Інтимне. Продаю не квiти, а почуття

Хтозна, скiльки б ще я шукала свою половинку, якби приблудний пес Барсик не подивився жалiсно менi у вiчi

Надворi мороз i вiтер. Не дивно, що моя тiтка Олена застудилася.
Я поспiшаю до її квартири, бо вчора мати зателефонувала i
сповiстила, що Олена захворiла.

Знали б ви мою тiтку! Вона торгує квiтами, i власники крамниць
готовi битися за неї. Олена вважає, що це не робота, а вiдпочинок
для душi. "Я продаю не квiти, а привiтання пiсля довгої розлуки,
освiдчення у коханнi, вибачення за свої провини, радiсть i щастя з
нагоди народження нового життя на цiй планетi, -- фiлософськи
повторює вона час вiд часу. -- Буває, що й скорботу i бiль через
втрату дорогої людини, але це рiдко..." "Iншими словами, продаєш
що хоч, тiльки не квiти", -- жартую у вiдповiдь.

А як Олена складає букети! "Гiпсофiла одержала свою назву вiд
богинi нiжностi, -- повчає вона покупця. -- У поєднаннi з
лiлiями i бiлокрильниками це буде гарний вияв почуттiв..."

Торкаюся дзвiнка бiля дверей квартири. Мало не зразу менi їх
вiдчиняє тiтка Олена: високе чоло, на якому ледь помiтнi
зморшки, коли вона невдоволена, зеленi очi не
вицвiлi, як це буває в людей, у яких вмирає душа, а живi, з
iскринкою, прямий нiс, м'яке пiдборiддя... Нiхто не скаже, що їй вже
57, бо вона i досi схожа на одну з тих квiток, що продає.

-- О, Лiлько, привiт! Ти як тут? Я трохи розклеїлася
-- застуда. Але нiчого, мине.

На кухнi розповiдаю їй про свої справи в унiверситетi, викладаючи
при цьому нехитрi гостинцi: баночку з медом, горiхи, липовий чай.

-- Ой, Лiлько, коли ти вже потiшиш свою матiр онуками? -- раптом
питає тiтка. -- Молода, красива... Невже нема жодного гiдного
залицяльника?

Вона обожнює говорити про моє майбутнє замiжжя. А мене це
сердить, бо навiть хлопця у мене немає.

-- Ти почекай, а я на годинку-двi до крамницi вибiжу, -- каже
Олена. -- У мене лишилося ще два горщики троянд, пропадуть...

-- Куди?! З твоєю застудою треба тиждень вдома сидiти! Хочеш, я
потурбуюся про твої квiти? Спробую себе в ролi продавця-флориста.
Ти ж казала, що торгувати щастям -- приємно.

Олена лише невдоволено морщить носа, але хiба є iнший вихiд?

Вже через пiвгодини прямую до маленької крамнички на розi вулицi.
Здалеку виднiється вивiска "Щастя", намальованi квiти на якiй так
вдало вкрив iнiй, наче вони справжнi.

-- Ну що ж, щастя, вiдкрийся для мене, -- всмiхнулася я,
повертаючи двiчi ключем у замковiй шпаринi. Вiдчинивши дверi,
вловлюю мiшанину квiткових запахiв i ще якусь дивну атмосферу,
яка огортає мене iз самого порога. У крамничцi проводжу близько
двох годин, i коли вже виходжу надвiр перед тим, як зачинити, якийсь
хлопець пiдбiгає i мало не хапає мене за плече.

-- Не зачиняйте! 

-- Гаразд, -- всмiхаюся я. Вже через кiлька хвилин вiдбираю для
хлопця п'ять найкращих троянд. Вiн явно кудись поспiшає, бо
швидко розплачується i вибiгає. "Продаю не квiти, а почуття..."
-- згадуються менi тiтчинi слова. Сьогоднi вiн зiзнається комусь
у коханнi. Коли ж я дочекаюся такого?

Коли зачиняю вдруге, бачу неподалiк великого собаку разом з
повiдцем. Певно, загубився. Витягнувши з сумочки залишок пирiжка,
який недоїла, кидаю собацi.

Вдома хвалюся проданим товаром. "От i добре, -- каже Олена. --
Можливо, завтра вдасться продати решту троянд". Мене не дуже
тiшить альтернатива бути продавцем ще один день, але тiтцi треба
вилiкуватися.

