Інтимне. Секс на одну нiч -- це проти її принципiв. Але...

"Я бачу сенс у таких вечiрках тiльки тодi, коли вони закiнчуються сексом. Сексом для мене", -- з апломбом заявив хлопець у смугастiй футболцi.

Вiн сидiв верхи на старiй табуретцi i стискав у руках пляшку пива --
холодного, з великими крапельками вологи на зеленому склi. Потягнув за
кiльце, задоволено примружився, почувши фiрмове свистiння, цмакнув -- i в
один ковток влив у горлянку третину вмiсту. "Добре пiшло", -- усмiхнувся
Вадим i знову зацiкавлено поглянув на дiвчат, що метушилися посерединi
кiмнати. Котра сьогоднi опиниться у його лiжку?

"Хочеш пива?" -- обернувся вiн до друга i простягнув ще одну зелену пляшку.
Маркiян заперечно хитнув головою, дуже по-котячому потягнувся усiм тiлом i
знуджено вiдкинувся на спинку м'якого крiсла. Його погляд лiниво блукав
кiмнатою, минав блискуче волосся, глибокi декольте, довгi ноги, пружнi
сiдницi.

Жодна з присутнiх тут дiвчат його не цiкавила. Усiх вiн знав. З деякими --
уже спав. Нiчого особливого. Крiм беззаперечної користi для здоров'я, на
якiй завжди наголошував Вадим. А деякi викликали в нього лише нервове
пересмикування. Хоча його друг, що вчився на бiологiчному, запевняв: в
їхньому вiцi будь-яка особа жiночої статi має викликати сексуальне бажання.

Мовляв, така вже природа -- пiдштовхує чоловiка заплiднити якомога бiльше
самиць фертильного вiку, поширити свої гени всюди, де можливо, i байдуже,
яка в них фiгура, обличчя та коефiцiент розумового розвитку. Якщо ж у тебе
не спрацьовує цей бiологiчний механiзм на саму думку про можливий секс,
значить, iз тобою, друже, та основним твоїм iнстинктом щось не гаразд...

* * *

Вадим цiлком виправдовував свою теорiю -- намагався не пропустити жодної
дiвчини. Але -- закон пiдлостi, не iнакше -- що наполегливiше й активнiше
домагався вiн дiвочої уваги, то менше її отримував. Хоча не виглядав таким
уже "ботаном", i свої погляди на взаємодiю статей вдало приховував. Дiвчата
втiкали якомога далi вiд його рук i його комплiментiв.

Мама Зоряни, господинi сьогоднiшньої вечiрки, завжди дивилася на Вадима iз
симпатiєю i потiм уранцi дивувалася доньцi: "Ну ж дивися, який хлопець
перспективний! Iз себе непоганий, розумний, за словом у кишеню не лiзе, до
тебе завжди такий прихильний... Менi здається, вiн у тебе закоханий. Так
дивиться... Чому ти з ним не зустрiчаєшся?"

А Зоряна тiльки стенала плечима. Хiба ж це можна пояснити так рацiонально,
щоб мама зрозумiла? Є у народi гарний вислiв: "Серце не лежить". Ну не
зачiпає хлопець жодної струнки -- анi в душi, анi в тiлi. Тiльки
роздратування виникає, коли вiн надто близько пiдходить чи надто ласо на
губи твої дивиться. Спiлкуватися з ним було цiкаво й весело. Але голова
паморочилася у присутностi iншого -- отого мовчазного й лiнивого, з м'якими
рухами великого хижака.

