Інтимне. З тебе буде добра учениця, лише не бійся довіряти партнеру...

Ну ж бо, не бійся, - лагідно мовив «вчитель» і поклав мою руку собі на плече, а його опинилася на моїй талії.

Кожен з нас у дитинстві мав мрію, яку так і не вдалося здійснити. Хтось не
отримав на день народження таку машинку, як у сусідського хлопчини, комусь
Миколай не поклав під ялинку лижі чи ковзани, інший не став ветеринаром чи
пілотом, а от мені в дитинстві не пощастило з танцями. Навіть не знаю чому,
щиро кажучи. Хто б міг подумати, що з часом я здійсню свою дитячу мрію, ще
й знайду справжнє кохання.

Після закінчення університету роботу за фахом не вдалося знайти -- кому
нині потрібні вчителі української мови та літератури? Зате затребуваними
були рекламники, тому після коротких курсів я стала працювати в одній із
рекламних агенцій міста. Робота не з легких, зате цікава. Що нам тільки не
доводилося придумувати! Від текстів акцій та розпродажів відомих магазинів
міста аж до рекламних оголошень у газетах усіляких
цілителів-ворожок-екстрасенсів.

Було це саме на початку грудня, коли на рекламу, так би мовити, сезон: акції,
знижки, привітання, а ще кінець року -- завал, якщо коротко. Аж тут мало не
перед кінцем робочого дня телефонує з сусіднього відділу подруга:

-- Слухай, Ксеню, я тут до тебе танцюриста відправила.  

-- Якого танцюриста? І чого саме до мене?

-- Школу танців відкриває. Чого до тебе? А хто сьогодні по дорозі на роботу
виробляв мало не акробатичні па у супермодних нових замшевих чобітках? --
чути сміх на тому кінці дроту.

-- Не смішно! Я мало руку собі не зламала! А ще подруга називається.

-- Не сердься. Просто хто взуває чобітки на каблуках в таку ожеледь? До речі,
болить рука? -- вміє таки піддобритися, коли їй щось треба.

-- Легше. Але клієнта твого мені нікуди взяти, я зі своїми не встигаю.

-- Прошу тебе! Оксаночко, я вже домовилася зі своїм Олегом про зустріч,
хотіла сьогодні швидше піти, щось смачненьке зготувати... -- починає скиглити
вона.

-- Ну добре,добре! Тільки це останній раз. 

-- Востаннє, я обіцяю. Ввечері зателефоную. Цілую тебе!

-- І я тебе. Олегові вітання.

У трубці залунали короткі гудки... Ну ось, добровільно звалила на свої плечі
ще одне замовлення. А теж хотіла магазинами пройтися, подарунки приглянути.
Ох вже ця Танька, і не відмовиш же їй, подруга все-таки, разом від
студентської лави, ну як тут сказати "ні"... А сьогодні, напевно, справді
краще одразу додому, а то, чого доброго, щось зламаю собі. Зранку таки
добряче забила руку -- он який синець! 

У двері постукали. На порозі стояв
симпатичний юнак, трохи несмілий (дивно, а я думала, що всі хореографи
горді й трохи егоїстичні).

-- Добрий день, ви Оксана? 

-- Так, проходьте, сідайте. Зачекайте хвилинку, я маю дещо закінчити. 

Я закінчувала рекламний текст і краєм ока спостерігала, як новий клієнт
уважно розглядає інтер’єр, з цікавістю поглядає на мене.

...Отож мене звати Оксана. А ви...

-- Андрій. 

-- Дуже приємно. Що вас цікавить?

Андрій почав розповідати, що відкриває студію танцю -- хоче навчати дітей
танцювати, а може, не тільки дітей, тому йому потрібна вивіска і,
звичайно, оголошення на радіо, в газетах та журналах, а ще листівки. Ми
швидко з ним порозумілися: він знав чого хотів, ми визначилися зі зразками
для макетів, мені лишалося лише розробити їх. Роботи було багато, тож
просиділи допізна.

-- Ваша подруга правду казала, з вами легко працювати, -- сказав 
Андрій, коли ми закінчили, -- певно, тому, що ви любите танцювати.

-- Це вам Тетяна сказала?

-- Так, -- трохи розгублено відповів він. 

От Танька! І раптом мені стало так
смішно, що я не втрималася і засміялася. На обличчі молодика з’явилася
розгубленість.

-- Вибачте, -- мовила. -- Просто я сьогодні зранку, коли йшла на роботу,
впала, -- як доказ показала синець на руці. -- Ось які танці вона мала на
увазі.

Тоді ми вже сміялися разом. 

-- То, може, варто провести вас? Під ногами справді слизько. 

-- Мені незручно, тим більше, не так далеко йти... 

-- Чому ж незручно? Через мене ви засиділися на роботі допізна, тож це
навіть мій обов’язок...