Наступного дня iду в крамничку швидше. I знову -- той неймовiрний
аромат квiтiв, якiй викликав у душi змiшанi почуття затишку й
легкостi. I тут мою увагу привернув собака за вiкном. Той самий,
що й учора, з нашийником. Напевно, запам'ятав, що тут їв, тому й
вернувся. Пошкодувала, що не маю з собою чогось їстiвного. Але
через дорогу -- продуктовий магазин. Бiжу по ковбаску, щоб
пригостити вже знайомого друга. Собака, коли я пiдiйшла, привiтно
глянув, наче знав, що я маю дещо для нього. Надворi щипав
добрячий мороз, тож я вирiшила запросити свого "гостя" всередину
крамнички. Я вiдчинила дверi перед собакою, але вiн незворушно 
дивився на мене.

-- Чого дивишся? Заходь, -- мовила я. 

Лише пiсля цiєї фрази собака ввiйшов, отже, дресирований. Я дала
йому кусень булки та добрячий шмат ковбаси. Собака далi
дивився на мене, не торкаючись їжi, тож я знову
скомандувала: "Їж!" Пiсля команди пес накинувся на їжу.
Лише тепер я помiтила на ошийнику маленький медальйон. На ньому
була вигравiювана лiтера "Б", значить собака має господаря.
Цiкаво, чому його нiхто досi не шукає? Поки пес пив воду
з квiткового горщика, менi мимоволi подумалося, що на це сказала
б тiтка Олена, для якої цей квiтковий магазинчик схожий на якийсь
незбагненний храм, а в ньому тепер хазяйнує якийсь приблудний
пес. Але ж не виганяти його на мороз!

Я дала йому кличку Барс, але вiн неохоче вiдкликався на неї.

Коли я вже закiнчувала свої справи в магазинчику, дверi вiдчинилися, 
i я побачила симпатичного хлопця. Свiтло-карi очi, тверде пiдборiддя,
темно-каштанове волосся, високий -- просто красень.

-- Добрий вечiр, хочете купити квiти? -- спробувала я
скористатися одним з прийомiв тiтки.

-- Добрий, -- привiтався у вiдповiдь незнайомець. -- Так, тобто
нi... Я хотiв запитати про собаку. У мене пропала собака, я шукаю
її. Може, ви десь бачили великого пса, зовнi схожого на...

У цей момент Барс вибiг просто до хлопця, голосно гавкаючи. Я
спочатку злякалася, але, коли обличчя незнайомця засвiтилося
усмiшкою, зрозумiла, що все гаразд.

-- Бата! Ну все, досить вже... -- намагався вгамувати господар собаку,
який виражав свою радiсть з приводу зустрiчi з ним. Це
виглядало так мило. Десь глибоко в душi в менi озвалася образа на
батькiв, через те що в дитинствi вони вiдмовилися купити менi
собаку...

-- Як його звати? -- спробувала продовжити розмову я.

-- Бата. А точнiше -- Батильда. Це "дiвчинка". Як вона опинилася тут?

Я розповiла незнайомцю, як його собака опинилася в крамничцi.

-- Дякую, що прихистила її. Нiчого, що я на "ти"? Мене, до речi,
звати Назар.

-- Лiлiя... Лiля, -- вiдповiла я.

-- О, тодi зрозумiло, чому ти продаєш квiти, -- всмiхнувся Назар.

-- Якщо вiдверто, то це не мiй магазин, i продаю я тут тiльки другий
день лише тому, що моя тiтка захворiла.

-- Завдяки тобi я знайшов Батильду. Навiть не знаю, чим можу тобi
вiддячити. Може, прогуляємося? -- запропонував Назар i поспiхом
додав: -- Якщо ти маєш час...

-- Я вже мала намiр зачиняти, тож можемо пройтися. 

У вiдповiдь на його обличчi з'явилася усмiшка.

Поки ми гуляли парком, Назар розповiв, що вчиться в одному з
мiсцевих вишiв на програмiста, пiдробляє в майстернi з ремонту
комп'ютерної технiки. Так, ближче знайомлячись, ми пiдiйшли до
тiтчиного дому, обмiнялися номерами телефонiв i попрощалися.
Назар виявився цiкавим спiврозмовником, мав добре почуття
гумору, було в ньому внутрiшнє тепло, яке вiдбивалося в очах i
приваблювало.

Тiтка зустрiла мене у квартирi, сповненiй запаху свiжоспечених
пирiжкiв.

-- Ну, як твої успiхи продавчинi? -- запитала тiтка.

-- Та нiяк, -- всмiхнулась я їй. -- Нiхто не захотiв купувати щастя. 
Мабуть, ним можуть торгувати лише щасливi люди, як ти. Тобi, я бачу,
значно краще?