Коли Маркiян отак, як тепер, напiвлежав у крiслi, Зорянi хотiлося пiдiйти i
почухати його за вухом чи пiд бородою, наче кота. Щоб муркнув щось i звiв
поволi на неї свої сiро-зеленi очi. Далi її уява вiдмовлялася працювати --
не було сенсу плекати мрiї, адже у цих стосункiв не було жодних перспектив.
Секс на одну нiч -- це проти її принципiв, вона чекає кохання. Справжнього
кохання. З людиною, яка не лише вабитиме її фiзично, але й зможе ...ну,
хоча б бесiду з нею вести на рiвних, а не кивати мовчки на кожну фразу,
прикриваючи очi такими розкiшними, пухнастими, оксамитовими вiями...
"Мур"... Вона не бачила в ньому нi краплини iнтелекту. Тiльки тваринну,
безапеляцiйну, надзвичайно потужну привабливiсть. "Мур"...

Його тiло справдi було дуже красномовним. Якщо в ньому таки розгорався
вогник бажання, дiвчина не могла встояти -- летiла, мов метелик на свiчку,
не згадуючи про обпаленi крила... "Привiт", -- казав вiн i терся носом до
носа, так по-котячому, перш нiж поцiлувати. Тепло видихав: "Привiт", прямо
в губи, i дiвчата остаточно втрачали вiдчуття реальностi.

Ну от, знову завмерла бiля вiкна, безтямно дивлячись у простiр. Напевне,
цей хлопець так впливав на бiльшiсть дiвчат -- он чи не кожна намагається
бодай якось привернути його увагу, вивести iз сонної задуми.

* * *

Маркiяновi було невимовно нудно. Вечiрка розгорталася за звичним сценарiєм.
Досить було йому з'явитися -- i тон дiвочих голосiв одразу пiдiймався вище,
очi загоралися вогниками, усi починали метушитися i по-дурному смiятися.
Вадима б тiшив такий ажiотаж довкола його персони. Безумовно, тiшив би --
вiн почувався б султаном у величезному гаремi, купався би в увазi, мабуть,
навiть тихенько зiштовхував би красунь у боротьбi за звання найулюбленiшої
дружини. А от його це чомусь дратувало. Скидається, його генофонд нiяк не
хотiв розпорошуватись абияк i на абикого.

Звичайно, вiн часто i легко отримував секс. Слава про його численнi
"перемоги" йшла попереду нього й полегшувала йому i так нескладнi
завоювання. Якщо точнiше -- йому не доводилось нi за кого боротися. Воювали
дiвчата, за нього. Хто був наполегливiшим i здавався приємнiшим, може, й
отримував суперприз. Бо ж, як там Вадим повторює, треба для здоров'я. Але
те, що дається легко, невисоко цiнується.

Здогадливi дiвчата це добре розумiли. Намагалися виглядати в його очах
"важкою здобиччю". Ходили навколо, стрiляли очима, крутили стегнами,
говорили грудним голосом. Усiм тiлом казали "так". Але позiрно вдавали
байдужiсть до Маркiяна. Голосно жартували з Вадимом -- так, щоб той iнший
чув їхнiй смiх. Сiдали до нього на колiна. Обiймали за шию, куйовдили
волосся. Цiлували, щоб Маркiян бачив. Сподiвалися -- приревнує. Але вiн
лише подумки усмiхався. Звичний, зручний для них iз Вадимом сценарiй.

Так його друг отримував те, чого над усе прагнув. Маркiян не знав, чи
здогадується вiн, чому так вiдбувається. Скорiше за все, Вадим волiв не
помiчати справжнього стану речей, аби не страждало його чоловiче
самолюбство. Кому приємно визнавати, що вiн -- лише ерзац справжнього
об'єкта бажання, лише засiб привернення уваги?

* * * 

Напевне, сьогоднi друговi дiстанеться оця руденька. Гарна -- не
сперечатимешся. Але ж постiйно смiється. Цiлий вечiр чути її дурнуватий
смiх. Голову можна вiддати пiд заклад -- вона така ж i в лiжку. Хоч вуха у
процесi затикай. Або її рота -- долонею. Хоча i це, мабуть, не допоможе.
Навiть коли вона мовчить, її смiх усе ще лунає у вухах -- настiльки мiцно
зчепилася з її рудими кучериками ця асоцiацiя.

