Моя мати -- убивця

Знаю, не можна лихого говорити на своїх близьких, а тим бiльше, не можна тримати зла на свою матiр. Але я свою ненавиджу

...До двадцяти рокiв я жила у домi своєї тiтки. Мати у мене
була -- iнодi, дуже рiдко, вона у гостi приїздила. Я
розумiла, що так не має бути. Але цьоцю свою дуже любила i
не розпитувала, чому живу з нею, а не з матiр'ю. Мабуть,
так склалося життя, що ж тепер?

А потiм я зустрiла своє кохання. Ми з Андрiєм
справили гучне весiлля. Цей день був чудовим. Та все ж запам'ятався
один неприємний момент. Наприкiнцi весiльної забави до нас з
чоловiком пiдiйшла старенька жiнка, обiйняла обох i сказала:
"Радiйте зараз, бо ваше щастя триватиме недовго. Великий грiх на
вашiй родинi!" Та тодi я не звернула на це уваги.

Андрiй любив мене. Непогано заробляв, допомагав, 
купував розкiшнi подарунки. У щасливому шлюбi ми
прожили три роки. Чоловiк заговорив про дiтей. Вiн мрiяв про
сина. Через пiвроку менi вдалося завагiтнiти.

Але мою матiр новина про первiстка чомусь не втiшила. Я не
розумiла, чому вона не радiє, чому не
пiдтримує мене. Раз на тиждень мама могла зателефонувати й поцiкавитися
моїм здоров'ям, але про дитину -- нi слова.

Я нiколи не матиму дiтей...

Минали мiсяцi, дитя росло в моєму лонi й наповнювало мене
небаченою енергiєю та силою. Я з нетерпiнням чекала народження
сина. Разом з Андрiєм ми придумали йому iм'я -- Ростислав. Я
ходила у крамнички, вибирала сорочечки, штанцi, iграшки. Чекала,
як обдарую ними свого синочка...

Я була вже на восьмому мiсяцi вагiтностi. Однiєї ночi менi
наснився жахливий сон. У ньому впiзнала жiнку з весiлля, котра 
говорила менi й Андрiєвi жахливi речi. Снилося, що бабця стоїть
на болотi й гiрко ридає. Я пiдходжу до неї, аби розрадити, але
вона втiкає вiд мене, притiм каже: "Доню, твоя мати
завинила. Тепер ти будеш розплачуватися за її грiхи".

Я прокинулася вiд жахливого болю у животi. Серце виривалося з
грудей, тiло тремтiло. Пiт заливав менi очi, я кричала. Андрiй
викликав "швидку". Я знепритомнiла... Що вiдбувалося потiм, не пам'ятаю.

Згодом дiзналась, що в мене почалися дочаснi пологи. Лiкарi
зробили вусе, аби врятувати мене та сина. Але немовля народилось
мертвим...

Я провела у лiкарнi кiлька днiв. Почувалася дуже погано. Лiкарi
навiть не вiдпустили мене на похорон первiстка, тож нашого сина
чоловiк ховав сам.

Пiсля того як мене виписали з лiкарнi, пiшла на цвинтар.
Кричала, билася об землю, лежала на могилi сина. Мною почало
трусити, я не могла говорити. Рiднi завезли мене у психiатричне
вiддiлення, тiльки там менi змогли допомогти.

Але правду кажуть, що час лiкує. Десь за рiк я трохи
заспокоїлась, змирилася з тим, що сталося. I вирiшила, що, попри
усi випробування, народжу дитину. Проте на оглядi в гiнеколога
дiзналася, що надiї немає -- я нiколи не зможу завагiтнiти.

Не вiдразу наважилася зiзнатися у тiй бiдi Андрiєвi. А коли
сказала, то пожалкувала. Чого-чого, а такої чоловiкової реакцiї я
не сподiвалася.

Вiн мовчки одягнувся, взяв грошi й вибiг iз будинку. Я
телефонувала йому кожної хвилини. Спочатку не брав слухавки, а потiм
узагалi вимкнув телефон. Прийшов додому лише наступного дня.  Вiд
нього тхнуло алкоголем. Андрiй навiть не привiтався зi мною, а
одразу пiшов проспатися. Пiсля цього ми поговорили. Вiн вибачився
i сказав, що все переживемо. Але сказав вiн це якось непереконливо.

