Інтимне. Поцiлунок пiд дощем. Її губи пахли медом...

На годиннику була 3.33 ночi. За вiкном не свiтився жоден лiхтар. Я сиділа на пiдвiконнi, і, здавалось, єдина у Всесвiтi не спала.

Наче черговий на борту великого корабля "Земля", який мусить вiдповiдати за
те, щоб вiн не збився з курсу i не заблукав серед галактик.

У моєї маленької Квiтки -- грип, температура пiд 39. Але вона нарештi
заснула, можна вiдпочити. Та сон не йде. Дивлюся в екран маленького
телевiзора, який примостився бiля її нiг. Голос iз далекого минулого спiває
про чоловiка, який продав свiт. На екранi пробiгають рядочки
есемески-чату... Невже людям так самотньо, що погоджуються навiть на таку
iлюзiю дружнього спiлкування?

Кілька місяців тому в супермаркетi я випадково зiткнулась iз Галкою.
Зробила вигляд, що не бачу, але та радiсно закричала на весь зал:
"Алiнка!!! Сто рокiв тебе не бачила! Де ти, як ти? Нiхто про тебе нiчого не
знає! У тебе є Iнтернет? Фейсбук Зареєструйся обов'язково! Всi про тебе
питають! А особливо Женька цiкавився. Ну, той, що був у тебе закоханий!"

Ну, по-перше, не бачились вони зовсiм не сто рокiв, а лише чотири з
половиною. По-друге, Iнтернет у неї є, але навiщо шукати тих, iз ким за
десять лiт навчання могли й словом не перемовитись? Ностальгiя? Та нiби
рано ще, у 22 роки... Нас з'єднували тонкi-тонкi, слабенькi ниточки -- i
щойно закiнчили школу, вони легко розiрвались, ми навiть не помiтили. 

Мені не хотiлося зв'язувати жодну з обiрваних ниточок. Якщо вже
обiрвалися, отже, були не досить мiцними. Або хтось про свiй
край ниточки не дбав належним чином, щоб вона не трiсла.

Галка шумiла: "Виходь в Iнтернет, реєструйся, бо як iнакше тебе дiстати?" А
може, я не хотiла, аби мене дiставали? Може, мене уже всi дiстали?

Єдиний друг

У школі я була наскрiзь альтернативною: двi переплетенi ланцюжками коси,
картата спiдничка, важкі черевики, повна сумка музичних дискiв, повна
голова оригiнальних iдей.

У класi мене любили, але вважали дивачкою. Однокласницi слухали "Рукi
вверх", а розмов у них було тiльки про хлопцiв. Однокласники, здається,
взагалi нiчим не цiкавились. Був лише один друг -- Женька. З ним вони могли
говорити про все. I про музику, i про стан справ на планетi, i про мрiї на
майбутнє. Женька сидiв попереду, я нiколи не помiчала, що вiн дивиться на
неї закохано, коли вона вiдвертається... Вiн був для мене найкращим другом.
А серце, мабуть, належало Кобейну. Та нi, нiкому воно ще не належало.

Я не терпiла День Валентина, i Женька прекрасно це знав. Не любила троянд i
часто про це згадувала. Чому ж вiн на таке зважився? 14 лютого Женька чекав
у класi з величезним букетом червоних троянд. Прочитав мені вiршик i
сказав: "Ти найкраща у свiтi. Я кохаю тебе. Зустрiчаймося". Чи вiн
сподiвався, що я не наважуся сказати: "Нi" пiд пильним поглядом тридцяти
пар очей? Але я не подумала. Я завжди була чесною. Розгубилася i заплакала:
"Вибач, але я тебе не люблю". Женька страшенно розлютився, викинув квiти у
вiкно i втiк iз класу. Потiм ми вже не бачились. Вiн не змiг зайти у клас,
де пережив таку ганьбу. 11-й клас Женька закiнчував в iншiй школi...

Перше кохання

На першому курсi мені здалось, що я закохалася. Сашко був схожий на
Курта Кобейна: таке ж свiтле волосся пасмами, такий же недоглянутий i
зворушливий. Я тягла його за розтягненi рукави светра на пари, а вiн уперше
поцiлував мене мiж стелажами картотек у бiблiотецi. Ми стояли там години
двi. Мені здавалося, що це назавжди. Але вже за два мiсяцi все розвiялось.
Сашко знайшов iншу. Я знову зайняла думки пiснями Кобейна.

А потiм було лiто. Друзi потягли на фестиваль у гори. П'янке повiтря, ночi
в наметах, каша на вогнищi, крижана вода у швидкiй рiчцi i слизьке
камiння... Я мила свою чашку i послизнулась. А вiн пiдхопив, не дав упасти.
Обернулась - i таки потонула. У теплих очах кольору лiщини. У них iскрились
золотистi вогники, i погляд був теплим-теплим. А потiм м'якi губи
прошепотiли: "Я -- Ростик. А ти?"