Маркiян хитнув головою, вiдганяючи нав'язливу iлюзiю. Нехай Вадим
розбирається -- це його проблема нинi. А йому час звiдси йти. Вiн би краще
поплавав. Ну i нехай цiлий день дощ iшов, i вода в озерi холодна. Маркiян
аж примружився вiд задоволення, уявивши, як розрiзає гладiнь води потужними
помахами рук, як пливе, занурюючись iз головою у хвилю, рiзко виштовхуючи з
легенiв повiтря...

Маркiян любив проявляти себе в дiї, в русi. Танець, музика, бiг, стрибки,
плавання, фiзична праця, секс.

Натомiсть вiн не любив говорити. Та й не вмiв бути нi багатослiвним i
красномовним, нi влучно лаконiчним, тому не справляв враження iнтелектуала.
Суть втiкала помiж словами, випадковими i недоречними, вiн хотiв бути
вiдвертим, а сказане виходило якоюсь напiвправдою. Тому, коли говорив, вiн
наморщував носа i деколи невдоволено хитав головою. Не раз спiврозмовники
сприймали все це як зневагу до себе. А то була лише нелюбов до балачок.

Може, вiн не ерудит, не iнтелектуал, не вмiє сипати жартами й фактами, наче
з рогу достатку. Але не самозакоханий дурень -- це точно. Однак мало хто те
помiчав. Здається, навiть друг дитинства Вадим ставився трохи зверхньо до
його iнтелектуальних здiбностей. Мабуть, як i у випадку з дiвчатами, йому
було не вигiдно i не приємно помiчати Маркiяновi переваги. Так, мабуть,
буває у кожнiй дружбi. Один думає, що лiдер, що на ньому все тримається i
без нього друг пропаде. Ну а другий... А другий дозволяє йому так думати.

* * * 

Коли Зоряна вийшла з кухнi, її погляд одразу ж упав на крiсло. Наче
магнiтом тягнуло туди, де сидiв Маркiян. Але зараз його вже не було. Кудись
вислизнув -- тихо, потай, наче справдi великий хижак iз родини котячих.
Зачинив нечутно за собою дверi i залишив цiлий вулик розчарованих у своїй
надiї дiвчат. Хiба ж Зоряна не знала -- так багато їх зiбралося тут на її
днi народження тiльки тому, що Маркiян пообiцяв прийти.

Якщо вiдверто, то згадка про нього вже починала дiвчину дратувати. Надто
багато навколо нього крутилося. Вся ця увага, цi дiвчата, розмови подруг.
I, треба визнати, її думки та мрiї. Зоряна старанно гнала їх геть. Та
нiчого не могла iз собою зробити. Щойно заплющувала очi -- його котячий
образ спливав у пам'ятi. I щоразу на пограниччi мiж сном та не сном, коли
свiдомiсть вимикається i випливають тамованi думки та бажання, гнучке тiло
схилялося до неї, очi таємничо поблискували, i вiн жестом показував Зорянi:
тссс! мовчи! Дiвчина згiдно кивала головою i засинала...

У снах в неї були iншi персонажi. Там вона воювала з тими, хто допiкав їй
цiлий день, розв'язувала задачки з конкурсного задання, сварилася з
викладачами. Маркiян помiж них не з'являвся. Та й не треба -- а то була б
спокуса не прокидатись. I навряд чи вона змусила б себе розплющити очi й
перервати такий сон. Адже увi снi все зовсiм не так, як у реальностi. Не
треба дбати про своє реноме. Не треба пiдтримувати iмiдж принципової
iнтелектуалки, яка нiколи не пiде на поводу в iнстинкту, нехай навiть усi
його називають основним.

