Сповідь. Не можу дивитися в очi учням

"Або виправляєш оцiнку, або будеш мати проблеми! -- кричав до мене батько дев'ятикласницi. -- Хто ти така -- задрипана вчителька?!"

Я працюю учителькою української мови i лiтератури в однiй iз
загальноосвiтнiх мiських шкiл уже понад двадцять рокiв. За цей
час випустила кiлька класiв, а вiд багатьох колишнiх учнiв досi 
приймаю теплi вiтання iз днем народження та iншими святами.

Менi, як кожному педагоговi, дуже приємно, коли випускники
телефонують зi словами: "Надiє Миколаївно, а ми вас пам'ятаємо!
Чекаємо на зустрiч випускникiв!" У такi моменти розумiєш, що праця твоя не 
марна, що ти зумiла не лише дати знання, а й запалити у серцях 
дiтей пломiнчик добра. Заплющуєш очi на малу зарплатню, чiпляння керiвництва --
просто радiєш за своїх учнiв, нiби це твої рiднi дiти.

Але бувають митi, коли я ненавиджу свою роботу. 

"Образив? Нi, не чули!"  

Минулого року на державнiй пiдсумковiй атестацiї у дев'ятому
класi я побачила, що школярi безцеремонно користуються
шпаргалками та мобiльними телефонами. Звiсно, заборонила. У
результатi, кiлька учнiв дiстали дуже низькi бали.

Це був не мiй випуск, я лише асистувала на iспитi у складi
комiсiї. А вчителька, яка викладала предмет у дев'ятикласникiв,
перестала пiсля цього зi мною розмовляти. "Ну що, добилась свого?
-- ображено кинула менi. -- Можна подумати, що своїм учням ти не
робиш поблажок. Тепер за тi двiйки менi догану дадуть а то й
категорiю знизять. Дiти випустяться зi школи з поганими
оцiнками, а директрису замучать перевiрками з мiськвно. Чого ти
домоглася?"

Я не стала пояснювати молодшiй колезi, що не мала намiру
створювати комусь проблеми. Але як ми можемо розповiдати на
уроках лiтератури про поряднiсть, чеснiсть, героїзм, а своїми
вчинками доводити дiтям протилежне? Думаю, вона б мене не
зрозумiла. Але, знаєте, якось шкода менi її стало...

А за кiлька днiв менi довелося ще раз пожалкувати про свiй вчинок. Я
сидiла в учительськiй i заповнювала класний журнал -- наприкiнцi
навчального року паперової роботи дуже багато. Раптом дверi
вiдчинились, i до кабiнету влетiв розлючений чоловiк пiд два метри
зросту.

-- Це ти Надiя Миколаївна? -- гаркнув до мене. -- Скiльки ти
хочеш? Назви суму.

-- Спершу прошу заспокоїтись i звертатися до мене на "ви"...

-- Та хто ти така, щоб я тобi "викав"! -- почервонiв вiн i почав
розмахувати руками бiля мого обличчя. -- Задрипана вчителька!
Сидиш, шаличок дешевий довкола шиї пов'язала... Думаєш,
найрозумнiша тут? Нема на тебе управи? Не знаю, що ти робитимеш,
але Сiкорська за ДПА мусить мати "десятку", не менше, зрозумiла?
Iнакше будеш мати великi проблеми.

Вiн пiшов, а я немов прикипiла до стiльця. При цiй розмовi були
присутнi троє педагогiв, якi теж працювали в учительськiй.
"Ну все, подаю на нього до суду за погрози та образу, -- 
промовила я уголос. -- Ви дасте свiдчення?"

Почувши моє прохання, "фiзрук" i "хiмiчка" швидко вийшли з
учительської. А географ Марта Антонiвна, наша найстарша
учителька, здивовано подивилась на мене поверх окулярiв: "Образа?
Нi, я нiчого такого не чула. Вибач, Надю..."
  
А наступного дня я стояла у кабiнетi
директора. "Ну чому ви не могли знайти з людиною спiльної мови?
-- зробила винною мене Маргарита Олександрiвна. -- Ваша
нетактовнiсть мене дивує. Ви ж педагог, не перший рiк працюєте у
школi. Невже так важко було домовитися i пiти назустрiч
батьковi нашої зразкової ученицi? Ну розхвилювалась дiвчинка на
iспитi, з ким не буває..."

Пiсля наголосу на словi "зразкова" я все зрозумiла. Це та сама
Оля Сiкорська, яка не раз курила за школою, прогулювала уроки i
постiйно грубiянила вчителям! Господи, Маргарито Олександрiвно,
скiльки ж її батько вам заплатив?

Яку оцiнку дiстала Оля за ДПА, я не знаю. Але бiльше її батько
не приходив до мене. Думаю, все владнав з моїм керiвництвом.

А може, назвати цiну?

