Грошi на коляду

У рiздвянi свята моє життя кардинально змiнилося

Довго вагалася перед тим, як розпочати цього листа. Але в цi днi 
врештi наважилась. Колись саме у рiздвянi свята моє життя
змiнилося -- з чорної безоднi жалю i безнадiї я пiсля довгих
рокiв знову почала радiти кожному Божому дню...

Розкажу трохи про себе. Родом я з маленького села. Наша родина -- багатодiтна. 
Хоч у батькiв нас росло четверо, бiди не було, хоч i
статкiв теж не нажили. Я -- наймолодша, тож, коли старшi
сестри повиходили замiж та народили племiнникiв, була за
головну няньку. Тому в школi всi мої думки, скажу щиро, були
не про навчання i кар'єру, а про мiцну й велику родину. А основне -- власну.

...Познайомилася зi своїм майбутнiм чоловiком за тиждень до
випускного. Менi тодi було сiмнадцять. Пригадую, того дня поїхала з
сестрою до райцентру, аби купити плаття. А коли поверталися
назад, у переповненому бусику мене притисли до високого русявого
хлопця. Слово за словом, розговорилися, пожартували i ...
домовились про побачення. Удома сестра розповiла про цього
хлопця. Виявилося, що Петро родом iз нашого села, але кiлька рокiв
був у Москвi на заробiтках. Тепер повернувся додому, купив хату.
А далi сестра пожартувала, але її слова виявилися пророчими:
"Тепер одружиться з тобою, i газдуватимете разом".

Так i сталося. Не минуло й пiвроку, як ми справили весiлля.
Наступного року вже й хрестини були -- у нас народилися
хлопцi-близнята. Допоки дiти були маленькi, Петро брався за
всяку роботу в селi, аби тiльки не покидати нас. Та коли
хлопцям виповнилося по шiсть рокiв, на якомусь застiллi один зi
знайомих пiдбив чоловiка знову їхати на заробiтки. Петро
повагався, але поїхав -- дiтей треба до школи збирати, а грошей
узяти нема звiдки. Вiдтодi чоловiк працював так: їздив на
пiвроку, потiм повертався на кiлька днiв i знову їхав. Саме тодi
вiн i почав заглядати до чарки.

Тих кiлька днiв, що Петро був у селi, вiн часто йшов iз дому, повертався 
напiдпитку. Вдома лежав перед телевiзором i нiчого не
робив. Заробленi грошi танули, тож невдовзi вiн знову рушав за
кордон. Спочатку отримувала вiд нього перекази, i хоч суми були
незначнi, для життя у селi їх вистачало. А потiм вiн
подзвонив i сказав, що через бiйку позбувся роботи. Приїхав без
грошей. Тодi те сталося вперше -- на моє прохання бiльш нiкуди
не їздити вiдповiв... ляпасом.

А далi -- наче снiгова лавина з гори: компанiя, пиятика, сварки,
побої... Ще разiв зо два їздив до Москви, але його там швидко
позбувалися: пiсля чарки його агресiя ставала неконтрольованою.
Петро лiз у бiйки, горланив. Тож навiть його "товаришi" по пляшцi
розумiли, що краще його спекатися. А вдома вiн узагалi звiрiв:
бив i мене, i дiтей. Було й таке, що синцi не встигали сходити,
як з'являлися новi. "А поскаржишся -- вб'ю!" -- погрожував. I я
мовчала.

Тiєї зими хлопцям виповнилося по 11 рокiв, а ще й Оксанцi -- два. То
була, без перебiльшення, найголоднiша зима в нашому життi. Петро
пропив майже все, що було в хатi. Ми з дiтьми їли картоплю з
олiєю, бо бiльше нiчого не мали. А вiн кожен день пив: то за чарку
робив у когось на обiйстi пiвдня, то вкотре вмовить тету
Марiю (самогонкою у нас торгує) дати чвертку в борг... Ми боялися
вечора. Коли надворi сутенiло, мене починало трусити, бо знала -- зараз 
прийде, i хто знає, чи не вб'є мене до ранку.

Так було й того дня -- у переддень Святвечора Петро десь пропадав
iз друзями, а мої хлопцi допомагали прибирати в хатi, принесли вiд
бабцi з дiдусем трохи смачненького до столу. I тут, бачу, Степан
моргає Iванковi й каже: "Мамо, ми хочемо з тобою серйозно
поговорити". Я аж засмiялася -- таке мале, а бач,
серйозне. Та їхнє питання змусило моє серце стиснутися: "Мамо,
чому ти не розлучишся з татом?"

