Сповідь: І тоді я стала оскверненою...

Я думала, що менi вже доведеться продавати квартиру та переїжджати жити в iнше мiсце, бо це переслiдування неможливо було витримати

Коли я надумала стати вчителькою чи вихователькою (мені
подобалися обидві професії), то поїхала вступати до Тернополя в
педучилище, а опiсля -- в iнститут. Там i познайомилася зi своїм
майбутнiм чоловiком Iваном. Вiн служив у Тернополi, і це була
любов з першого погляду.

Iван був також сiльським хлопцем, але пiсля строкової служби
вирiшив залишитися в армiї, щоб продовжити кар'єру вiйськового.
Тодi це був реальний шанс чогось досягти в життi -- постiйна
робота, помешкання, пайки. 

Ми одружилися й відразу собi задумали, що в нас буде троє
дiтей. Жартували, що "Бог любить трійцю!". Навіть iмена придумали
їм наперед. Так народився в нас старший син Григорiй, донечка
Марiчка та Iван-молодший. Осiли ми в містечку-райцентрі, мали
свою квартиру, машину, невеличкий шмат городу.

Коли розпався Союз, мій чоловiк став потроху таксувати.
Та з часом пiсля тяжких мук померла свекруха, а за нею -- і коханий
чоловiк Iван згорiв за пiвроку через рак легенiв. Менi
довелося самiй утримувати сiм'ю.

Тiльки уявiть, я, учителька молодших класiв, пiсля урокiв
допомагаю дiтям виконувати домашнє завдання, а потiм іду до 
батькiв тих же учнів допомагати за грошi в господарстві --
прибрати, їсти зварити, квiтник прополоти... Але фiзична втома
не давала збожеволiти й опустити руки. Згодом донька вийшла замiж,
стала жити окремо, а тодi й Iванко вступив у Львiвську духовну
семiнарiю, згодом i до Києва поїхав. Ми з Грицьком залишилися самi
-- вiн їздив нашою машиною на роботу в райцентр.

Таи одного дня в нього на великiй швидкостi врiзалася вантажівка
i просто розчавила мого сина. Навiть у труну не було кого
покласти -- хоч самiй лягай...

Я залишилася сама у величезнiй для мене однiєї квартирi, стiни
достоту тисли на голову. Коли ти звик, що кожен день розписаний
по хвилинах, то крутишся як дзига й навiть не усвiдомлюєш, що
насправдi щаслива, а тут... Як жити далi, я не розумiла.
Марiйка та Iванко часто навiдувалися, та вони від'їжджали, і я
залишалася сама. Перестала спати. Зненавидiла нiч, чекала
свiтанку та не знала, до чого взятися вдень...

"Братчики" з мудрими книжками

Що цілі покоління знали про Бога в атеїстичній імперії? Це нинi є
можливiсть щось почитати, послухати. Та й батьки мої нiчого як
слiд не розуміли, головне -- аби в недiлю до церкви піти. А що
там правлять, про що говорять -- нiхто не вдумувався. Тож коли
пiсля смертi сина до мене додому стали приходити спiвчутливi та
розумнi люди з цiкавими й правильними брошурами, я їх пускала. І
дуже скоро донька, син, родичi стали в моєму розумінні ворогами, через
яких сатана збивав мене з правильного шляху.

Я слухала, читала й чекала щодня нової розповiдi про те, як
гарно житиму в раю зi своїм сином, батьками, чоловiком.
Скажу щиро, коли донька приїхала до мене з онуками i стала вмовляти
покинути секту, я, не вагаючись, вигнала її з дому. Адже тодi
в моїй головi була думка лише про те, що всi рiднi хочуть менi
завадити пiзнати правду, що це так нечистий пiдступає через
найближчих людей i не дає осягнути iстину.

Я не знаю, як Марiчка менi це пробачила, ба бiльше, постiйно
просила схаменутися. "Ну чого б їй не дати менi спокiй, щоб
я жила, як хочу?!" -- питала себе. А мої друзi-сектанти
вiдповiдали, що донька хоче мою квартиру. Хоча в неї -- давно свiй
будинок, чоловiк, дiти.

Зрештою, у мене вдома ми проводили зiбрання, читали Бiблiю (у
їхнiй "правильнiй" редакцiї), дiлилися думками, обговорювали. У
мене було вiдчуття, що дуже скоро все це має закiнчитися -- от
прийде кiнець моєму земному життю, i я знову буду там, де дорогi
моєму серцю люди. Картини раю iз сектантських картинок мене хіба
смішили, бо в моїй уявi давно жило те поле -- я через нього бiгла до
мами. Я мала її обiйняти, там мав бути і Грицько, а ще -- батько.
Але чомусь, крiм мами, нiкого не бачила. Але тiшила себе тим,
що хоч почала спати.

Пригадую, як рiвно три роки тому менi зателефонував мій молодший
син Iван. Досі вiн жодного разу навiть словом не обмовився про
те, що я стаю сектанткою, що роблю щось не те. На той час він
закiнчив семiнарiю, прийняв целiбат, давши обiтницю безшлюбностi.
Отож зателефонував i попросив про одну дуже важливу для нього
послугу. Марiйчинi дiти, хлопцi-двiйнята, мали йти до першого
причастя, а Iван, як їхнiй хрещений, з Києва приїде спецiально,
щоб побачитися зi мною. До того Iван нi про що мене не просив, не
сварився так, як Марiйка, просто питав: "Здорова? Молишся?
Люблю, скоро приїду!" На тому всi нашi розмови закiнчувалися.

