Інтимне. Була жiнкою пияка, а стала -- синьйора

Замiж я вийшла зовсiм юною -- у 19 рокiв. Закохалася в Iвана з першого погляду. Йому було 26. Тодi вiн -- молодий, красивий, вихований -- ладен був мене на руках носити.

Та тiльки щастя тривало недовго. У щасливому шлюбi ми прожили
рiвно рiк. Згодом Iвана наче пiдмiнили. У нього з'явилися
новi друзi на роботi. Майже щодня вiн ходив з ними на пиво, а
там, де кухоль пива, завжди i сто грамiв. Приходив додому
п'яний, злий, розпускав руки. Згодом через пияцтво його
звiльнили iз заводу. Тодi вiн влаштувався продавцем в одному з
мiсцевих магазинiв. Думала, якщо отих пиякiв коло нього не буде, то й вiн
перестане пити. Але щодня чула вiд нього запах
спиртного. Нiщо не допомагало -- нi вмовляння, нi скандали.

Минуло ще кiлька рокiв. Я змирилася зi своєю долею. Жила з
чоловiком як iз спiвмешканцем. Бiльше часу проводила на роботi --
додому йти не хотiлося. Дiтей у нас не було. Та й не мрiяв
про нащадкiв мiй чоловiк -- казав "рано". Хоча йому вже  був 31...

Дякую, Боже, за інтернет!

Так рік за роком я згасала, почувалася використаною, непотрібною.
Моє життя набувало сірих барв. Єдиною розрадою стали мої
подруги. Вони й мене зареєстрували в "Однокласниках". Спершу я не
дуже цікавилася віртуальними друзями, хоча до мене "просилися" в
товариші якісь незнайомці, та я не наважувалася їм відповісти --
боялася. Мене лякало, що чужі люди засипали мої світлини
компліментами, писали, що хочуть познайомитися, зустрітися.
Звичайно, Іван не знав про всі ці повідомлення. Та якби й знав,
то ніяк не відреагував, адже вже давно збайдужiв до мене та перестав ревнувати.

Якось, коли мій чоловік вкотре прийшов додому напiдпитку, я
таки вирішила започаткувати серйозне знайомство з кимось в інтернеті.
Переглянула всіх, хто хотiв зі мною потоваришувати, і вибрала одного --
Антоніо з Італії. Сама не знаю, чому жереб випав саме на нього.
Напевне, він мені найбільше сподобався. Високий, чорнявий, з
бронзовим відтінком шкіри і карими очима. Одне слово, він мене
зацікавив. Отак я годинами сиділа перед монітором, оцінюючи
"нового друга". Одного разу мені прийшло повідомлення від цього
Антоніо. Він написав мені такі речі, яких я ніколи не чула від
свого чоловіка за п'ять років спільного життя. Тоді я дякувала
Господу, що Він подарував людям інтернет.

Валізи спаковано

Антоніо робив менi чудовi компліменти. Писав, що
я красива, що в мене чудова усмішка. Коли я читала його
повідомлення -- для мене зупинявся час. Водночас Антоніо
розповідав про себе. Як виявилося, він 30-річний удівець, має
дві доньки-близнючки, яким по шiсть років. Також він власник
підприємства, яке виготовляє оливкову олію, у нього свій будинок з 
басейном. Спершу я не повірила в цю гарну історію. Та
він мені вислав фотографії доньок, будинку, фірми. Усе й справді
так, як описував. Так ми спілкувалися кілька тижнів. I якось
несподiвано Антонiо запропонував мені стати його дружиною. Коли ж
я повiдомила, що вже маю чоловiка, то Антонiо, перепитавши, чи є
в нас дiти, сказав, щоби розлучалася i приїжджала.

Така пропозиція мене налякала. Та я день за днем питала себе, 
чи все це відбувається насправді, чи, може, той італієць
просто вирішив познущатися з української жінки. Так минуло два
місяці. Наші листи ставали дедалі палкішими. 
Згодом я сама себе переконала, що коли з'явився
Антоніо, то моє життя стало цікавішим, не таким, як раніше.
Зрозумівши, що в Україні мене ніщо не тримає, я спакувала валізи і
вирушила в італійське містечко Больцано, що на півночі Італії.
Так я поїхала, не знаючи, що мене чекає там. Я
боялася, що Антоніо мене обдурить, зробить рабиню.
Поки їхала в автобусі тисячі кілометрів, думала, що
моє серце зупиниться.

Щастя таки є

За час нашого спілкування в інтернеті я все знала про Антоніо --
адресу, телефон, інформацію про його батьків, родичів, друзів...
Коли приїхала в містечко, на вокзалі мене вже чекав мiй італієць.
"Який же він гарний", -- тоді подумала я. Разом з ним мене чекали
його дві красуні дочки -- Дельфіна та Анджела. Перші слова, які
Антоніо сказав, коли я до них підійшла: "Донечки -- це ваша нова
мама". Вони пригорнулись до мене, а Антоніо поцілував у губи. Я
розплакалася, всі мої страхи залишилися позаду.

Коли Антоніо побачив мої сльози, то одразу ж сказав, що плакати
тут я вже не буду ніколи. Ми поїхали до мого нового дому. Коли я
побачила апартаменти коханого, то була вражена. Мені не вірилося,
що я житиму тут -- далеко від свого чоловіка-п'яниці. Через два
тижні після мого приїзду ми побралися. Я стала мамою двох
дівчаток і коханою дружиною італійського "оливкового магната".
Тепер у мене є все -- любов, діти, ніжність, достаток. Своє щастя
я таки здобула. І нехай мене засуджують, але тепер я в Італії, і я
не заробітчанка, а кохана синьйора!