Такому хлопцю не мiсце поруч iз нею. Та й, якщо бути вiдвертою, хiба вiн
коли-небудь на неї зверне увагу? Навколо стiльки красунь -- у головi
паморочиться. А вона, Зоряна, цiлком звичайна й невиразна зовнiшньо. Знає
це, от i намагається завжди компенсувати розумом, наполегливiстю та
комунiкабельнiстю. "Ти стiльки знаєш!" -- завжди дивувалися хлопцi, що
знайомилися з нею. Та чомусь бiльш як трьох побачень поспiль не
витримували. Зоряна не знала причини. Переконувала себе: усе це тому, що
вона для них надто розумна. А хлопцям приємнiше почуватися всезнайками на
тлi "справжнiх блондинок".

Хоча, якщо сказати собi чесно, жоден iз них їй по-справжньому не подобався.
I вже точно нiхто не викликав такої бурi емоцiй, як одна лише згадка про
Маркiяна. Рацiональне начало в Зорянi нашiптувало, що така пристрасть --
шкiдлива, згубна i в чомусь навiть для неї принизлива. I вона до нього
прислухалась. Натомiсть чуттєве начало не могло вiдмовитися вiд цих емоцiй.
Зоряна знала -- давненько її у життi нiчого так не пробирало. Все здавалося
сiрим, нудним, занепадало i йшло до схилу. Натомiсть поява Маркiяна в
навколишньому просторi -- нехай навiть вiн окреслювався цiлим
кiлькасоттисячним мiстом -- пробудила в нiй вiтальнi сили, бажання рости,
подобатись i нарештi закохатись по-справжньому. Ну ж бо час уже в 21 рiк --
чи нi?

* * *

Вода i справдi була холодна. I знову починався дощ. Але Маркiяновi так
хотiлося змити з тiла налиплу нудьгу, так хотiлося вiдчути себе живим,
справжнiм, загострити iнстинкт виживання. Нехай прокидається, заспокоєний
теплом i комфортом, нехай волає кожною клiтинкою: "Жити!" Залишивши джинси
й футболку на дерев'яному настилi набережної, вiн шубовснув у воду. I
поплив кролем, роблячи сильнi, широкi, ритмiчнi гребки. Раз-два-три -- i
вже не видно в сiрiй млi, що зависла над озером. Сiре небо, сiра вода, ледь
помiтнi крапельки, що змiшують двi субстанцiї в одну, густу й вологу.

* * *

Зорянi теж захотiлося вирватись iз задухи дому -- щоб не дихати запахами
печеного м'яса, екзотичних салатiв, нарiзаних фруктiв, кокосового торта,
бананових рулетiв. Усi цi аромати, поодинцi вишуканi й гарнi, змiшувалися з
димом цигарок та алкогольними випарами i перетворювалися у щось масне й
малоприємне. Воно чiплялося до одягу, до волосся, i навiть коли годину
гуляв пiд дощем -- вiд тебе пахло не озоном i свiжiстю, а бенкетом.

Сiра мжичка гармонiювала iз Зоряниним настроєм, i їй не хотiлося
повертатись додому. Врештi вона дiйшла до озера. Там було гарно i спокiйно,
та й усi вулицi в мiстi врештi сходилися сюди, до життєдайної води. У
деяких мiстах у центрi -- велика площа, ратуша, пам'ятники. А у них було
озеро. Зорянi -- як студентцi бiологiчного факультету -- воно теж бачилося
символом. Зрештою, усе життя на нашiй планетi вийшло з води. Чому б озеру
не бути пам'ятником першоджерела?

Дiвчина аж засмiялася iз пафосу своїх думок. Певне, це кругла дата -- 20
рокiв -- пробиває на вiчнi теми. Зоряна привiтала себе з тим, що вже майже
годину не згадувала про... Ой, стоп! Згадала. Але не просто так -- он його
речi купкою лежать. Точно, та футболка, в якiй вiн сьогоднi був. Джинси,
кеди сiрi... А он i вiн сам, вiдчайдух, змагається iз сiрiстю, розтинає
туман i хвилi енергiйними рухами.

На неї нiхто не дивився. I Маркiян поки що не помiтив. Тож дiвчина
дозволила собi маленьку слабкiсть: позахоплюватися тим, як вправно людина
протистоїть водянiй стихiї. Аж тут хлопець доплив до берега, й обличчя
Зоряни прибрало "пристойного", ввiчливо-здивованого виразу: "А ти що тут
робиш? Ну й екстремал -- плавати в таку погоду! А якби гроза? I не холодно
тобi?"