Коли вийшли на вулицю, знову посковзнулася, подумки проклинаючи погоду і
нові чобітки, але не впала, -- підхопив Андрій, який весь час чекав надворі.

-- Думаю, після цього ви не будете відмовлятися від супроводу додому? -- 
усміхнувся він. 

Живу я не так далеко, але дорога справді була дуже слизька, тож ми встигли
з Андрієм трохи поговорити і навіть перейшли на ти. З'ясувалося, що він лише
рік як приїхав сюди з сусіднього міста, там залишились батьки і брат, а тут
з другом відкриває школу танців. Насамкінець я зізналася йому, що в
дитинстві мріяла навчитися танцювати, але нічого з того не вийшло.

-- То в чому проблема, Оксано? Приходь до нас.

-- Хіба не запізно мені вчитися? -- жартувала я.

-- На здійснення мрії ніколи не пізно, -- відповів він. 

Після цього ми попрощалися, я обіцяла зателефонувати, як тільки макети
будуть готові. Та за кілька днів на дисплеї телефона висвітився
незнайомий номер.

-- Добрий день, Оксано. Це Андрій.

-- Добрий день. Макети майже готові. Думаю, завтра або післязавтра 
зможу їх надіслати.

-- Так, це добре. Але я хотів би дещо змінити в замовленні. 
Зустріньмося після роботи, якщо тобі не важко.

-- Гаразд. Я перетелефоную. 

Ну ось... А я сьогодні хотіла пройтися магазинами, продуктів купити.
Треба буде обов’язково "подякувати" Таньці за її танцюриста. Андрій
запропонував поговорити про зміни за кавою... Якщо чесно, то те, що
він хотів змінити, можна було узгодити і по телефону. Він якось дивно
поглядав на мене, я, звісно, здогадувалась, у чому річ. Коли ми вийшли з
кав’ярні, він таки не витримав:

-- Певно, трохи безглуздо вийшло. Знаю, що міг би все пояснити по телефону,
але дуже хотів тебе побачити, а запросити на каву чомусь не наважувався.

Між нами на хвилю запала незручна мовчанка. 

-- Хочеш, я покажу тобі майбутню студію? -- запропонував Андрій. -- Вона 
недалеко звідси, можемо пройтися, якщо ти не заперечуєш.

-- Андрію, вибач, але я ще планувала заскочити в магазин... Якось іншим разом.

Ми попрощалися, і я попрямувала до найближчого супермаркету. У голові
роїлися дивні думки. Я бачила прихильність Андрія, але обережно реагувала
на будь-які стосунки через невдалий досвід. Чи до чогось нового не була
готова, чи просто не сподівалася такої уваги від Андрія.

Через декілька днів усі матеріали були готові, але додзвонитися до Андрія не
могла. Тоді вирішила просто занести зразки в майбутню студію -- можливо, там
зустріну замовника, щоб до завтра все остаточно затвердити й запустити
роботу. Двері школи були не замкнені, з вікон лилося світло, лунала
музика. Я постукала, але ніхто не відповів, тому просто увійшла. Всередині
побачила Андрія, який займався із дівчинкою років 10. Спершу він не
зауважив, що в залі є ще хтось, тож я мала можливість поспостерігати за
вчителем, який показує дівчинці, як вона повинна рухатися. Сам він рухався
легко та плавно, в моїй пам’яті одразу зринули відомі танцювальні телешоу,
барвисті костюми й складні танцювальні рухи. Дивлячись на маленьку дівчинку,
згадувала, як сама колись мріяла танцювати. Музика закінчилася, і Андрій
звернув на мене увагу. Обличчям промайнуло здивування, але воно світилося
приязню.

-- Не чекав тебе побачити тут. Але добре, що прийшла. Сідай, я на хвильку,
тільки відпущу ученицю.

Приміщення було не надто велике, зі свіжим ремонтом, в повітрі витав ледь
вловимий запах фарби. Я вперше була в школі танців, тому з цікавістю
роззиралася, особливо цікавими були фото. На одних був Андрій зі своєю
партнеркою, на інших -- незнайомий хлопець, напевно, товариш Андрія. Фото,
мабуть, із конкурсів чи змагань.

-- Пробач, що без попередження, просто не могла додзвонитися до тебе, а
треба, щоб ти остаточно затвердив розроблені макети, -- пояснила Андрієві,
коли він повернувся.

-- У  мене телефон ще по обіді "сів", а зарядити не було можливості. Це ти
вибач, що довелося їхати сюди...

-- Подобається школа? -- запитав Андрій, коли ми закінчили зі всіма подробицями,
які стосувалися проекту.

-- Так, дуже. Ніколи не була в подібних студіях, але тут дуже гарно, світло
та просторо. Думаю, в тебе буде багато талановитих учнів, які танцюватимуть
чудово, як і ти.