Живу, як iталiйки

Кажуть, дуже важко переїжджати з рідного дому у якесь нове, чуже
місце. Та Больцано стало для мене рідним одразу. Вже за
кілька днів мені здавалося, що я знаю Антоніо роками. Щоранку,
перед тим як пiти на роботу, чоловік мене палко цілував і залишав
сніданок -- апельсиновий сік, пасту з овочами, а також білу
троянду.

Спершу мені було ніяково. Я не знала, як живе їхня сім'я, що
вони люблять їсти, куди ходити. Та з кожним днем я вивчала їхнє
життя і робила усе, аби їм догодити, адже знала, що можу втратити.
Дівчатка не одразу до мене звикли. Вони з двох років жили без
жінки в домі. Малеча звикла слухати тільки тата і робити все, що
він скаже. Тому одразу навчити їх поважати мене, а тим бiльше
любити, було непросто. До того ж я погано знала італійську.
Коли була ще в Україні, то попросила свою подругу мене навчити
хоч трохи цiєї мови. Та швидко опанувати її мені ніяк не
вдавалося. Часто дівчатка кепкували з мене, мовляв, вони такі
маленькі, а добре говорять , а я ні.

Впоратися із нелегкими завданнями і порозумітися з дітьми мені
допомагав Антоніо. Щотижня у вихіднi ми вибиралися на пікнік, 
шопінг, одне слово придумували різні розваги, аби
зблизитися. Вечорами Антонiо, коли повертався з роботи, вчив мене 
говорити італійською. Щоб порозумітися
з чоловіком і дівчатками, мені знадобилося півроку.
Я вже навіть змогла допомагати близнючкам готуватися до школи.

Швидко навчилася і куховарити, як італійки. Мені довелося забути про
"важкі" українські страви наприклад, голубці, 
вареники. Правду кажучи, не раз шукала в інтернеті рецепти
"італійських страв". Згодом все запам'ятала. Поза тим я прибирала
в домі, прала одяг. Але ця робота була набагато приємнішою і
легшою, ніж коли я робила те саме в Україні. В Антоніо пральна
машина, посудомийка, пароварка, вишуканий і якісний посуд.
Працювати на такій кухні -- задоволення. До того ж дівчатка
були в школі, а потім вони ходили в басейн та на танці. Тож часу
у мене було вдосталь. Я встигала зварити вечерю, прибрати,
переглянути фільми, прогулятися магазинами. Та коли у такому ритмі
минув рік, я захотіла урізноманітнити своє життя.

Якось ми з Антоніо швидше вклали дівчаток спати i 
влаштували собі романтичну вечерю. Тодi я й підібрала чудову
нагоду попросити чоловіка, аби він знайшов менi роботу.
Освіти у мене не було. Я пробувала вчитися в Україні на кулінара,
але обрала заміжжя замість освіти, про що шкодую дотепер. Тож
претендувати на престижну роботу в Італії не могла.

Та Антоніо був згодний на все заради мене. Вiн мав багато
знайомих, яким постачав безплатно оливкову олію. Вони й
допомогли мені з роботою. Не повірите, але мене прилаштували в
італійський ресторан, де працювало багато українців. Там я стала
не просто офіціанткою, а помічником шеф-кухаря. Згодом деякі з
українок стали мені справжніми подругами.

Отоді моє життя справді стало гармонійним. Я щиро
покохала Антоніо, він став чоловіком моєї мрії, задовольняв
мене у всьому. Дельфіна та Анджела спершу не могли звикнути до
мене -- своєї мачухи. Антонiо їм у всьому потурав, бо
усвiдомлював, що донькам дуже важко без мами, i дiвчатка цим
постiйно користувалися. Не один мiсяць вони до мене звикали. Я ж
робила все можливе, аби завоювати їхню довiру. Звiсно, 
нiхто дiтям не замiнить маму, але тепер у них є справжня
подруга, а вони обидвi стали для мене рідними доньками, за яких я
ладна вiддати життя.

Ранiше я хвилювалася, чи не захоче Антонiо мене
покинути, тепер цi страхи -- у минулому. У нас пiдростає
пiврiчний синочок. Чоловiк -- на сьомому небi, адже я подарувала
йому спадкоємця. Назвали його Данієлем. Це ім'я вибрала я, бо
мiй дідусь був Данило, тому хотіла поєднати українське з
італійським. 

Час від часу через скайп спілкуюся з давнiми подругами.
Недавно вони мені повідомили, що Іван сів за кермо нетверезим i
на швидкості в'їхав у бетонну огорожу. Його намагалися врятувати
лікарі, але через велику втрату крові він померв.
Iвана поховали у якомусь селі його друзі. Подруги написали, що
співчувають, адже я втратила чоловіка. Та їхнi слова мене
здивували. Бо мій чоловік -- живий i здоровий.
Вiн працює і думає про мене, напевно, вже й скучив. А той, який
п'яний сiв за кермо i розбився, для мене ніхто. Хтозна, чи й
мене б на той свiт зi собою не потягнув, якби з ним залишилася.
Бог мені суддя, але я навіть не заплакала за колишнім...

Катерина, м. Луцьк -- Больцано

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.