-- Так захотiлося чогось смачного, що я не стрималася. Та ну ту
застуду! -- весело мовила тiтка. -- А ти, Лiлю, геть нiкудишнiй
працiвник.

-- Так, але день не пройшов даремно...

I я розповiла про Батильду та Назара.

-- Ну нарештi, а то твоя мама не дочекається вiд тебе онукiв! -- тiтка
знову почала своє.

-- Навiщо ти знущаєшся? -- ледь не розплакалася я. -- Я мала на
увазi, що допомогла собацi. А Назар вже й забув про мене...

Але я дарма так думала. Наступного дня Назар зателефонував i
запропонував зустрiтися. Ми довгенько сидiли в однiй iз затишних
кав'ярень мiста i говорили про все на свiтi. З кожним словом його
образ все глибше западав менi в душу, i я подумала, що обов'язково
намалювала б його портрет, якби вмiла. 

Найбiльше мене притягували очi з живою iскоркою радостi. А ще в
нього була дуже тепла усмiшка. Ми ходили в кiно, на ковзанку,
просто проходжувалася парком... I я, здається, закохалася. Ми
цiлувалися у вечiрньому присмерку, чудово проводили час. А
потiм...

Потiм я повернулася додому, бо там на мене чекало навчання. Ми
щодня спiлкувалися телефоном не менше як годину, приїжджали одне до
одного щотижня.

А через пiвроку Назар освiдчився менi. Я вкотре на вихiднi
приїхала до нього. Дверi Назарової квартири не були зачиненi, там
мене вже чекала Батильда з якоюсь коробкою, прикрiпленою до
нашийника. Я не зразу зрозумiла все, аж побачила на кухнi
святково вдягненого Назара, свiчки, букети бiлих лiлiй.

-- Ти знаєш, що я не можу без тебе жити, -- сказав Назар, коли я
ввiйшла, захоплено дивлячись на все. -- Тому хочу, щоб ми
одружилися. Ти згодна стати моєю дружиною? -- спитав вiн,
знiмаючи обтягнену оксамитом коробочку просто з нашийника
Батильди...

Якусь хвилину я не могла отямитися чи то вiд несподiванки, чи то
вiд щастя. А потiм сказала "так". То був один з найщасливiших
моментiв мого життя. 

Восени ми одружилися, я переїхала до Назара. Ми живемо в затишнiй
квартирi разом з Батильдою. Незабаром у нас має з'явитися синочок
або донечка. "Нарештi твоя мама дочекається вiд тебе онукiв", --
ця фраза тiтки Олени вже тепер мене не дратує. Бо це справдi так!

А я навiть думати боюся, як склалося б моє життя, якби тодi не
погодувала собаку-приблуду бiля магазину...

Лiля 
 

Читайте також:

Правда життя

У такому віці не одразу розумієш, що під серцем носиш дитину...
Першою зрозуміла, що я вагітна, моя мама. Адже, коли нудить щоранку, то це точно не харчове...
У соцмережах та смс-повідомлень часто надсилають "помічні" молитви. Однак, аби допомогли -- їх слід розіслати ще 8-12 друзям. Якщо ж ігнорувати ці повідомлення, то, пишуть, буде біда.
-- У таких випадках ідеться не про побожність, а про магію, -- розповідає піддиякон Володимир...

Новини

22:40
У своєму останньому голлівудському фільмі вона демонструє таку ж феноменальну фігуру, з якою дебютувала у "Стриптизі" у 1996 році.
20:59
Якщо у дитини часті тонзиліти і ангіни, один із найефективніших способів загартовування порожнини рота і мигдаликів - регулярний контакт із холодом.
19:59
Покази знаменитих дизайнерів підтверджують: заплітати волосся у коси нині дуже актуальний тренд.
18:59
Американський вчений Том Гриффітс вивів формулу, що допоможе не затягувати з вибором свого супутника життя.
17:46
Коли з часом приховати пiд макiяжем вiковi змiни вже не вдається, представницi прекрасної половини нерiдко звертаються за допомогою до косметичних хiрургiв.
16:51
Сурогатна мама, яку знайшло подружжя, перебуває вже на третьому місяці вагітності.
15:35
Аби потiм не шкодувати, перед купiвлею хатньої тваринки слiд зважити усi "за" i "проти"...
13:00
Лікар радить, що робити, якщо дитина ніяк не хоче розмовляти.
12:00
Співачка, яка нещодавно втретє стала мамою, виставила у мережі новий знімок малюка.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.