Маркiян пiдтягнувся на руках i вистрибнув на набережну. Зоряна, звiсно,
намагалася не дивитись -- спрямувала погляд у сiру далину. "Та ти теж уся
мокра", -- засмiявся хлопець. Холод струснув iз нього звичну лiнькуватiсть,
вiн аж свiтився енергiєю та свiжiстю.

Зоряна силувалась думати про формули амiнокислот -- тiльки щоб не
розчервонiтись, тiльки щоб не зрадити своїх вiдчуттiв. Бо ж вона зараз
вiдчувала те, що й усi тi "зачарованi" дiвчата, над поведiнкою яких вона
стiльки разiв смiялася. "Йому тiльки сопiлки бракує, -- iронiзувала мiж
подруг вона. -- Тiльки заграє, i всi б за ним чемно, крок за кроком, як тi
щури в мультику, хоч у вогонь, хоч у воду".

Вона ще не звикла до цiєї пристрастi, не навчилася давати їй лад. Зоряна
знає, що врештi-решт поборе натуру, вгамує те, чого наразi не може
контролювати. Але зараз їй найбiльше хотiлося почути... звук сопiлки. Щоб
нарештi пiдкоритись чомусь сильнiшому, анiж власна воля, i йти, не думаючи,
за ним, за ним...

* * * 

Зоряна швидко-швидко розповiдала щось про спiльних знайомих, серйозно
повiдомляла йому якiсь новини з унiверситету. I все вiдводила погляд,
допоки вiн натягував на мокре тiло вологу футболку, влiзав у джинси,
шнурував взуття. Маркiян її не слухав. Усмiхався подумки: от уперта!

Вiн звик мало говорити i тому рiдко орiєнтувався на слова. Iнтонацiї,
жести, мiмiка, рухи тiла, його положення у просторi повiдомляли Маркiяновi
значно бiльше iнформацiї. I вiн сприймав усе це на iнстинктивному рiвнi,
швидко пiдлаштовуючись пiд емоцiйний ритм та душевний стан спiврозмовника.

Чудово бачив, що дiялося з Зоряною. I, дивна рiч, ця дiвчина його чимось
приваблювала. Не зовнiшнiстю, не ерудованiстю -- а оцим вiдчайдушним опором
власним почуттям, власнiй природi. Йому захотiлося зрозумiти, що ховається
пiд оцiєю багатослiвною балаканиною та старанно створеним образом
студентки-вiдмiнницi.

Маркiян простягнув до неї руку, провiв по кiнчиках довгого волосся. "Ти теж
зовсiм мокра. Чому без парасолi ходиш? Iдемо до мене сушитись. Я он тут, --
кивнув на високий будинок через дорогу, -- живу. Iдемо-iдемо. Бо я
загартований. А ти он зовсiм змерла. Ще захворiєш, iменинниця".

Зоряна бурмотiла якiсь вiдмовки. Та вiн повернувся до неї спиною, не
слухав, i вона подрiботiла услiд за широкими плечима. Пiднялася по сходах,
захекавшись. Зайшла до квартири. "Батьки до бабцi поїхали, -- коротко
повiдомив Маркiян. -- Зараз рушник принесу".

Коли вiн вийшов iз кiмнати з пухнастим махровим полотнищем, Зоряна стояла
посеред коридору геть розгублена. Мовчала i дивилася на нього великими
очима. А Маркiян не звик багато говорити. Вiн звик дiяти. I тому ступив
крок уперед, зблиснув таємниче очима i приклав палець до вуст: "Тссс...."
Обгорнув її турботливо рушником, обiйняв i прошепотiв, торкаючись її вуст
своїми: "Вiтаю з днем народження".

