружені, проте збираємось оформити наші стосунки наприкінці літа. 

"Знаєш, що мене повернуло до життя? -- сказав мені якось Даріуш. -- Те, що порядна пані не прогнала мене, а погодилась випити каву з таким опудалом, як я. -- Твої слова мене наче окропом ошпарили тоді. А справді, хто я: чоловік чи ганчірка?"

Мабуть, ми і далі житимемо на дві країни і на дві домівки. Принаймні поки що, доки немає дітей. У мене тут робота, два тижні на місяць. Інші два я живу в чоловіка. Але він також не сидить, склавши руки. Даріуш повернувся до улюбленої справи. Разом із колегами він створив камерний квартет: скрипка, віолончель, фортепіано, бас. Виступають і у камерних залах, і на презентаціях мистецьких проектів, і на приватних вечірках. Як жартує Дарек, вони дуже популярні у вузьких колах шанувальників. Але це лише початок, адже концертів і замовлень не бракує. Грають хлопці переважно джаз, блюз і класику. Звісно ж, Вівальді у їхній програмі завжди на першому місці...
 

Світлана Левицька
 

Читайте також:

Правда життя

У такому віці не одразу розумієш, що під серцем носиш дитину...
Першою зрозуміла, що я вагітна, моя мама. Адже, коли нудить щоранку, то це точно не харчове...
У соцмережах та смс-повідомлень часто надсилають "помічні" молитви. Однак, аби допомогли -- їх слід розіслати ще 8-12 друзям. Якщо ж ігнорувати ці повідомлення, то, пишуть, буде біда.
-- У таких випадках ідеться не про побожність, а про магію, -- розповідає піддиякон Володимир...

Новини

16:51
Сурогатна мама, яку знайшло подружжя, перебуває вже на третьому місяці вагітності.
15:35
Аби потiм не шкодувати, перед купiвлею хатньої тваринки слiд зважити усi "за" i "проти"...
13:00
Лікар радить, що робити, якщо дитина ніяк не хоче розмовляти.
12:00
Співачка, яка нещодавно втретє стала мамою, виставила у мережі новий знімок малюка.
11:00
Злата пофарбувала кінчики у рожевий.
10:00
Про це заявили вчені з Університету штату Огайо.
09:39
Дуже простий рецепт, а сьомга приготується за 12 годин.
22:00
Дівчинка подалася у Лондон зовсім сама.
21:00
Зірка засмагала на каменях і купалася з родиною у гірській річці.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.