Днi минали... Андрiй дедалi частiше затримувався на роботi.
Частенько його вбрання пахло жiночими парфумами. Та я не хотiла
сваритися, терпiла, бо сподiвалася, що вiн мене любить. Так
тривало три мiсяцi. Потiм Андрiй подав документи на розлучення.
Пригадую, як вiн повернувся з роботи, зiбрав речi, поцiлував мене
в чоло, вибачився... I сказав, що не може жити iз жiнкою,
котра не народить йому дiтей. Цi слова ножем пробили моє серце. 
Запам'ятала їх назавжди.

Я лишилася сама. Перше, що спало на гадку, -- припинити цi муки
i тихенько пiти iз життя. Вiдкрила аптечку i жменями запихала
пiгулки до рота, запиваючи водою. Мене почало трусити, я знепритомнiла. 
У той час до хати прийшла моя добра подруга.
Лариса дiзналася про наш розрив з Андрiєм i вирiшила мене
пiдтримати, заспокоїти. Вона й викликала "швидку". Врятувала
мене...

Краще б я цього не чула

Пролежала в лiкарнi тиждень. Про те, що я хотiла себе вбити,
знала лише Лариса. Пiсля лiкарнi вона якийсь час жила зi мною. Я
запитувала себе, чому на мою долю випало таке нещастя? I нiяк iз думок 
не йшла та жiнка, котра на весiллi сказала, що не знати
менi щастя. Пригадалось ще, як увi снi жiнка звинуватила мою
маму в усiх бiдах. I  спробувала з'ясувати, що могло
статись у моїй родинi таке, вiд чого я страждаю.

Поїхала до матерi. Увiйшовши до її помешкання, одразу ж
спитала: "Мамо, я втратила дитину, можливiсть народжувати дiтей.
Мене покинув чоловiк, ледь не занапастила свого життя. Старенька
бабця прорiкла менi, що ти колись нагрiшила i що я тепер розплачуюсь
за твої грiхи. Скажи, що сталося, може, це якось вдасться ще виправити?"

Пiсля моїх слiв мама зблiдла, вiдразу ж сповзла у крiслi.
Перше, що вона промовила до мене, були слова "Доню, пробач". А
далi -- страшна розповiдь. Розповiдь про вчинки матерi ще
замолоду.

Краще б я цього не чула. Та час повернути неможливо. Мати
розповiла, що у ранньому вiцi вона спробувала всi "насолоди"
життя. Курила, вживала алкоголь, iнколи й наркотики.
Неодноразово вона мала статевi стосунки з чоловiками рiзного
вiку. У 17 рокiв мама зробила аборт. Та Бог дав їй можливiсть
виправитися i послав доброго чоловiка -- мого батька.

Тато хотiв дiточок, а моя мама -- нi. Як вона сказала, для неї
дiти були зайвим клопотом. Вона хотiла дiставати задоволення
вiд життя, розгульного i безтурботного. Та все ж через рiк
спiльного життя вона народила мене. Батько дуже любив свою
донечку, а от для матерi я була небажаною. Батьки
сварилися. Мама часто загулювала, тож тато покинув нас. Мабуть,
уже не так i сильно вiн мене любив. Мене забрала тiтка, мамина
старша сестра. А мама зосталась у далекому чужому мiстi.

Потiм у неї було ще кiлька iнтрижок. Вона знову завагiтнiла,
навiть не знаючи достовiрно вiд кого. Виявилось, у неї двiйнята.
Для матерi це було шоком. I вона вчинила дуже важкий грiх.

Мама плакала i розповiдала, як народила хлопчикiв-близнюкiв, але
не знала, що з ними робити. Навiть iз пологового будинку її нiхто
не зустрiчав -- тимчасовим кавалерам не потрiбнi зайвi турботи.
Мати каже, що була у вiдчаї. Розумiла, що не зможе сама виховати
своїх хлопцiв. I дуже скоро зненавидiла їх.