Тисячолiття цивiлiзацiї, що вибудовували моральнi принципи i вiдкладали в
ланцюжку ДНК Зоряни гени марнославства, тiєї митi розчинились, наче їх i не
було. Видається, вона навiть забула, як її звати. Коли вона заснула,
Маркiян сидiв поруч i дивився на її простеньке обличчя. Чимось таки вона
його зачепила. Цього разу вiн би не сказав уже: "Заради здоров'я".
Скидається, до iнстинктiв цього разу домiшалися ще й новi, поки що невiдомi
емоцiї. Вiн ще не розiбрався, як на них реагувати. Але це було дуже
приємно.

* * * 

Наступного дня Зоряна прокинулася у розпачi. Болючiшого ляпаса життя для
неї придумати не могло. Вона не могла повiрити: так швидко, так просто,
зовсiм без опору знехтувала все, у чому себе переконувала, все, що
декларувала як власнi принципи. Знати про свою ганьбу було нестерпно. А ще
гiрше було знати, що тiльки вона сама i нiхто iнший -- причина цiєї ганьби.
Та найсильнiшим приниженням для її гордостi було те, що їй... хотiлося усе
повторити. Аж тепер, на 21-му роцi життя, дiвчина зрозумiла, що такого
демонiчного вкладали древнi у слово "спокуса". Їй справдi надзвичайно важко
опиратись. I найкраще, напевне, не стикатися вiч-на-вiч...

У ваннi хлюпотiла вода. Маркiян, здається, щось наспiвував. Зоряна швидко
натягла на себе речi й швиденько вибiгла з квартири. Нi, нi i ще раз нi. Не
можна дозволити, щоб хтось про це дiзнався.

Поки вона бiгла вулицею до свого дому, у неї визрiв єдино ефективний план.

* * * 

-- Алло! -- це вона телефонувала до Вадима. Засмiялася кокетливо: Упiзнаєш?
Я, твоя однокурсниця. Пам'ятаєш, я обiцяла подумати? Про що? Ну як про що!
Про те, що готова стати коханням усього твого життя. Я подумала. Мабуть,
варто спробувати! Де, кажеш зустрiнемося? Добре, я буду о шостiй!

* * *

Удома Зоряна, звiсно, як слiд виплакалась -- у котрої з дiвчат драми
минають без цього? Злива знижує емоцiйний градус, виснажує запал, знiмає
стрес. I потiм на наступнi подiї ти реагуєш уже приглушенiше й спокiйнiше.

До вечора їй стало значно легше. Вона одягла найкращу сукню, туфлi на
пiдборах, намалювала тушшю, помадою та рум'янами щасливе обличчя дiвчини,
яка йде на побачення, i побiгла.

Пiд умовленим кленом на алеї вона з'явилася першою. I одразу ж побачила
вiддалiк струнку фiгуру Маркiяна. Вiн жваво замахав їй рукою, широко i
радiсно усмiхнувся -- якби Зоряна була уважнiшою i менш розсудливою, вона б
помiтила, що ця його усмiшка не була схожа на звичну лiниво-iронiчну
ухмилку, яка так подобалася дiвчатам. Але вона в ту мить знову мiцно
вхопилася за редути принципiв. А також за рукав Вадима, який саме
нагодився. Вiн не вирiзнявся особливою делiкатнiстю манер. Згрiб в обiйми i
поцiлував у губи. Мiцно. А потiм вiддихався, як пiсля ковтка пива: "Ох,
добре. До речi, Марiк, уявляєш, вона нарештi погодилася зi мною
зустрiчатись! Це треба було три курси разом провчитися, щоб дозрiти до
такого рiшення".

