Інтимне. Тобi вже 25? А менi лише 43!

У своєму життi я кохала тричi. Болiсно i гiрко -- Артема. Радiсно i пристрасно -- Андрiя. Тихо i зворушливо -- Дмитра

...Я вже майже допила чай i збиралась iти, коли мою увагу
привернула пара за сусiднiм столиком. Опецькуватий лисуватий пан
рокiв п'ятдесяти "з хвостиком" тримав за руку струнку дiвчину i щось
їй нашiптував. Вона заплакала i досить голосно попросила:
"Вiдпусти. Я тебе бiльше не люблю".

Я поставила чашку i нашорошила вуха. Оце вже цiкаво! 

-- Кохання-зiтхання, ну що за дурницi! -- пробурмотiв той у
вiдповiдь. -- Про що ти думала, коли замiж за мене йшла?

-- Я любила. I думала, що ти мене любиш. А ти з хвойдами
вештаєшся.

-- Знову ти за своє? Ну, переспав кiлька разiв з тим дiвчиськом,
подумаєш... Бiльше не буду, обiцяю.

-- Але як я iз цим житиму, як?! Менi боляче!

-- Ну, ти подумай, дурненька. Грошi тобi на студiю даю? Даю.
"Шевроле" купив, як ти i хотiла. Шмотки з модних бутикив маєш, у
шафах не вмiщаються. Що тобi ще треба? 

-- Я не можу без кохання, розумiєш? Забери все, але вiдпусти.

Чоловiк почервонiв i витер картатою хустинкою спiтнiлу потилицю.

-- Таню, розмiрковувати треба логiчно. Ось ти менi тут про високi
почуття верзеш, але залишмо романтику поетам. Тобi скiльки рокiв?
Двадцять п'ять! Нi освiти, нi власного капiталу, нi житла. Так,
ти гарненька. I це наразi твоя зброя. Але минуть ще 2 -- 3 роки, i що? Кому
ти будеш потрiбна, коли довкола повно 18-рiчних конкуренток? Та чоловiковi
мого статусу варто лише пальцем махнути, як черга вишикується. А ти сама
лишишся. Ну, все, заспокойся. Усмiхнись... Ось так, молодець. Усе гаразд?

-- Пробач... 

-- От i добре. А тепер iди до вбиральнi й приведи в порядок обличчя. Про
любов вона заговорила... Та що ти тямиш у коханнi, дiвчинко!

У вбиральнi Таня вмиває обличчя i дiстає з бiлої шкiряної сумочки пудру,
туш. Я стаю поруч iз нею бiля вмивальника перед великим дзеркалом,
вiдкручую кран, неквапливо мию руки. "Утiкай вiд нього, дурненька, -- тихо
кажу їй. -- Утiкай, допоки не пiзно. Своє кохання ти неодмiнно знайдеш. Бо
що там твої роки -- усе життя попереду!"

-- Ви пiдслуховавали! -- обурено вiдсахується вiд мене бiлявка. 

-- Ви голосно говорили, вас пiвкав'ярнi чуло. Знаєш, я розповiм тобi свою
iсторiю. Вислухай уважно, не перебивай. А висновки зробиш сама.

Дружина художника

Коли менi було 25, я теж почула цю фразу вiд свого 40-рiчного чоловiка: "I
кому ти будеш потрiбна, якщо довкола повно молоденьких дiвчат?! Та ще й з
двома дiтьми на руках!"

У тебе є дiти, Таню? Немає... А я у свої 25 вже виховувала чотирирiчного
Iгорчика i носила пiд серцем другу дитину. Ту, яку так не хотiв мiй
чоловiк. "Ще не пiзно зробити аборт, одумайся, -- наполягав Артем. --
Вагiтнiсть псує фiгуру. На кого ти будеш схожа з тими розтяжками на животi
й на стегнах! Це ж неестетично, Iро. I врештi, навiщо нам друга дитина? Тут
би першу на ноги поставити. Знову цi памперси, шмарклi, плач по ночах..."

Мiй чоловiк був художником i добре знався на естетицi. Але я не вважала, що
вiдсутнiсть синiх прожилок i кiлькох зайвих кiлограмiв на моєму тiлi
вартують дитячого життя. I не розумiла, чому це ми не зможемо дати раду
другому малюковi. Адже мiй чоловiк був не з тих художникiв, що творить
шедеври у крихiтнiй задушливiй майстернi, мiсяцями чекаючи натхнення i
попиваючи з пляшки коньяк. Вiн брав замовлення у заможних i вiдомих людей,
малював їхнi портрети на замовлення. А ще любив зображати оголених дiвчат
-- коханок тих самих людей. I своїх власних коханок. Жили ми у розкiшнiй
квартирi, мали двi автiвки, двiчi на тиждень до нас приходила жiнка, котра
допомагала прибирати й готувати.

I все ж я зiбрала валiзи й пiшла. Вiн не спинив. Сказав, що я перекажуся та
приповзу зi сльозами.

