Коли на передовій Святий Миколай

Бійця АТО, який з побратимами потрапив у засідку, врятували молитви матері

Звістка про те, що її Назарчика, її єдине дитя забирають  в АТО,
вибила опору з-під ніг Раїси. "Ой лишенько, -- ридала вона. --
Мироне, зроби щось. Піди до голови сільради, поговори з ним
як чоловік з чоловіком. У нього ж є вихід на районне начальство.
Мо, щось вдасться змінити?" 

"Хочеш зі сина боягуза зробити? -- не витерпів чоловік. -- Та з
нього потім все село кпитиме, що за материну спідницю
тримався, коли його друзі Україну від ворогів боронили. Ні одна
дівка заміж не захоче піти! Зрештою, якби в голови
були гарні зв’язки, то хіба б він свого племінника в те пекло
відправив? Пригадуєш, як його сестра плакала, розповідала, що
хотіли відкупити, але не вдалося? Ні, Раю, нічого з того не
вийде".

Коли хлопця забирали до війська, то на його матір страшно було й
глянути -- зчорніла, осунулася так, ніби минули не лічені дні, а
роки. Все просила сина бути обережним і пам’ятати, що він у неї
один. А вечорами довго-довго переглядала альбом з фотографіями
маленького Назарчика. Пригадала той день, коли дізналася, що вагітна.
Лікарі тривалий час твердили, що вона неплідна і не зможе
завагітніти та виносити дитя. А проте і завагітніла, і виносила, і
народила так легко, ніби їй 18, а не 38. "Матимете втіху в житті, -- сказала 
їй медсестра, принісши немовля. -- Он який богатир
народився". Ось на знимці мить, коли вона вийшла з пологового будинку з
тугим згортком, перев’язаним голубою стрічкою. А ось Назарчикові
вже півроку -- сидить на ліжечку й усміхається. А це йому три
роки -- вони тоді вперше поїхали на море, і дитя боязко ступає по
березі. На цьому фото Назарчик першокласник -- з
букетом квітів і портфеликом. 

"Ой, сину-сину, де ти тепер, моя дитино? -- ридала жінка,
переглядаючи фото. -- Навіщо та клята війна розпочалася? "Тихо,
заспокойся, моя кохана, -- сівши біля дружини на диван, Мирон
обійняв її. -- Все буде добре. Ось побачиш -- скоро наш синок
повернеться додому. Витри сльози і помолімося, аби з ним та
його побратимами нічого лихого не сталося".

Мирон був син священика і тому добре пам’ятав, як його батько
наставляв і рідних, і вірян, стверджуючи, що нічого в нашому житті
не діється без Божої на те волі. "А Господь милосердний і
любить нас так, як ніхто у світі не любить, -- часто казав
отець Михайло. -- Тому ми повинні в скрутну хвилину особливо
просити Бога про допомогу. І Господь почує нас". 

Отож, принісши молитовник, почав шукати молитву до Святителя
Миколая, який здавна відомий як швидкий помічник у різних
тривогах.

"Отче Миколаю, благаємо тебе -- захисти нашого сина Назара та його
побратимів у цей нелегкий час, -- просило подружжя, опустившись на
коліна перед іконою Святителя, яку колись дідусеві Мирона привіз
у подарунок священик з Афону. -- Допоможи, аби скінчилася ця
війна і хлопці повернулися додому живі-здорові..." Відтоді
кожного ранку чоловік і дружина молилися, аби день, який
розпочався, минув для Назара добре, а ввечері благали Святителя
захистити хлопців вночі. "Я вірю, що Святитель Миколай вбереже
нашого сина, -- мовила якось Раїса. -- Коли молюся, то відчуваю
спокій на душі. Вірю, що мої молитви почуті".

Тієї ночі жінка прокинулася від гнітючого почуття страху, який
важким каменем насувався на душу. "Господи, що ж це таке? --
подумала і тихенько пішла на кухню накапати заспокійливих крапель. -- Чому 
такий страх на мене напав? А може, то мій синок в
небезпеці? Святителю Миколаю, врятуй мою дитину. Допоможи моєму
Назарові, отче Миколаю..." Запаливши вогонь у лампаді перед іконою
Святителя, жінка опустилася на коліна і стала, плачучи,
молитися. Читала молитви з молитовника, зверталася своїми
словами. Вона відчувала, що десь там, у тій зоні АТО,
відбувається щось страшне. І просила Святителя вберегти її
єдиного сина. 

А наступного дня телефон Назара виявився вимкненим.
Тож для подружжя настали чорні дні чекання, коли не хочеться
ні їсти, ні спати, ані навіть жити. "Невже його немає серед живих? --
якось подумала Раїса і тут же прогнала ту думку геть. -- Ні, ні,
Святитель Миколай не допустить, аби мій син загинув. Отче, благаю
тебе..."

...Тим часом у госпіталі Дніпра медики робили перев’язки
хлопцеві, якого привезли з численними осколковими
ранами. "Ми потрапили в засідку, і почалася перестрілка, --
розповідав Назар, а це був він, тим пораненим бійцем. -- Раптом мене
хтось штовхнув так, що я впав. І в цю ж мить наді мною пролетіла
граната. Далі був вибух... До тями я прийшов, коли мене
переправляли до шпиталю. Тут уже й дізнався, що єдиний залишився
серед живих..." 

"Сину, тебе напевно врятувала чиясь дуже сильна молитва, --
мовив священик лікарняного храму. -- Дружина, батьки,
дідусі-бабусі за тебе, мабуть, дуже ревно моляться". "Та я не
одружений, -- відповів Назар і додав: -- А дідусі та бабусі давно
померли. Мама... вона дуже рідко молиться. Хіба батько, бо він син
священика і час від часу може ввечері помолитися... Отче, можна
вас попросити? Я залишився без телефону, і мої батьки страшенно
переживають за мене. Дозвольте надіслати їм есемеску". "Сину, краще
зателефонуй до них, -- мовив священик і, усміхнувшись, протягнув
телефон. -- Повір, вони будуть щасливі, почувши твій голос". 

Радості батьків не було меж. Раїса, коли почула синів голос, від
радості знепритомніла, адже по телебаченню вже розповідали, що в тій
місцині, де був Назар, точаться запеклі бої, що там багато
вбитих. А коли Назар приїхав додому і розповів про те, як його
хтось штовхнув, мати стала розпитувати, у який це
момент сталося. Коли все зіставили, то зрозуміли, що в мить
найбільшої небезпеки за сина молилася мати. "Святителю Миколаю,
це ти врятував нашого сина, -- розридалася жінка. -- Отче, спасибі
тобі..." Усі разом вони промовили подячну молитву Святителеві. А
через день уся сім'я вирушила до монастиря, зведеного на честь
святого Миколая, аби подякувати за порятунок сина. І передати в
дар ікону, перед якою молилася жінка.

"Нехай і інші матері мають змогу помолитися перед цим дивовижним
образом, -- мовила Раїса, передаючи святиню священикові обителі. -- І
Святий Миколай обов’язково допоможе".

Олеся МАКСИМЕЦЬ 
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.