...А днями Маргарита Олександрiвна викликала мене i почала без
вступу: "Так, тут ваша Люба Лозинська на медаль претендує, гадаю,
з вашого боку, Надiє Миколаївно, проблем не буде. До того ж ви --
класний керiвник. А тому повиннi проконтролювати ситуацiю не лише
з вашого предмету, але i з iнших дисциплiн".

Я стояла перед директором, i здавалось, що менi на
голову ллють багнюку з вiдра. Люба, яка не знає елементарних
правил орфографiї й списує з iнтернету твори, виявляється,
претендує на медаль? Ну гаразд, поставлю я їй "десятку". А як
пiсля того я дивитимуся в очi своїм учням? Яке матиму право їх
виховувати, повчати, давати поради?

У день цiєї розмови я була впевнена, що проти своїх принципiв не
пiду. Нехай звiльняють, виганяють -- байдуже. Але, глянувши на
оцiнки Люби в журналi з iнших предметiв, зрозумiла: iншi
вчителi вже втигли побувати "на килимi" у директриси i доставили
їй високi бали у порожнiх клiтинках журналу.

Знаєте, i я теж це згодом зробила. А навiщо видiлятися з
колективу, бути "бiлою вороною" i страждати через це. Нехай
Лозинська має свою "десятку" i забирається зi школи! А у мене
буде менше проблем.

Єдине, що мене бентежить, -- це осуд учнiв. Якби ж та Лозинська
мовчала... Але ж нi, вона не пропустила нагоди похизуватися перед
однокласниками: "Ну ось, а ви казали, що Надька не поставить
бiльше як шiстку!" I менi про це розповiли.

Не знаю, що думають про мене мої учнi. Може, розумiють, що я не
така сильна, аби йти проти директора та колег. А може,
вважають, що я також беру хабарi. Менi соромно дивитись їм в очi.

Правду кажучи, iнодi я думаю: а чи не назвати свою
цiну i принаймнi мати хоч якусь компенсацiю за зiпсовану репутацiю?
Шаличок собi шовковий купити, дорогий i модний, аби бiльше не
називали "задрипаною вчителькою"...

Потiм сама ж i смiюсь вiд таких думок. Нi, не зможу продатися.
Але й протистояти цiй гнилiй системi, коли тебе принижують i
залякують, я не маю сили. Боягузка!

Менi дуже боляче, я сама себе не поважаю. Так хочеться спокiйно
працювати, бути чесною людиною, принциповим педагогом! Не
дають...

А найбiльше прикро за дiтей. Вже тепер вони бачать, що довкола
все продається i купується. Спочатку батьки куплять їм атестат,
потiм -- диплом, тепле робоче мiсце. Тi, хто не має такої
можливостi, клястимуть хабарникiв-учителiв, викладачiв,
чиновникiв. То звiдки ж буде порядок у державi?

Надiя М., учителька
 

Читайте також:

Правда життя

Пережите вже несила тримати в собi. Я кожного дня розмiрковую про те, що сталося. Думаю, треба було б вчинити iнакше...
Менi 28 рокiв, усе своє життя прожила у Тернополi. Лише два роки тому переїхала до Києва. Думала,...
Вiдстань роздiляє рiдних людей, забирає сiмейнi цiнностi, руйнує сiм'ї. На жаль, я пiзно це зрозумiла.
Заради рiдних я б гори звернула  За кордон поїхати мене змусили злиднi. Чоловiк-алкоголiк,...

Новини

21:01
Пережите вже несила тримати в собi. Я кожного дня розмiрковую про те, що сталося. Думаю, треба було б вчинити iнакше...
20:01
Гвен Стефані повела синів ...до однієї із церков Лос-Анджелеса недільного ранку.
19:02
Співачка виставила в соцмережу грайливе фото.
18:01
Висновок науковці Університету штату Вісконсін (США) зробили після дослідження за участю 719 застуджених пацієнтів віком від 12 до 80 років.
17:02
Відома модель і телеведуча поділилася унікальною фотографією з архіву.
16:01
Секретами, якою повинна бути жінка, яку чоловік захоче "закрутити, облизати, забрати і не відпускати ніколи", телеведуча і рестораторка поділилася у соцмережі.
15:14
Співачка позувала посеред "моря" червоних троянд.
14:58
Шкiльне навантаження робить дiтей дратiвливими, нервовими, втомленими. Пiдвищена втомлюванiсть, слабкiсть, дратiвливiсть можуть бути наслiдками дефiциту вiтамiнiв В1, В2, В12, РР; хворобливiсть -- вiтамiнiв С та А, безсоння -- вiтамiнiв В6 i РР.
13:39
Чому одружені свідомо відмовляються від любощiв? І що робити тому, кому "половинка" відмовляє в близькості? Про розказує психолог Юлія КОРОЦІНСЬКА.
12:26
Ірина Горова занурила восьмирічного Андрійка під воду.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.