Господь привiв мене туди

Сiм рокiв я намагалася стати матiр'ю. Але тiльки пiсля того, як двiчi побувала на Хреснiй дорозi, народила чудову донечку

У моєму життi все було цiлком звичайне. Я закiнчила школу,
iнститут. На четвертому курсi побралася зi своїм одногрупником.
Першi роки подружнього життя пролетiли як мить -- це були чудовi,
медовi днi. Рiк, другий, третiй...

Ми задумалися про дiтей. Так вже хотiлося вiдчути себе
матусею, пригорнути малесеньку дитинку до грудей, колисати її на
руках. Та Господь не давав нам дiток, ми були позбавленi цього
щастя.

Почала лiкуватися. Робила аналiзи, i всi як один -- "не
вагiтна". Цi слова для мене вже звучали не як дiагноз, а як
вирок. За сiм рокiв у мене не виникало iншого такого сильного
бажання, як це -- мати дитинку. Чоловiк всiляко пiдтримував мене,
нiколи не дорiкнув поганим словом. Та батьками ми так i не
ставали.

Тодi, наслухавшись рiзних iсторiй про те, як вiд безплiддя
допомагають рiзнi знахарки, почала їздити i до бабок. Чого тут
тiльки не почула: "дитино, та тобi пороблено", "та тобi
треба прокляття з четвертого колiна знiмати", "а тобi тiльки
такий амулет допоможе"... Тисячi виїздила на людей, якi нiчим
менi не допомогли. 

Якось на недiльнiй лiтургiї я пiшла до сповiдi. Зiзналась отцевi
у своїх поганих думках: мовляв, думаю, чому тi жiнки, якi своїх
дiтей не люблять, залишають, навiть продають -- чому вони стали
мамами, а я не можу? Чому це сталось зi мною? На що священик
вiдповiв менi: "Бач, дитинко, кожному в життi дається свiй хрест.
Господь посилає тобi тi випробування, якi ти можеш подужати. Ти
сильна, тiльки не там шукаєш. Чи просила ти Господа про допомогу,
чи тiльки нарiкала на нього?"

Пiсля цих слiв я задумалась. Господь завжди був для мене
останньою iнстанцiєю. Але саме до нього першого мала я б
звернутись у кожному своєму проханнi. Чому ж я цього не робила?
Чому нарiкала на Господа, що вiн не дає менi дитинку, якщо я щиро
про це не прохала в Нього?

Попри те, що я нiколи не вiрила в чудотворну силу iкон чи в
об'явлення святих ликiв на деревах, зрозумiла, що довiритись
Господу -- це найкраще для мене. А пiсля розповiдi моєї сестри
про те, наскiльки їй легко стало на душi пiсля поїздки до
Страдча та хресної дороги, я наважилась туди поїхати.

Ми зiбрались разом iз чоловiком. Соромно зiзнатись, але я живу
всього за пiвгодини їзди вiд цього святого мiсця, а до того не
була там жодного разу. Тiльки тепер я розумiю, скiльки часу даремно
витратила, скiльки зайвого впустила у своє життя, коли
головне, що менi було потрiбно, -- довiритись Йому.

Господь привiв мене туди -- це мiсце вiн сам поблагословив. Якщо
ви були там, то зрозумiєте. Вiковiчнi сосновi лiси, свiже
повiтря, звiрина, яка не боїться людей, -- там сама природа спiває
хвалу Творцевi. Там просто неможливо не думати про Його велич,
про всемогутнiсть i доброту. Там задумуєшся над власним життям i
знаходиш те, що шукаєш...

Проща у Страдчi вiдбувається на Хреснiй дорозi. Ми проходили її у
недiлю разом з iншими прочанами. Хресна дорога роздiлена на
стацiї, перша та остання -- бiля церкви. Поблизу кожної з них
роздумуєш про життя Христа, розумiєш: якщо вiн за нас терпiв
такi муки, то як смiєш ти, людино, жалiтись на свiй хрест? Щиро
проси у Господа ласки, i вiн тебе почує.

Як я вже пiзнiше довiдалась, сюди, на святу Страдецьку гору, на
Хресну дорогу, до могил блаженних мученикiв, до iкони Матерi
Божої Нерушимої Стiни, до монастирських печер, йдуть тисячi
паломникiв. I Господь чує кожного.

Пiсля перших вiдвiдин Страдча я була сама не своя -- щось
перевернулось у моїй душi. Я не могла зрозумiти, що зi мною, але
мене невимовною силою тягнуло туди знову. Минув тиждень, i я
поїхала до Страдча ще раз. Вiдчула ще бiльше пiднесення, стало
легко-легко на душi. Йшла Хресною дорогою, i менi хотiлося плакати
-- тiльки цього разу я вже не шкодувала себе, а просто вiдчувала
якусь перемiну.
  
Пригадую це, i сльози знову навертаються на очi. Сльози щастя.
Рiвно через мiсяць пiсля того, як я двiчi побувала в Страдчi,
я завагiтнiла. Сiм рокiв поневiрянь, i нарештi моя мрiя
здiйснюється! Я почувалася найщасливiшою людиною у свiтi.
Чоловiк теж просто сяяв -- ми давно були готовi до цього i
прагнули стати батьками понад усе.

Я бачила, як округлюється мiй животик, i розумiла: Господь тепер
у всьому менi допомагає. Тому я знову i знову їздила в Його святе
мiсце. Так добре, як там, менi не було нiде.
 
...Хоча моя вагiтнiсть, за словами лiкарiв, i була пiд
загрозою, та Бог мене охоронив вiд злого, i я народила чудову
дiвчинку. Ми назвали її Богданкою, адже нам це чудо удiлив саме
Господь.

Моя малеча вже з дитинства знає, що ми їдемо молитись Бозi, -- я
беру її iз собою в кожну свою мандрiвку до Страдча. Окрiм того, я
вже побувала i в iнших вiдпустових мiсцях -- Глинянах, Уневi,
Креховi, Зарваницi. Усюди, де б я не була, розумiю: всiм
завдячуємо нашому Творцевi. Дякуємо за кожну пташину пiсню, за
теплi обiйми чоловiка, за перше "агу" дитини. А я дякую Йому за
найбiльше щастя в моєму життi -- синьооке маленьке чудо, яке
щовечора складає маленькi рученята в молитвi й мовить: "Отче
наш..."

Iванна, 31 рiк, м. Львiв 
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.