Щиро кажучи, у душi я не вагалася: знала, що поїду. Я -- мама,
люблю своїх дiтей такими, якими вони є, тобто неспасеними
християнами, до того ж дуже мучилася через те, що вигнала доньку
з батькiвського дому. Хоч і знала -- дозволу на цю поїздку менi
нiхто в сектi не дасть. Зрештою, з докорами сумлiння я поїхала до
тої старенької козацької церковцi, де мене чекали мої дiти та
внуки. Домовленiсть була така, що я просто бiля брами з ними
зустрiнуся, ми поспiлкуємося й розiйдемося чужими людьми.

Немає злого, щоб на добре не вийшло

...Я не знаю, як опинилася бiля дверей храму. Зрештою, зайти мене не
пускала не вiра у сектантськi правила, а те, що я почувалася
такою брудною, оскверненою. Я стала тихцем у притворi. Не можу
сказати, що плакала чи голосила, нi. Просто сльози текли й текли,
не могла їх зупинити. Лише обернула голову й побачила ще два такi
ж заплаканi обличчя -- донечки й Iванка, якi стояли, мовчки
пригорнувшись одне до одного та чекаючи на мене. На мене, яка їх
виганяла, ображала, принижувала, думала, що вони для мене
найгiрше зло, а насправдi мої дiти -- моє спасiння! 

I коли Iван мене обiйняв, я вiдчула те тепло, якого чекала вiд
мами (i в дитинствi, i у снах). Це не просто син мене обiйняв --
це той пастух, який покинув цiле стадо заради мене, заблудлої
вiвцi! Я тодi ж у тiй церквi висповiдалася, запричастилася -- i
як полуда мені з очей спала. Так мої дiти врятували мене вiд
секти!

Із церкви ми всi поїхали до доньки. Я десь iз тиждень у неї
гостювала, насолоджувалася втраченим спiлкуванням iз рiдними
людьми. Коли повернулася, то вирiшила просто перестати розмовляти
iз сектантами, уникала зустрiчi з ними. Однак "брати" годинами
вичiкували мого повернення з роботи. Потiм, коли не вiдчиняла їм,
стукали та дзвонили, намагаючись переконати мене через
дверi. Єдиним аргументом, який результативно дiяв на них, була
обiцянка викликати мiлiцiю. Так тривало пiвроку. Я думала, що
менi вже доведеться продавати квартиру та переїжджати жити в iнше
мiсце, бо це переслiдування неможливо було витримати.
   
Кажуть, немає злого, щоб на добре не вийшло. З пiдозрою на
перитонiт "швидка" відвезла мене в лікарню. Донька пiдписувала саме
дозволи на операцiю, коли старшина секти, невiдомо як
опинившись у хірургії, став наполегливо рекомендувати лiкарям не
використовувати крововмiснi препарати, бо iнакше їх чекатиме суд.
Та донька зумiла вiдстояти моє право на життя, лік якому ішов
справді вже на хвилини. Відтоді я стала для своїх "братів" і
"сестер" по вірі "оскверненою", і вони мене бiльше не
переслiдували.

А ще там, у лiкарнi, я знайшла своїм дітям, як вони жартують,
нового тата. Олегу тоді оперували апендикс. Удiвець, він теж сам
виховував дiтей. Та вони давно стали дорослими, і він 
дозволив і собі бути щасливим.

Я ж нарештi почала спокiйно спати. Тепер я не самотня. Коли всi
з'їжджаються, то сяду собі й тiшуюся щебетанням онукiв, жартами
доньки, мудрими словами Iвана, лагiдним поглядом Олега, 
розповiдями його дiтей. Чим бiльше рiдних людей, тим краще. Я ж
зрозумiла, що з такою пiдтримкою менi нiякi труднощі не страшнi!

Iрина МИКЛУЙКО, 57 років
 

Читайте також:

Правда життя

Відома співачка потішила шанувальників новою світлиною.
На знімку, який артистка опублікувала у соціальній мережі Instagram, вона позує у чорній велюровій...
Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...

Новини

12:25
Днями у мережі з'явилося відео, на якому чоловік, схожий на відомого блогера Ігора Пустовіта, штовхає дівчину. Довкола цього одразу ж розгорівся скандал.
12:19
Британська співачка та дизайнерка проплакала через коханого два дні
12:00
Ще нещодавно вони були улюбленцями української публіки. Та з початком неоголошеної війни ставлення до них змінилося.
11:13
Останній знімальний день восьмого фінального сезону був "гарний і сумний", зазначив Дінклейдж.
09:23
Відома співачка показала, як вона і її подруга Ольга Навроцька виглядають без гриму.
19:45
Ця страва чудово підійде для легкої вечері
18:15
Подейкують, розійшовшись із боксером Володимиром Кличком, актриса Хейден Пенетьєрі пустилася берега, і за неї дуже тривожаться її близькі
17:20
47-річна Деніз Річардс виклала світлину трьох дівчат у соцмережі.
16:40
Житель України придбав елітне англійське авто Aston Martin
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.