Інтимне. Раптом пiдвiвся i наполегливим тоном мовив: Все, все! Бувай здорова!

Я стояла i мрiяла, як зараз вiн обiйме мене за плечi, адже ми були зовсiм самi в аудиторiї.

Та цього не сталося. Вiн байдуже сидiв за фортепiано. Раптом пiдвiвся i наполегливим тоном мовив:

-- Все, все -- по домiвках, вiдпочивати! Бувай здорова!

Останнi слова лягли менi на груди каменем. Страшенна
байдужiсть i порожнеча. Я вийшла, але нiг пiд собою не вiдчувала.
Йому було однаково. Увесь вечiр я проридала в iнститутському
туалетi. Прийшла додому. Невпинно лунала в головi музика слiв,
точнiше моє рiшення -- йти, йти якнайдалi вiд мiсця, де менi завдали
такого болю!

Потiм було каяття, згадка про те, як на тому уроцi ми сидiли
поруч, i вiн грав п'єсу "Соловейко". Так боляче було його покидати
-- серце рвалося на шматки. Обливаючись слiзьми, я все хотiла
сказати йому на прощання теплi слова, що зiгрiли б його. Менi
було б трохи легше. Хоча...

"Олеже Петровичу, дякую вам за чуйнiсть, за прекрасну музику, що
я слухала на ваших уроках. Не турбуйтеся за мене. Прощавайте", --
тiльки й написала я. Хiба про любов треба говорити прямим
текстом? Любов iде вiд серця, вiдчувається в кожному словi,
кожному душевному поштовху. Справжня любов, що вiдрiкається вiд
свого i бажає щастя коханiй людинi з iншою... Вiн -- викладач, я
-- студентка. I коли вiн вiв урок, я вiдчувала мiж нами прiрву.

I все ж до iнституту я повернулась. Навiщо? Щоб сидiти, неначе
пiдсудна, i вислухувати сувору мораль?! Тон його був
крижаний, бездушний, i кожне слово неначе рiзало... I все ж я себе
майстерно вiдстояла. Здається, все стало, як ранiше. Проте на
побачення вiн мене так i не запрошував. Якою б гарною, духовно й
iнтелектуально багатою не була, я не викликала у нього якихось
почуттiв.

...Минуло кiлька рокiв, i раптом ми зустрiлись у холi
фiлармонiї. На менi була червона сукня. Я побачила його погляд.
Вiн був уважний i трохи збентежений:

-- Доброго вечора, Таню -- мовив вiн. -- Ви на концерт?

-- Так, -- сухо вiдповiла. 

-- Можна сiсти поруч iз вами? -- несподiвано запитав вiн.

Я так здивувалася, що тiльки стримано кивнула головою. Впродовж
усього концерту я вiдчувала хвилюючу близькiсть Олега Петровича, i
щось пiдiймалося в моїй душi. Опiсля вiн делiкатно й нiжно поклав
на мою руку свою i сказав майже пошепки:

-- Ходiмо, Таню, я багато думав про вас...

А коли ми вийшли з фiлармонiї, запитав:

-- Чому тодi ви пiшли з iнституту? Щось сталось?

-- Нiчого особливого, -- вiдрiзала я. -- Тепер це не має значення. 

-- Нi, для мене має. Для мене важливо все, що вiдбувається з вами,
-- вiн мовив це так, нiби зiзнався у коханнi. -- Ви не зрозумiли
мене, -- знову проказав Олег Петрович. -- Я небайдужий до вас, тому
нiкуди вас не вiдпущу вiд себе! Нiкуди!

Вiн обiйняв мене за плечi i притиснув до себе. Це було неначе
увi снi. А незабаром Олег Петрович запропонував менi руку i
серце. Ось таке продовження iсторiї кохання студентки i викладача
зрiлого вiку.

Тетяна, м. Чернiгiв
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

14:00
Віка Врадій вже кілька місяців гуляє вулицями рідних міст. Каже, коли жила за океаном, то її завжди тягуло додому.
10:31
У 60 вона зайнялася великим тенісом, а в 75 - англійською. Сьогодні їй 85 і вона - відеоблогерка.
10:14
Цей фільм став рекордсменом, зібравши в прокаті майже 55 мільйонів гривень!
11:23
Володимир і Микола розпочали власну справу з п'яти дерев. Живцюванням виростили з них 50 нових.
14:12
Ми засвоюємо поведінкові моделі від важливих для нас людей. Вони записані в нашій голові, ніби комп'ютерна програма, кажуть психологи.
12:25
Відома акторка знялася у кліпі Олега Винника про українок, які їдуть за кордон в пошуках кращої долі.
10:46
Торік ми писали про 49-річного Дієго Фавіллу з Буенос-Айреса, предки якого були одними з перших українців, що емігрували до Аргентини у 1930-х. Чоловік 30 років шукав рідних!
13:15
Зірки розповіли, як борються з весняним авітамінозом і що роблять, аби мати чудовий вигляд, не хворіти і почуватись бадьоро.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.