Ми спали у різних кімнатах... І народила я від іншого.

Обiцяю, що допомагатиму тобi з малюком. Я ж друг, чи не так?

У вiконнi шибки без упину бубонiв холодний осiннiй дощ. Його
краплi, наче сльози, стiкали по склi, i вiд того самому було
сумно i хотiлося плакати.

Крiзь запiтнiлi вiкна виднiлось рiзнобарв'я парасольок перехожих.
Здавалось, тiльки вони радiли такiй погодi, усмiхаючись до
неба, яке вже третiй день дощило.

У кiмнатi було тихо i спокiйно. Роман сидiв на пiдвiконнi невеличкого вiкна
i водив пальцем по вологiй вiд дощу шибцi. Вiн думав про Катрусю. Як це вiн
ранiше не помiчав, яка вона красива?

Хоча нi, помiчав... Та нiколи не вiдчував чогось незвичного,
незнайомого. Вони завжди були наче рiднi. Знали одне одного ще з
дитячого садка, навчались в одному класi, сидiли за однiєю
партою, по закiнченнi школи i виш разом вибрали. А тепер
квартиру винаймали одну на двох, аби кожному платити менше.

Їхнi стосунки спростовували вислiв, що дружби мiж чоловiком
та жiнкою не буває. Хоча для Романа Катерина була завжди чимось
бiльшим, чимось дорогим i невiд'ємним у життi. Навiть страшно
було подумати, як Роман житиме без неї, коли вона вийде замiж чи
кудись поїде. 

Таке спiльне життя цiлковито влаштовувало двох. Жили як щирi
друзi: без таємниць, образ i сварок, у повному мирi та 
спокої. Але хiба так далi можна? Нi, вiн мусить сказати Катi, що
любить її. Просто сьогоднi це зробить!

У дверях забряжчали ключi. Той звук наче вивiв Романа з
роздумiв. Вийшов у коридор i побачив до нитки мокру Катрусю, з
вологими очами i розмазаним дощем макiяжем... Чи не дощем?

-- Ти так змокла, щось сталось?.. -- стурбовано спитав Роман.

-- Я...  вагiтна.

Роман закляк на мiсцi вiд несподiванки:

-- Що?! Вiд кого? Невже вiд Бориса? Ти ж казала, що мiж вами все
скiнчено?

-- Так, вiд Бориса, -- важко мовила Катерина, i по її щоках
покотились гарячi сльози.

-- Ти йому про це вже казала?

-- Я щойно з ним говорила, хiба ж непомiтно? -- i з очей
дiвчини знову потоком полилися сльози.

Катерина пiшла на кухню, Роман за нею. Коли дiвчина сiла за стiл
вiн знову спитав:

-- I що ж Борис?

-- Борис... Запитав про термiн. А потiм сказав, що дитини краще
позбутися.

-- Невже так i сказав?

-- Так. Бо Iрка, з якою вiн зустрiчався ранiше, уже на третьому
мiсяцi вагiтностi, а я -- на другому. Тож менi доведеться робити
аборт, бо вiн Iру не покине.

Катерина говорила це, захлинаючись сльозами. А Роман стояв сам не
свiй i не мiг повiрити в те, що чує.

"Одружимось про людське око"

-- Не рюмсай! -- скрикнув Роман i грюкнув кулаком по столi так, що
дiвчина аж пiдстрибнула на стiльцi.

Ще б пак!  Адже Катя завжди у всьому слухалась Романа. З дитячих
рокiв, можна сказати, з пiсочницi, вiн завжди заступався за
неї, нiколи не дозволяв iншим ображати її. Саме тому i були
справжнiми друзями, немов брат i сестра, неначе рiднi, саме тому
Катерина завжди слухала Романа, бо могла стовiдсотково на нього
покластися.

-- Що ти маєш намiр робити? -- спитав заплакану дiвчину пiсля тривалої паузи.

-- А що я можу робити, крiм того, що послухатись Бориса?

-- Аборт... Одумайся, Катю. У чому провина ще ненародженої дитини? Ти 
просто не маєш права її вбивати.