Я не приповзла. Поїхала жити до мами в райцентр, там народила Сергiйка.

Свого другого сина Артем так нiколи i не побачив. Не приїхав жодного разу,
не поцiкавився, як i на що я виживаю з двома малюками. Розлучення оформив
його адвокат, котрий порадив менi навiть не заїкатися про алiменти, якщо не
хочу проблем. Я проблем не хотiла. I згадки про Артема теж.

У вiйськовому мiстечку

Так i жила у маленькому мiстечку, працювала в готелі, а заочно вчилася в
унiверситетi на економiчному факультетi. Важко було крутитися мiж дiтьми,
роботою i навчанням, але мама допомагала. I я не нарiкала на життя. Хоча й
не чекала вiд нього подарункiв.

Але воно мене здивувало. Якось я оформляла номер одному вiйськовому,
капiтановi. Гарний чоловiк рокiв тридцяти, високий, смаглявий, кароокий.
"Ех, от скинути б менi кiлька рокiв, -- подумалось менi. -- Але мав рацiю
Артем, кому я з двома дiтьми потрiбна..."

Не знаю, чи це було кохання з першого погляду, але в мене тремтiли руки, я
вiдчувала, що дуже червонiю, постiйно затиналась i не могла потрапити
пальцями на потрiбнi букви клавiатури. Капiтан це помiтив, усмiхнувся. I
менi здалося, що вiн теж якось засоромився.

Не переповiдатиму тобi, Таню, усiх подробиць. Скажу лише, що увечерi того ж
дня, коли закiнчилась моя змiна, ми гуляли вуличками нашого мiстечка,
спустились до берега рiки i говорили, говорили... Потiм були щоденнi
дзвiнки, кiлькагодиннi розмови по телефону. А вже за два мiсяцi я стала
законною дружиною Андрiя i переїхала з ним до вiйськового гарнiзону поблизу
Києва.

Тiльки тепер я зрозумiла, що таке справжнє кохання. Андрiй любив i мене, i
моїх синiв. I нiколи не робив рiзницi мiж ними та нашими
хлопчиками-близнятами, яких я народила через рiк пiсля весiлля. Наша сiм'ю
у мiстечку знали усi -- ще б пак, четверо синiв! I нiхто не чув, щоб ми
колись сварилися, усi бачили, як старшi бавлять молодших, як Андрiй,
Iгорчик i Сергiйко допомагають менi в усьому.

Але щастя наше було недовгим. Той день, коли командир полку прийшов до мене
разом iз лiкарем, щоб повiдомити страшну звiстку, закарбувався у моїй
пам'ятi надовго. Андрiй загинув на полiгонi пiд час навчань. Молоденький
солдат не впорався iз керуванням, i величезний "Урал" перекинувся у кювет.
Андрiй сидiв поруч iз водiєм i загинув миттєво.

Як жити далi -- я не знала. Та й не хотiла. Але дивилася на Iгоря, Сергiя,
Семена i Сашка й розумiла -- мушу.

"Це не жалiсть. Це любов"

Коли тобi кажуть, Таню, що час лiкує, -- не вiр. Гiркий бiль у серцi пiсля
втрати коханої людини не зiтруть нi днi, нi мiсяцi, нi роки. А ось що
по-справжньому лiкує душевну рану, то це любов.

Зараз я знову замiжня. З Дмитром ми познайомилися у банку, кiлька рокiв
працювали у сусiднiх вiддiлах, товаришували. Пiсля смертi Андрiя
командування полку домоглося, аби вдовi iз чотирма дiтьми видiлили квартиру
в Києвi та знайшли роботу за фахом. Так я помалу стала на ноги i навчилася
жити заново.

Коли Дмитро запропонував вийти за нього замiж, я спершу злякалася. У мене
четверо дiтей! Вiн усмiхнувся: "А у мене -- двоє, вiд попереднього шлюбу.
Вони вже майже дорослi, живуть зi своєю мамою. Але я їх люблю i буду часто
приводити у наш дiм, нехай це тебе не дивує. А у нас з тобою, Iро, ще
можуть бути дiтки. Це ж радiсть!"

Знаєш, я не вiдразу наважилася на такий крок. Усе придивлялася, чи звикнуть
до Дмитра мої хлопчики, чи полюблять його. Але вони полюбили. Татом
називають... Вiн не шкодує для них нi грошей, нi часу. Ми пораємося усi
разом у хатi, їздимо великою сiм'єю на вiдпочинок. I Дмитрових доньок зi
собою беремо. Чоловiк завжди вiдчуває мiй настрiй, старається розрадити,
коли сумна. Я дуже його люблю.

Нинi я вагiтна п'ятою дитиною. Уже третiй мiсяць, але статi не знаю.
Сподiваюся, цього разу буде дiвчинка, бо хлопцi дуже хочуть сестричку.
Знаю, вони будуть гарними помiчниками!

Бiжи, дiвчинко, бiжи!

-- Скiльки ж вам рокiв? -- питає Таня. 

-- А як ти думаєш?