Скидається, Зорянi знову вдалося загадати Маркiяну рiвняння, невiдоме у
якому вiн так i не мiг вирахувати. Звичнi для нього сценарiї розвитку
стосункiв iз дiвчиною геть перекрутилися. Вадим отримував дiвчат, якi його
не цiкавили, якi були йому байдужi. До Вадима чiплялися дiвчата, котрi
намагалися привернути його увагу. А тут збiй у системi. Зоряна йому цiкава.
Зоряна йому потрiбна. I їй уже вдалося привернути його увагу -- для чого ж
тепер цiлувати Вадима, чiплятися за його руку i вдавати, що вона страх як
рада бути його дiвчиною? О, видається, дiвчина знову програла вiйну самiй
собi. Тiльки сьогоднi, на вiдмiну вiд учора, гору взяла зовсiм iнша
сторона.

Ну що ж. Її рiшення. Її вiйна. Тим бiльше Вадим -- друг. А, за давнiм
принципом, дiвчина друга для тебе не дiвчина. Маркiян подивився на неї
порожнiм поглядом. Постарався зобразити на вустах звичну кривувату усмiшку:
"Он воно як! Вiтаю!"

А Зоряна тiєї митi вмовляла себе його зненавидiти. Вела iз собою
багатослiвний i збивчастий дiалог: "Бачиш, йому зовсiм байдуже! Ти для
нього, як i всi iншi, -- дiвчина на одну нiч. Випадкове тiло для
задоволення основного iнстинкту. Але вiн тепер нiчого не скаже. Вiн не
зробить боляче друговi. Моя ганьба залишиться у таємницi. А вiн -- вiн
тупий i бездушний. Вiн примiтивний i занудний. Вiн не вмiє i слiв двох
докупи зв'язати, тому мовчить i робить загадковий вигляд. Бiгати, стрибати,
секс -- от i все, на що вiн здатен. I як вiн вчиться у своєму
полiтехнiчному? Та, мабуть, за батькiвськi грошi. Такому, як вiн, не
iнженером, тiльки стриптизером працювати. Щоб старшi тiтоньки запрошували
його на корпоративи i платили йому грошi за те, що вiн знiматиме одяг..."

-- Про що замислилася? -- обiрвав її на найпiкантнiшiй картинi Вадим.
Зоряна зашарiлася, наче її спiймали на гарячому. А вiн розсмiявся: --
Добре, добре, здогадався я. Ти дiвчина порядна, на першому побаченнi не
цiлуєшся, а я твiй принцип зламав? Ну, я такий, я можу!

Вадим розправив плечi й почав зображати супергероя. Зоряна вдавано
захихотiла. А Маркiян, який усе ще стояв поруч, знову пiдняв кутик вуст в
iронiчнiй посмiшцi.

Цей безглуздий цирк дуже його дратував.

* * * 

Але Зоряна виявилась не просто дiвчиною з принципами. А ще й дуже впертою
особою. Аби довести собi, що той випадок iз Маркiяном був повною
нiсенiтницею i нiчого не означав, вона взялася переконувати себе, що дуже
любить Вадима. Оточила його турботою. Усiм розповiдала про свої почуття.
Старанно вдавала палко закохану. I чи не щотижня складала сама для себе
список, у якому перераховувала всi риси, якi їй подобаються у ньому.
Мiнусiв там майже не було.

Зоряна не хотiла помiчати, що насправдi вiн ставився до неї поблажливо, а
не закохано. Що не сприймав усерйоз її балаканини, i коли вона доводила
щось справдi для неї важливе, лише знуджено махав рукою: "Досить, хай буде
по-твоєму".

Їй розповiдали, що бачили Вадима з якоюсь рудою та кучерявою, доповiдали
про те, що вiн їй регулярно зраджує -- за старим сценарiєм, пiдбираючи тих,
хто клеїться до Маркiяна. Та вона не мала мужностi запитати, наскiльки це
вiдповiдає правдi, бо тодi, за власними ж принципами, вона мала
поступитись. А поступитись вона не могла...