-- А вiн! Вiн має право вбивати все те, що було мiж нами?! -- уже
не говорила, а кричала дiвчина.

Роман нiколи не бачив подругу в такому станi. Йому було боляче,
але, опанувавши себе, хлопець спокiйно сказав:
 
-- Катрусю, заспокойся. Ця вагiтнiсть може стати першою i останньою
у твоєму життi. Я завжди говорив тобi, що Борис -- покидьок, вiн
не вартий твоїх слiз. А тим паче ти не повинна стати через нього
убивцею.

-- А що менi накажеш робити? Покинути навчання заради дитини? Та
мене батьки з дому виженуть, як дiзнаються про дитину. Скажуть,
який сором, донька порядних батькiв нагуляла!..

Але Роман стояв на своєму: 

-- Я прошу тебе, не вбивай дитини. Обiцяю, що допомагатиму тобi з
малюком. Я ж друг тобi, чи не так? Цей рiк довчишся на
стацiонарi. А потiм переведешся на заочне... -- вмовляв
дiвчину Роман.

-- ...i житимемо ми втрьох на твою стипендiю? Ти що, не
розумiєш? Що я батькам скажу?

I тут хлопець раптом зрозумiв, що має зробити. Пiсля хвилi
роздумiв Степан спокiйним i рiвним голосом мовив:

-- Рiшення є. Поберемося. 

-- Жартуєш?

-- Нi. Нашi батьки завжди цього хотiли, вони з радiстю нам
допоможуть.

-- Але... Ми ж не любимо одне одного.

-- Цей шлюб нiчого не означатиме. Ти будеш моєю дружиною, а я
твоїм чоловiком формально, про людське око. Аби тебе нiхто не
засуджував i на дитину пальцем не тицяв. Житимемо ми як i
ранiше, просто друзями будемо. I коли ти зустрiнеш гiдного
чоловiка й батька для своєї дитини, ми просто розлучимось. Я
знаю, це звучить трохи безглуздо... Але подумай, прошу тебе. Бо
iншого виходу не бачу. Погоджуйся!

Спали в рiзних кiмнатах

Ошелешена Катерина не знала, як правильно вчинити. Її просто збила з
пантелику пропозицiя Романа. Вона ж навiть не пiдозрювала, що
давно вже перестала бути "просто подругою". I ця пропозицiя була
ще однiєю ниточкою, що мiцнiше прив'язувала їх одне до одного.

Пiсля тижня роздумiв Катруся погодилась. Пройшла огляд у лiкаря. Той
застерiг, що пiсля аборту вдруге вона може й не завагiтнiти.
Саме цi слова  остаточно пiдштовхнули її пристати на пропозицiю
Романа. Але в глибинi душi вона ще вiрила в те, що пiсля
народження дитини Борис повернеться. Любила вона його, хоч образа й була 
сильною. I нiчого не могла зi собою вдiяти.

Подали заяву на одруження. Почувши новину, батьки обох дуже
зрадiли, хотiли влаштувати весiлля. Та "молодята" були проти --
цей шлюб нiби "iграшковий", то навiщо? Принаймнi так вважала
Катерина. А в Романа краялось серце...

Вiн дорожив щирiстю їхнiх дружнiх стосункiв, хоча частенько
мимохiть дивився на Катю далеко не дружнiм поглядом. Хоч би
вона цього не помiтила! Знав, що цей шлюб для Катерини -- з
вiдчаю, вiд безвиходi. Знав, що будь-якої митi кохана може
встати i пiти. 

...Через 9 мiсяцiв, улiтку, Катруся народила сина Вiталика. Роман не
мiг натiшитись i у всьому їй допомагав. Перевiвся на заочне вiддiлення, 
влаштувався на роботу. Бо ж у нього тепер сiм'я! Так минув рiк.

Дуже прив'язався вiн до дитини, любив -- як рiдну. А Вiталик тягнув
до Романа рученятка, усмiхався i називав "татком". А увечерi,
пригорнувшись до плеча, слухав татковi казки i тихо засинав...