Три наступнi днi не могли трапитись в моєму життi. Настiльки все було не
схоже на те, що було зі мною досi. З ним було добре говорити. Добре
мовчати. З ним можна було пiти на край свiту -- i я пiшла б, не роздумуючи,
якби їй про це сказали.

Я не пам'ятала, хто спiвав тодi зi сцени. А може, нiхто не спiвав, музика
лунала в серцi. Ми купили в бабусi банку меду i велику хлiбину, їли i
смiялись. I раптом -- злива. Такi бувають лише влiтку: несподiванi, схожi
на другий всесвiтнiй потоп. За мить ми вже були мокрi до нитки. Ростик
мiцно вхопив мене в обiйми, пiдняв над землею i поцiлував. Подих пах медом.
Мед був на губах, i тому дощ на смак був солодким-солодким. Увесь свiт був
моїм щастям.

Але фестиваль закiнчився. Ми прощалися бiля потяга, який мав везти мене до
Львова. Ростик збирався на кiлька днiв заїхати до батькiв, а тодi
повернутись до мене -- бо навчався у Львові. Щоби бiльше не розлучатись. У
потязi я заснула. А коли прокинулась, зрозумiла, що в мене вкрали мобiлку.
Номери телефонiв -- то була єдина контактна iнформацiя, якою ми обмiнялися.
Мобiлка зникла -- i ниточка порвалася...

Я роззиралася по вулицях i маршрутках. Я ходила на всi концерти. Але в мiстi, яке називають великим селом, так i не знайшла найважливiшу для себе людину. А може, його не було? А може, тi три днi -- i справдi не з мого життя?

Він мене малював

Наступнi два роки я волiла б вирiзати з пам'ятi. Хоча починалося все дуже
гарно.

Олексiй сподобався мені відразу. Iмпульсивний, дотепний, талановитий, вiн
був старший майже на 10 рокiв, хоча iнодi я почувалась дорослiшою. Навколо
крутилось чимало дiвчат, а вiн вибрав мене! Це лестило. Вiн малював мої
портрети. Вiн усiм розповiдав, як мене любить, обiцяв дочекатися
взаємностi. Я довго не протрималася: закохалась, вiддалась, сказала "Так".
Мати спершу була проти: заміж у 19 -- рано! Але ж поруч був солiдний,
старший, зовсiм не бiдний Олексiй...

Першi мiсяцi пiсля весiлля були казкою. Мені не хотiлося виходити з дому. Я
майже занедбала навчання, забула про музику. Хотiлося готувати коханому
їсти, сидiти з ним поруч, слухати, дивитися навiть на те, як вiн наколює на
виделку шматочки картоплi.

А потім я завагiтнiла. Олексiй "виявився неготовим". Вiн не знайшов у собi
сили вiдмовитися вiд "повноцiнного сексу" -- мені не раз доповiдали про
його подвиги "доброзичливцi". А потiм не змiг "залишатися на другому
планi", навiть якщо на першому -- новонароджена дочка. Картини не
продавались, зате горiлка лилась рiкою. Не було грошей на памперси, зате в
нього було зло на мене та важкi кулаки.

Якось я прогулювалась iз малою у парку й побачила Женьку. Думала, не
пiдiйде, як завжди, вдасть, що не помiтив. А вiн попрямував до мене з
усмiшкою. Зазирнув у вiзочок: "Гарненька!" I ще ширше усмiхнувся до неї:
"Чув, у тебе проблеми з чоловiком? Правда, що вiн тебе б'є?"

У його голосi не було спiвчуття, тiльки погано приховане злорадство:
мовляв, от тобi, маєш! Мене це обпекло -- як ляпас. Я стрепенулася:
"Брехня! Хто тобi сказав такi дурницi?" I почала щебетати про своє щасливе
життя i грандiознi плани на майбутнє...

А Олексiй, виявилося, ще й дуже її ревнував. Звинувачував у всiх своїх
грiхах. Я довго не терпiла -- повернулась iз малою Квiточкою до своєї мами.
Вiдтодi Олексiй навiть не цiкавився, як вона, як їхня дитина. Та мене це
влаштовувало.

Відповідь на питання

Я жила тепер з мамою, бабусею та донечкою. Аби грошей вистачало, довелося
перевестись на заочний i влаштуватись на роботу. На особисте життя не
залишається часу. Та ще й Квiточка хворiє... Навiть якщо я захочу
спiлкуватися зi старими знайомими, коли я це робитиму?

Але мене все-таки дiстали. Галка розповiла Женьцi, i наступного разу я в
супермаркетi зiткнулася з ним. Пам'ятаючи зустрiч у парку, привiталася
досить холодно. Та колишнiй однокласник був дуже люб'язний. Запропонував
донести сумки до дому, говорив про все так весело й гарно, що мені здалось,
наче повернулися давнi шкiльнi часи. Iз Женькою було легко i просто.