Маркiяновi прикро було дивитися на її метушню i муки. Та що вiн мiг вдiяти?
Звичайно, аби допекти Зорянi, вiн мiг крутитися у неї перед очима з якоюсь
iз красунь, мiг би теж вдавати, що любить. Але вiн не любив нi складних
речень, нi надмiру складних ситуацiй. Навiщо вдавати, що когось любиш, якщо
можна дарувати свої почуття тому, хто їх викликає? Навiщо намагатися
допекти комусь, якщо цим ти найперше допечеш собi? Навiщо утiкати й
пiддаватись чужiй думцi -- перш нiж отримаєш шанс сформувати власну?

У нього було все просто. Або "для здоров'я." Або "коли любиш". I якщо
з'являється другий варiант, потреба в першому автоматично вiдпадає. Навiщо
розпорошуватись, якщо можна все вiддавати тому, з ким хочеться проводити
кожну хвилину?

* * * 

Минуло пiвроку. Зоряна й Вадим усе ще були разом. Хлопець оцiнив переваги
постiйної дiвчини -- не треба було шукати щоразу нової "для здоров'я".
Щойно основний iнстинкт нагадував про себе -- можна було викликати "швидку
допомогу". I Зоряна, вiдчуваючи провину за те, що не любить, прибiгала на
перший же поклик. Та якось застала в кiмнатi Вадима iншу "медсестру".

Коли зраджує коханий, дуже боляче. Але ще бiльше болить, коли ти бачиш
докази зради того, кого не любила, але в почуттях кого постiйно себе
переконувала. Коли розумiєш, що довго-довго дурила сама себе i на догоду
своєму самодурству завдала болю iншим людям...

Була зима, а вона сидiла на скрижанiлих дошках набережної i плакала. Бiлiла
в темрявi крига, i Зорянi так шкода було себе. Помилки краще залишати в
минулому, а не намагатися переписувати їх поверх.

Ми звикли не довiряти своїм почуттям, своїм першим враженням. А iнодi
треба. Ми боїмося послухатися iнтуїцiї -- але ж часто саме її голосом
намагається до нас докричатися давнiй досвiд усiх поколiнь предкiв.

Чи ж не iнстинкти, до долi секунди зведенi автоматичнi реакцiї, що
вироблялися тисячами поколiнь наших прадiдiв, забезпечили нашому роду
виживання? А ми їх усi, скопом, зводимо до одного, який зневажливо-iронiчно
називаємо "основним". I цим спотворюємо його сенс. Бо ж маємо на увазi не
волю до життя i продовження свого роду, а суто задоволення фiзичної
потреби. "Для здоров'я".

* * *

Маркiян стояв за деревами бiля озера i бачив, як плаче Зоряна.

Мiркував, а чи не зрадити йому один iз небагатьох принципiв, яких
вiн тримався, -- про "дiвчину друга".

Бо, видається, iнстинкт наполегливо й однозначно пiдказував йому,
кого вiн має обрати...
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

12:00
Телеведуча поділилася новим знімком у соціальній мережі і зауважила, що материнство не повинно заважати жінці бути собою.
11:00
Дмитро Черкасов опублікував нове фото своєї коханої, але знову без обличчя.
10:00
Відома за проектом "Зважені і щасливі" тренерка Аніта Луценко радить, як правило взятися до оздоровчих пробіжок.
09:31
Чудовий напій для спекотного літа!
21:59
Нарешті спека! Час їхати на море, озеро чи річку - або ж просто до басейну чи на гарну галявину. Яку сумку взяти з собою? У дизайнерів є безліч варіантів!
20:59
Відома співачка похвалилася ідеальною фігурою і поділилась вправами, які допомогли їй цього досягти.
19:59
Пiдхопити таку проблему можна, всього лиш скориставшись чужим гребiнцем чи надягнувши головний убiр iншої людини, котра має лупу.
18:59
Майлі Сайрус поділилася в соцмережі дуже провокаційною фотографією.
17:26
Попри закиди у надмірній вазі, Мерайя Кері не збирається відмовлятись від улюбленого стилю сценічного вбрання. Вона й надалі виступає у прозорих сукнях, розшитих блискітками.
16:05
Однак гігієна та краса при відсутності побутових зручностей мають певні особливості.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.