-- Ну... На вигляд десь 32. Ви дуже гарна, на Нiколь Кiдман схожi.

-- Менi 43, Таню. Лише 43. А Нiколь Кiдман, до речi, усi 48. Твiй
пiдстаркуватий чоловiк щойно переконав тебе, що тобi "уже 25" i що твоя
зiрка ось-ось закотиться. Не вiр. Бiжи вiд нього, дiвчинко, бiжи! Утiкай iз
цiєї золотої клiтки, де ти втрачаєш сама себе. Бо тiльки кохання робить нас
по-справжньому щасливими. I ти його знайдеш. У тебе все ще попереду.

У своєму життя я кохала тричi. I щоразу по-рiзному. Болiсно i гiрко --
Артема. Радiсно i яскраво -- Андрiя. Тихо i зворушливо -- Дмитра. Так уже
склалася моя доля, що i щастя, i трагедiя iшли поряд. Не завжди я була
готова вiдкрити серце назустрiч новим почуттям. Але все ж, зробивши це,
жодного разу не пошкодувала. Я люблю. I я щаслива. Моєму Iгорю вже 21 рiк,
Сергiєвi -- 16, близнятам -- по 11. А тепер я уп'яте стану мамою. Якщо
жiнка потрiбна власним дiтям, а передусiм -- сама собi, то й чоловiк
знайдеться такий, що захоче бути поруч iз нею. I то вже наша справа, Таню,
захочемо ми того чи нi.

-- Я пiду вiд нього, навiть прощатися не буду, -- хапає сумочку Таня, так i
не закiнчивши макiяжу. -- Вiн скупердяй i зрадник! Кожною копiйкою дорiкає,
а сам вештається з якимись повiями, на них йому грошей не шкода. Дитини не
хоче, бо в нього вже є троє вiд попереднiх шлюбiв. Я дуже хочу сина i
доньку, дуже! Хай забирає машину, шмаття, студiю. А камеру не вiддам --
менi її вручили як приз на мiжнародному конкурсi. Я ж гарний фотограф, до
речi, менi це всi кажуть. Тiльки чоловiк насмiхається: "Ти безталанна,
клацати може кожен". Козел! Я дам собi раду, я ж не маленька. I не стара!
Поки що в мами поживу... Дякую вам! Боже, яка ж я була дурна!

-- Дверi на вихiд -- лiворуч! -- кричу їй услiд.

...Я повертаюся до свого столика. Чай геть вихолов. Кладу купюру пiд чашку,
краєм ока спостерiгаю за лисуватим чоловiком, з чиєю дружиною щойно
говорила у вбиральнi.

Товстун нервово совається на стiльцi й обiцяє комусь телефоном, що
постарається приїхати увечерi. "Я дуже цього хочу, кицюню, але ж сама
розумiєш -- справи. Але ти чекай, спробую вирватись бодай на годинку".

Вiн тривожно озирається на вхiднi дверi, що ведуть у хол, а я цiєї митi
дуже голосно кажу: "Говорiть смiливiше, не бiйтеся! Таня вас не почує. Вона
вже далеко..."

Iрина Фiалковська, м. Київ
 

Читайте також:

Правда життя

Філіп Габіє переконує: організувати життя так, щоб нам частіше щастило, цілком можливо.
"Існує випадкове везіння, каже автор книги "Похвала удачі", - однак  є й інший вид удачі, яку...
Вчені виявили єдиний спосіб запустити процес відновлення нервових клітин.
Нові нейрони здатні з'являтися протягом всього нашого життя - це підтверджують дослідження...

Новини

21:00
Зелений є кольором надії і символом миру. Тому компанія Pantone назвала один із його відтінків кольором 2017 року - він є чимось середнім між барвою зеленого яблука і хлорофілом, що забарвлює молоді листочки на деревах.
20:00
Ембер Херд підтвердила свої стосунки із творцем "Тесли" Ілоном Маском фотографією, яку вона опублікувала в Instagram.
19:00
Лівано-американська дизайнерка Реєм Акра у співпраці з ювелірним домом Tiffany & Co представила колекцію весільних суконь, розшитих коштовним камінням.
18:00
Час після Великодня - ідеальний для того, аби нарешті вилучити з меню "жорсткий наркотик" - цукор, який викликає хвороби та звикання, кажуть експерти з харчування Енн Дафор і Кароль Гарньє.
17:01
Дослідники з'ясували, що інтим під час першої зустрічі зміцнює стосунки.
16:02
Співачка похвалилася поповненням у своєму господарстві.
15:00
22-річна Джіджі Хадід отримала від свого бойфренда, 24-річного музиканта Зайна Маліка, дещо заборонене.
14:00
Ніч була жахлива? Однак це не значить, що таким має бути і весь наступний день. Аби не позіхати аж до вечора, слід діяти за планом французької лікарки-натуропатки Ніколь Тріп’є.   
13:00
Науковці довели, що вживання цього алкоголю шкодить красі.
12:01
Співачка зізналася, що у неї було дуже важке дитинство.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.