-- А ти не хотіла б спробувати? -- запитав Андрій, дивлячись на мене.

-- Я? Танцювати? Я не вмію...

-- Не соромся, вставай і знімай куртку. 

-- Андрію, може не варто... -- марно намагалася відмовитись я.

-- Варто! Я розглядаю тебе, як потенційну ученицю, -- усміхнувся він.

Андрій увімкнув спокійну музику й простягнув руку в запрошенні. Обличчя
світилося спокоєм та впевненістю, в очах горів вогник наполегливості. Руку
він не опускав, тому я підвелася.

-- Ну ж бо, не бійся, -- лагідно мовив "вчитель" і поклав мою руку собі на
плече, а його опинилася на моїй талії.

-- Розслабся, це не страшніше, ніж падати з високих підборів в ожеледицю. --
усміхнувся він і легко потягнув на себе. Я спершу розгубилася, але Андрій
впевнено ступав, показуючи, що робити. Тож мені лишалося лише
слухатися його рухів. Виявилося, що це не так важко, навіть приємно.

-- З тебе буде добра учениця, -- мовив Андрій вкінці. -- Лише не бійся
довіряти партнеру...

Після "заняття" він провів мене додому. Дорогою ми жартували й сміялися.
Андрій розповідав кумедні ситуації, пов’язані з танцями. З ним було легко,
він не ставив зайвих питань, не приспішував подій. Я розуміла, що 
небайдужа йому, хоча після того вечора, особливо після танців, теж відчувала
до нього щось до кінця не зрозуміле.

Якийсь час ми не бачилися -- робота, постійні звіти, клієнти, в мене, та й в
нього не менше клопотів. Але одного вечора він зателефонував і запросив на
відкриття танцювальної школи. Людей було небагато, але компанія зібралась
дружна. Я познайомилася з друзями Андрія -- Олегом та його партнеркою
Іриною, з братом Юрієм, з маленькими учнями. 

Коли після закінчення свята майже всі розійшлися, ми ще допивали
шампанське. Андрій розповідав про свою сім’ю, про невдалі стосунки з
колишньою партнеркою, через які й переїхав. А потім запросив мене на
танець, мовляв, подивимося, чи запам’ятала ти попередній урок. Танцювати
вдруге було справді легше, я почувалася впевненішою, чи то від випитого
шампанського, чи просто тому, що танцювала саме з Андрієм. Я бачила його
теплий і ніжний погляд, відчувала гарячі руки на своїй талії та його
вправне тіло. У голові мені трохи паморочилося. Музика закінчилася, а він
не поспішав мене відпускати, лише стояв і дивився у вічі.

-- Ти дуже мені подобаєшся, Оксано -- шепнув він, і наші губи зустрілися...

Ось так ми почали зустрічатися. Андрій був дуже чуйним, уважним, і таки
навчив мене танцювати! А одного разу просто посеред вулиці став на коліна й
запропонував вийти за нього заміж.

– Я дуже хочу завжди бути поруч: разом танцювати, садити квіти, виховувати
наших дітей… Оксанко, виходь за мене.

Так я стала дружиною «танцюриста». Коли народиться перша дитина,
обов’язково візьму Таньку в куми, бо хто зна, чи зустрілися б ми з Андрієм,
якби не вона та жахлива ожеледь того дня?

Записала Наталія ШИМАНІВСЬКА, м. Івано-Франківськ 
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

12:00
Телеведуча поділилася новим знімком у соціальній мережі і зауважила, що материнство не повинно заважати жінці бути собою.
11:00
Дмитро Черкасов опублікував нове фото своєї коханої, але знову без обличчя.
10:00
Відома за проектом "Зважені і щасливі" тренерка Аніта Луценко радить, як правило взятися до оздоровчих пробіжок.
09:31
Чудовий напій для спекотного літа!
21:59
Нарешті спека! Час їхати на море, озеро чи річку - або ж просто до басейну чи на гарну галявину. Яку сумку взяти з собою? У дизайнерів є безліч варіантів!
20:59
Відома співачка похвалилася ідеальною фігурою і поділилась вправами, які допомогли їй цього досягти.
19:59
Пiдхопити таку проблему можна, всього лиш скориставшись чужим гребiнцем чи надягнувши головний убiр iншої людини, котра має лупу.
18:59
Майлі Сайрус поділилася в соцмережі дуже провокаційною фотографією.
17:26
Попри закиди у надмірній вазі, Мерайя Кері не збирається відмовлятись від улюбленого стилю сценічного вбрання. Вона й надалі виступає у прозорих сукнях, розшитих блискітками.
16:05
Однак гігієна та краса при відсутності побутових зручностей мають певні особливості.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.