Вона каже, усе вiдбувалось наче в туманi. Якось пiзно уночi
дiти дуже плакали. Вона взяла їх на руки, вибiгла з хати, немов
обпечена. Куди, навiщо -- не знала. Мати розповiла, що коли вона
бiгла, один хлопчик упав на землю. Вона нахилилася над ним, а вiн
не дихав. Аби нiхто не бачив, вона побiгла до рiчки i вкинула
туди свою рiдну дитину. Другого мого братика -- без слiз i вагань -- 
лишила бiля дерева в центрi мiста...

Пiсля цього мама замкнулася у собi. Вона не хотiла бачити навiть
мене. Бо я їй нагадувала Сашка й Iванка. Тих дiток, одного з
яких вона вбила, а другого кинула напризволяще. Де той другий
хлопчик, iз ким, чи живий -- невiдомо.

Молюсь за прощення її грiхiв

На диво, мамин злочин лишився безкарним. Вона покинула те мiсто
й оселилась у рiдному селi. Нiхто з односельцiв i не знав, що
жiнка мала ще дiтей, крiм мене. Вона каже, носила ту страшну
таємницю у собi довгих 25 лiт. Але все ж знала, що колись
розповiсть усе менi, своїй доньцi.

Пiсля такої розмови моє лице занiмiло. Я не сказала матерi
жодного слова. Бiльше ми з нею не бачились. Iнколи питаю родичiв, як вона, 
чи ще жива, а бiльше мене нiчого не цiкавить.
Бог їй суддя. Я не розумiла, як жiнка, котра мене народила, вбила й
викинула своїх дiтей, моїх братикiв. Так само, напевно, вона
хотiла вбити i мене. Але щось їй завадило.

Я нiкому не розповiдала про мамин вчинок. Та й як ти комусь
розкажеш, що твоя мати -- убивця. Такого й найзлiшому вороговi не
побажаєш. Ту страшну iсторiю згадую постiйно. Як таке можна
забути чи простити?!

I все ж я знайшла в собi сили почати нове життя. Титанiчними
стараннями змусила себе забути все, що зi мною сталося:
смерть дитини, розлучення, спроба самогубства, мамин грiх. Я
немов вiдтяла ту частину життя вiд себе. I почала все з чистого
аркуша.

Щонедiлi ходила до церкви i молилася, просила прощення за себе,
матiр, родину. Щотижня сповiдалася, приймала святе
причастя i ревно молилася.

Менi ставало легше. Я зустрiла чоловiка, у котрого закохалася. Кажуть, 
кохати можна один раз, але це не так. Iз Кирилом ми розписалися пiсля 
пiврiчних зустрiчей.

Я знову почувалася щасливою, хоч гiрке минуле щоночi
нагадувало про себе. Слова "Радiй, бо твоє щастя триватиме не
довго" лунали в кожному снi, який бачила.

Однак, попри те, життя налагодилося. Єдиною проблемою для мене було
неплiддя. Як би я не молилася, та завагiтнiти не могла. Згодом
ми з Кирилом усиновили хлопчика з дитячого будинку -- Артемка. Вiн
i чоловiк -- усе заради чого я живу i ще довго житиму. Менi
вже не судилося народити своїх дiтей, а це означає, що грiх моєї
матерi настiльки великий, що платитиму за нього до
кiнця життя!

Олександра, 27 рокiв, Волинська область
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

10:15
Також грузинський режисер розповів пр вивчення української мови та нову українсько-італійську стрічку.
18:00
"За титанові обладунки деякі клієнти готові віддати і 15 тисяч доларів".
15:27
"Коли звичайна сім'я - це чоловік і жінка, то з виникненням прикрих ситуацій вони опиняються сам на сам із проблемами".
18:05
Саме лабораторним тваринам ми маємо бути вдячні за колосальний прогрес людства в розумінні природи раку, нейродегенеративних, серцево-судинних і багатьох інших хвороб.
16:25
Досі майстри малюють пальцями й пензликом із котячої шерсті - її зістригають лише у гладкошерстих котів, під шийкою чи під лапкою.
10:07
"Ми - перфекціоністи, тож можемо досить жорстко робити зауваження одне одному. Іноді й ображаємося..."
17:25
Аналізуємо гардероб першої леді разом із фешн-експертом.
16:15
Від початку експлуатації станція виробила 1 трильйон 147 мільярдів кіловат-годин електроенергії! Як вона працює?
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.