Бродяга - мій рятівник

Його вишкiренi зуби, велика пащека, бруднi пазурi... Я iнстинктивно з криком вiдскочила назад.

Того вечора я затрималася в гостях у подруги. Засидiлися, забалакалися....
Я поверталася додому вже близько одинадцятої ночi.

Та йти знайомими, гарно освiтленими вулицями нашого невеличкого мiстечка
було зовсiм не страшно. Зимова нiч, зоряне небо над головою, морозець
рипить пiд ногами... Я насолоджувалася прогулянкою. Пiдiйшла до переходу.
Поруч ще зупинилися старша жiнка i двоє хлопцiв. Свiтлофор вперто втупився
в нас червоним оком, дорогою мляво проїжджали поодинокi авто. Ми нетерпляче
тупцювали на тротуарi. Врештi жiнка роззирнулася i рiшуче зробила крок на
дорогу. Я, недовго думаючи, рушила вслiд за нею. Зiзнаюся, часто переходила
дорогу на червоне свiтло. Мене тодi це зовсiм не бентежило.

Я пришвидшила крок i зрiвнялася з жiнкою. Та в той момент, коли ми вийшли
вже на середину дороги, не знати звiдки прожогом вискочив величезний пес i
кинувся просто на мене! Його вишкiренi зуби, велика пащека, бруднi
пазурi... Я iнстинктивно з криком вiдскочила назад.

Не встигла я перевести дух, як величезний чорний джип на повному ходу збив
цю жiнку! Її вiдкинуло метрiв на шiсть. Так страшно чути глухий удар об
асфальт, бачити, як тiло безпомiчно розкидає руки й безладною купою падає
на землю... Тiло людини, яка щойно, жива-здорова, йшла поруч з тобою... Все
вiдбулося за кiлька секунд. Я просто остовпiла. Стояла на краю дороги i не
могла себе опанувати. 

Хтось викликав "швидку", хтось намагався надати першу допомогу потерпiлiй.
Все навколо було, як у туманi.

Так, я неодноразово чула про нещаснi випадки на дорогах. Але я завжди була
осторонь. Була впевнена: коли щось таке i станеться -- то тiльки не зi
мною. Коли вже трохи прийшла до тями, то навколо стояли мiлiцейськi машини,
затихала сирена "швидкої"... Пiдiйшов хтось у формi, запитав, як я
почуваюся. Вiн потiм сказав, що я заклякла, виглядала ледь притомною...

Я разом з тими хлопцями пiшла складати протокол. Важко було щось згадати
детально. Мене трясло. Пронизувала лише одна думка: "Я могла бути на її
мiсцi!"

Коли нарештi вийшла з вiддiлку, то...  побачила того пса. Вiн сидiв бiля
смiттєвого баку й дивився на мене. Так по-людськи уважно, серйозно дивився.
Тiєї митi я нарештi повнiстю осягнула: якби не кинувся вiн тодi на мене,
то... Менi стисло у горлi. Пiдiйшла до нього (незважаючи на те, що я
страшенно боюся бездомних псiв), присiла навпочiпки i сказала: "Ну що ж,
спасибi. Виходить, ти менi життя врятував".

Собака був дуже виснаженим. Кiстки так i випирали з-пiд шкiри. До всього
iншого, я помiтила у нього пухлину на шиї. Пересиливши огиду i страх
пiдчепити якусь погань, привела пса додому.

Ох i дiсталося на горiхи менi тодi вiд батькiв... Та я шалено втомилася i
вiдразу провалилася в сон. Пес ночував у мене в квартирi. Вранцi вiдвела
свого рятiвника до ветеринара. Йому зробили всi необхiднi щеплення, вкололи
щось проти пухлини. Я ще довго його лiкувала. Коли вперше забрала додому, в
мене не було думки залишати його. Але з часом я дуже прив'язалася до
кудлатого i вже не могла його кинути. Назвала його Севi. Це був метис
вiвчарки iще з кимсь. Таких називають "дворнягами". Але мене це не
хвилювало. Я вже полюбила його.

Ще я дiзналася, що та жiнка померла. I вiдчуваю й частину своєї провини.
Адже мене врятували. А її -- немає. Я знаю, що нiколи не зможу сповна
вiддячити Севi. Вiн став моїм найближчим, найвiрнiшим другом. Дякую Богу за
такого янгола-охоронця.

Але чому я? На це питання я не можу знайти вiдповiдi i зараз. Воно мучить
мене. Чому Севi вибрав саме мене? Чому врятував мене? Чому пiсля того, як
кинувся, не напав? Або не кинувся ще раз, уже на ту жiнку? Значить, ним
керувало щось iнше... Коли запитую про це у нього, вiн так дивиться своїми
мудрими очима, наче в душу зазирає. Якби ж умiв говорити...

Севi зробив мене... важливою. Таке вiдчуття, наче вiн врятував
мене для великої справи i вiд мене дiйсно щось залежить...

Анастасiя Рудик, м. Львiв 
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.