Спершу я дуже скептично ставилася до його спроб повернутися у моє життя.
Важко навчитися довiряти, коли твою довiру розтоптала рiдна людина. А потiм
довiрилась. I самiй собi дивувалася: чому тодi йому вiдмовила? Ну немає
неземного кохання. Але ж вiн такий турботливий, такий уважний, такий
надiйний... Я вже знала, якою буде моя вiдповiдь цього разу. Але Женька не
поспiшав питати.

Галка просто-таки примусила нас прийти на зустрiч однокласникiв. "П'ять
рокiв пiсля школи! Навiть не думайте ховатись -- з-пiд землi дiстанемо!" --
пообiцяла вона. I ми пiшли. А коли уже з'їли все смачненьке, почалися танцi
й розмови про життя, вiн раптом вийшов на сцену i взяв до рук мiкрофон.
"Шановнi однокласники! Я думаю, що Алiнка нарештi дозрiла до дуже важливого
рiшення! Зараз вона вийде сюди i скаже менi, що хоче за мене замiж. Так?"

Я вирiшила, що це i є те питання, на яке маю вiдповiдь. Вибiгла на сцену,
засмiялась, обiйняла його за шию: "Я тебе кохаю! Ти станеш моїм чоловiком?"
У дiвчат на очi виступили сльози вiд розчулення. А обличчя Женьки раптом
скривилось єхидною гримасою: "Дурепо! Ти подумала, я тебе люблю? Вибач, але
це не так. Я не хочу, щоб ти була моєю дружиною. Кому ти така, та ще й з
дитиною у нагрузку, потрiбна? Ха-ха-ха!"

Вiн смiявся, як манiяк. Я, на диво, не занiмiла. Одразу зрозумiла: це була
його помста за той день закоханих. I мені зразу стало дуже-дуже шкода
Женьку. Стiльки часу жив ненавистю, стiльки часу виношував думку про кару
для мене. I так продешевив! Ха-ха, а вiн же втратив значно бiльше. Вiн
прогавив шанс здiйснити свою мрiю.

А мені на душi, як не дивно, полегшало. Я його не любила. А втрачати iлюзiї
вже звикла.

Голос з минулого

...Сон не йшов. Екраном бiг рядок, а за ним -- i погляд. Ведучий ефіру
пропонував згадати найкращий момент у життi. "Поцiлунок пiд дощем. Її губи
пахли медом..." Я прочитала це й одразу згадала очi кольору лiщини.
Його губи теж пахли медом...

За мить я вперше писала на телебачення. Одну есемеску. "Дощ був солодким. Я
не забула. Мiй номер..." Серце гримiло у грудях барабаном, поки на екран не
виповз цей рядок. За кiлька хвилин мобiлка озвалася його голосом. Обережно
так:

-- Доброї ночi... Алiнка? 

-- Я. 

-- Я сто рокiв тебе шукаю! Ми тодi загубились... Ми не повиннi були
втрачати одне одного! Де ти була? Чому не вiдповiдала на мої дзвiнки?
Алiнка! Як ти?

-- Тепер уже краще.

Вiн говорив, а я вперше за кiлька рокiв плакала. Ми знову знайшлись. 
Може, ця ниточка приведе мене до щастя?

Аліна

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

00:58
Мирова дільниця 310 Останкінського району Москви засудила до 200 годин обов'язкових робіт колишню дружину артиста Армена Джигарханяна - Віталіну Цимбалюк-Романовську за порушення недоторканності приватного життя.
17:31
З'явилися подробиці зі зйомок фільму "Секс у великому місті – 3", який, найімовірніше, стане завершальним у популярному проекті, що розпочався у 1998 році.
16:14
Вчора, 19 листопада, Меган Маркл і принц Гаррі відзначили півроку з дня весілля. У цей день вони відвідали традиційний щорічний виступ королівського театру.
15:39
Подейкують, що Шайло планує змінити стать.
12:50
Представниця України на Дитячому Єробаченні Дарина Красновецька 19 листопада приїхала в Мінськ для участі в конкурсі
12:20
Пара розлучилася ще на початку листопада, проте відомо про це стало лише зараз. Причина розірвання заручин не повідомляється
11:00
49-річна зірка, яка підкорює зали, вдома перетворюється на люблячу матусю.
10:00
Список очолила американська виконавиця Кеті Перрі. У трійку лідерів увійшли також Тейлор Свіфт і Бейонсе
00:40
Герцог та герцогиня Сассекські планують найближим часом покинути Кенсінгтонський палац.
22:53
Фільм «Переломний момент: Війна за демократію в Україні» увійшов до лонг-листа претендентів на премію Американської Кіноакадемії за найкращий документальний фільм.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.