Недарма кажуть: час -- найкращий лiкар, лише вiн здатен щось
змiнити. Нарештi чорно-бiле життя стало кольоровим. Боявся Роман
одного: щоб у їхнє тихе i мирне життя не увiрвався Борис. I не
поламав того, що Роман збудував буквально з пiщинок. 

Але що вiн збудував? За три роки вони так i не стали з Катериною
справжнiм чоловiком та дружиною, спали в рiзних кiмнатах. Їм було
дуже добре утрьох, однак подолати отой бар'єр "просто дружнiх"
стосункiв Роман навiть не намагався. Боявся, що Катруся здивується,
образиться i пiде. Нi, хай уже все буде так, як є.

А "колишнiй" таки повернувся

Одного дня Борис таки прийшов... Роман зустрiв його у дворi, коли
повертався з роботи. Бачив, що прямує вiн уже вiд Катерини. Отже,
вони поговорили... I що далi? Невже пробачила йому Катя?

Увiйшов до квартири, у передпокої побачив букет квiтiв. Тiєї митi Роман 
зрозумiв, що те, чого вiн боявся, сталося.

З кiмнати вийшла Катруся. Усмiхнена й щаслива:

-- Привiт, Ромчику! Ти голодний?

Роман мовчки показав поглядом на квiти. Вона на мить знiяковiла,
а потiм сказала:

-- Хотiв знову зустрiчатись, уявляєш? Ось, принiс троянди...

-- А ти? -- Роман не мiг дивитися в очi коханiй.

-- А що я? Спитала, навiщо я йому iз сином. Вiдповiв, що скучає.  

Роман чудово розумiв: усе, що є у нього, може за хвилину
просто зникнути, перестати iснувати для нього. Бо ж обiцяв
колись, якщо Катруся захоче, вiн її вiдпустить.

-- I що тепер буде, Катю?

-- А що буде? -- з iронiєю мовила вона. -- Я ж не клоун, аби його
веселити. Ще Борис сказав, що Iрка втратила дитину. А я думаю,
може, й не була вагiтною, просто замiж хотiла.

-- Можеш вiдповiсти, що ти йому сказала?  -- спитав Роман
стурбованим голосом. 

У його думках уже лунала фраза, яку боявся почути всi цi роки:
"Борис -- батько моєї дитини, я йому простила". Усерединi все
переверталось. Але Роман точно знав, що вiдпустить Катерину i Вiталика. 
Бо кохає її по-справжньому.

Катруся ж уперше за цi три роки кинулася Романовi на шию i тихо
прошепотiла:

-- А я хочу донечку! Вiд тебе, єдиного i коханого. Пiдемо до
спальнi?

                                                          
Наталiя ШИМАНIВСЬКА
 

Читайте також:

Правда життя

Відома співачка потішила шанувальників новою світлиною.
На знімку, який артистка опублікувала у соціальній мережі Instagram, вона позує у чорній велюровій...
Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...

Новини

16:22
Відома співачка зачарувала новим фото.
16:00
Відома письменниця заінтригувала шанувальників новою книгою.
14:42
Королев Ранія з'явилася в костюмі українського бренду Flow The Label.
13:08
Продюсер і шоумен Олексій Потапенко продовжує просувати Каменську в Америці.
12:00
У Кувейті майже тисячу книг внесли до списку забороненої літератури. Під забороною опинився, зокрема, роман Федора Достоєвського "Брати Карамазови"
09:15
Картина англійського художника Девіда Хокні “Портрет художника (Басейн з двома фігурами)” продана на торгах аукціонного дому Christie's в Нью-Йорку за 90,3 мільйона доларів
17:06
Прем'єра вистава за п'єсою незаконно засудженого в РФ українського режисера Олега Сенцова "Номери" відбудеться 7 грудня у Києві.
16:44
Дружиною зіркового футболіста стане жінка, яка народила йому дитину.
16:18
У 2018 році кількість переглядів сторінки, де вказано значення слова "токсичний", збільшилася на 45%, порівняно з 2017 роком.
15:00
Відома письменниця, яка нещодавно втретє вийшла заміж, розказала про нове кохання і знамените походження чоловіка.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.