Інтимне. Я й уявити не могла, що вiн на таке здатний

Обидвоє мене ревнували: кіт шипів, коли його зганяли з ліжка, а коханий дорiкав, що я з твариною панькаюся, наче з дитиною

...Того дня я почувалася дуже самотньо. Останнє кохання минуло,
звiялось i забулось, здається, цiлу вiчнiсть тому. Колись весела
компанiя друзiв збиралася тепер разом хiба що на великi свята -- у всiх
з'явилися новi клопоти, пiдробiтки... А це означає -- черговий вечiр
біля телевiзора. I навiть телефон не задзвонить, нагадуючи, що
хоч комусь у свiтi я потрiбна...

Сумно йшла я додому парком, розкидаючи навсебiч шурхотливе листя.
Раптом мiж листям щось майнуло рудим спалахом -- до нiг кинувся
маленький пухнастий котик. I так жалiбно на мене подивився, так
сиротливо занявчав, що в мене аж серце защемiло: вiн такий же
самотнiй, як я! Вiзьму його до себе. Будемо ввечерi разом сидiти
в крiслi пiд пледом. Будемо потрiбнi одне одному, i буде нам
удвох у свiтi значно теплiше.

Вогник виявився дуже розумним котиком. Ми дуже добре ладнали --
шпалери вiн не обдирав, кутки не мiтив, зi смаком наминав разом
зi мною улюблену смажену рибу. Надвiр я його випускати боялася,
та вiдсутнiстю свободи вiн не мучився. Сумував лише за мною.
Тому я щовечора поспiшала додому -- Вогник чекає!

"Анько, а ти змiнилася. Ти вся аж свiтишся, коли додому бiжиш, --
якось зауважив спiвробiтник. -- Закохалася, напевно?" Це менi
здалося, чи в його голосi справдi прозвучали ревнивi нотки? А вiн
привабливий... Як я досi не помiчала? "Нi, це все Вогник. Мiй
котик", -- призналась я. "Хотiлося б якось побачити цього
чародiя, який зробив тебе щасливою", -- явно зрадiв вiн. "Ну
що ж, заходь якось. На Вогник...", -- пожартувала я.

А вiн узяв та й зайшов. I ще раз, i ще раз... А за кiлька мiсяцiв
узагалi назавжди залишився. Так стали ми жити втрьох -- я, Руслан
та Вогник.

Обоє мене ревнували. Кiт, який досi не потикався до лiжка,
вмощувався спати на Руслановiй подушцi, а коли його зганяли,
обурено шипiв. Ну а коханий постiйно менi дорiкав, що я з
твариною панькаюся, наче з дитиною, ображався, що не всю увагу
йому придiляю... Я сподiвалася, що невдовзi вони один до одного
звикнуть i все буде добре.

А потiм був той семiнар у Польщi. Менi довелося поїхати аж на
тиждень, залишивши Вогника на Руслана. "Як там мiй пухнастик?"
-- цiкавилась я, телефонуючи щодня додому. "Все добре, що йому
буде", -- ревниво буркав Руслан.

Автобус із Варшави приїхав рано-вранцi. Я вирiшила не будити
Руслана, сама приїхала додому, вiдчинила дверi своїм ключем. У
коридорi стояв дивний неприємний запах. I якась велика коробка,
накрита хiдником... Я пiдняла килимок, у коробцi щось занявчало
та зашкрябало. Там сидiв Вогник! Схудлий, зi злиплою шерстю,
смердючий. Дно коробки -- все в екскрементах, там же якась гнила
риба...

Я плакала, пригортаючи Вогника, а з кiмнати вийшов заспаний
Руслан. Знiтився: "О, ти вже тут... А ми тут... Той... Ну, твiй
звiр за тобою скавулiв, їсти не хотiв. Я йому рибу як поклав --
вiн три днi її не рухав. Чи чотири... А потiм з'їв, напевне, бо у
нього жах який пронос почався. Всюди по хатi, скотина така,
насвинячив. Я мав на колiнах лазити, витирати... Потiм подумав:
ну чого вiн буде все тут псувати? Хай у коробцi сидить! А щоб не
вилазив, щоб не смердiло й нявкання не так заважало, я його
хiдником ще накрив..."

Я дивилася на Руслана так, наче вперше його бачила. Чи то кохання
так справдi заслiплює? Я й уявити не могла, що вiн на таке
здатний. А ще колись смiялася з анекдота про татуся, який
полоще синочка в окропi, тримаючи за вухо -- щоб не обпектись...
Та як з таким чоловіком дiтей народжувати?!

"Ти цей... Ти його до себе не тули. Вiн же весь брудний. Твiй
звiр..." -- мимрив Руслан. I я не витримала: "Звiр? Та це ще
питання, хто тут звiр?! Забирайся з нашого дому, нелюд ти!" Вiн
одразу ж наїжачився: "Значить так? Значить, ти цю тварюку
вибираєш? Ну i залишайся з нею, зоофiлка схиблена!"

Усi товаришки зiйшлися на тому, що я дурепа. Мовляв, нормальна
жiнка нiколи не вижене чоловiка через  кота. "Тих котiв ще
скiльки буде, а гарного, розумного, при грошах i без поганих
звичок ти де знайдеш?" -- докоряли менi. Та я чомусь переконана,
що все правильно. На мою думку, справжня суть людини виявляється
саме в ставленнi до слабших iстот...

Анна Букова                           
 

Читайте також:

Правда життя

Відома співачка потішила шанувальників новою світлиною.
На знімку, який артистка опублікувала у соціальній мережі Instagram, вона позує у чорній велюровій...
Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...

Новини

14:15
Малюку американської акторки сьогодні виповнилося 4 місяці
13:53
Загалом люди в усьому світі з 2017 по 2018 роки стали багатшими на 4,6%.
12:25
Мер міста назвала угоду між Храмом та містом історичною.
11:49
Шанувальники Олександри Заріцької у захваті.
20:00
Такий суп дуже поживний і має зігріваючий ефект
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.