Хоч як стримувала сльози, вони прорвалися таким потоком, як
нiколи до того. Я плакала i говорила своїм уже дорослим дiтям, що
хоч i думала про те, але вже стiльки рокiв боюся наважитись на
такий крок. А навiть якщо б i наважилась, де взяти грошей на
поїздки до райцентру й судову тяганину? Де жити пiсля
розлучення? Хлопцi слухали мене мовчки, а потiм пiшли в куток i
довго про щось шепотiлися. Вечiр закiнчився криками та лайкою --
повернувся п'яний Петро.

На Рiздво ми з дiтьми пiшли до церкви. Я слухала, як правлять
урочисту лiтургiю, але думала про своє життя, про те, що заживо
поховала себе, бо не бачу виходу з тiєї напастi, що спiткала мою
родину. I тут сама себе спинила: нi, моя радiсть -- то мої сини i моя 
донечка. Я подякувала Богу за те, що в мене троє таких добрих
дiтей, i попросила для них щасливої долi.

На свята майже увесь час я з малими була в батькiв. Петро пив
безпросвiтно, але до батькiвської хати не пхався, тож кiлька
ночей ми спали спокiйно. Тими днями хлопцi ходили колядувати. Для
того перед святами разом iз бабунею вивчили кiлька давнiх колядок.
Потiм хлопцi розказували, що люди в селi навiть просили двiчi
заколядувати. Старшi й собi пiдспiвували, а молодi розповiдали,
що вперше чують такий Божий славень. "За нашi труди нам добру
коляду дають", -- похвалився Iван, але Степан чомусь штуркнув 
його лiктем, i брат замовк.

А по Йорданi хлопцi вибрали хвилинку й знову попросили серйозної
розмови. "Та кажiть уже", -- роздратовано мовила я, миючи
пiдлогу, бо пiсля тижня пиятики Петра та його друзяк 
наша хата перетворилася у хлiв.

"Мамо, ми хочемо вiддати тобi всi грошi, до копiєчки, якi
заколядували на свята. Мамо, ми тебе просимо -- подай на
розлучення з батьком!" -- сказав Степанко. "Допоки батько не
вiдiбрав", -- додав Iванко. Ганчiрка випала з рук. Далi
пригадую усе, нiби в туманi: як наступного ж дня поїхала до
райцентру i подала заяву, як по кiлька мiсяцiв жила з дiтьми то в
батькiв, то в сестер, як репетував на судi Петро, коли оголосили
про розлучення...

Пiсля суду минуло трохи бiльш як рiк. Я зустрiла iншого чоловiка й
переїхала до сусiднього села. Для моїх дiтей Антон -- справжнiй
авторитет, бо вiн -- такий чоловiк, яких називають майстер на
всi руки. Хлопцi ходять за ним хвостиком. Хоч вони вдома
звертаються до нього на iм'я, якось пiдслухала їхню розмову з
однокласниками: "Тато (про Антона) порадив менi зробити саме
так..."

...Нинi готуюся до свiтлого свята Рiздва Христового як нiколи ретельно, 
адже саме в цей час молитва та мої дiти врятували вiд домашнього тирана.

Наталка, Iвано-Франкiвська обл.
 

Читайте також:

Правда життя

Якби в 17 не народила дитину за грошi, мою сiм'ю спалили б живцем
Є люди, яким завжди усмiхається доля, та я, мабуть, народилася у ту мить, коли Бог спав i забув...
Пережите вже несила тримати в собi. Я кожного дня розмiрковую про те, що сталося. Думаю, треба було б вчинити iнакше...
Менi 28 рокiв, усе своє життя прожила у Тернополi. Лише два роки тому переїхала до Києва. Думала,...

Новини

11:01
Коли надворі холодно, шкiра на руках червонiє, а нiгтi стають крихкими, ламаються вiд будь-якого необережного руху. Урятувати їх допоможуть поради майстра з манiкюру Вiкторiї Кравчук.
10:01
Заяву зірка зробила на марші жінок проти нового Президента США у Вашингтоні, на який вийшло понад 500 тисяч небайдужих. Акцію підтримали мільйони жінок у понад 600 містах США та всього світу.
09:08
Легкий, але поживний сніданок смакує з тостами
20:35
Співачка виставила у мережу фотографії з відпустки.
19:55
Емма Бантон та обидві Мелані привітали подругу зі святом, сфотографувавшись у кумедних ковпаках
18:03
Маріон Котіяр виставила у мережу надто відверте фото свого обранця.
17:42
Співачка кардинально змінила зачіску.
16:03
Американка, яка минулого року знялася в кліпі російського співака, пройшлася містом голяка.
15:01
Він став 45-тим президентом США на хвилі звинувачень у сексуальних домаганнях і зневажанні жінок. Проте, за щось вони його любили...
14:47
Колишня президентська родина залишає Білий дім новим мешканцям.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.