Сповідь. Гени сильніші за любов...

Через це моя душа мучитиметься довiку

Мій чоловік, як з'ясувалося невдовзі після народження дитини,
виявився алкоголіком. Спершу я на це не зважала, лише потім
пригадувала, що кожен свій ранок Микола починав із пляшки пива.

Потім ця доза збільшилася до літра, згодом перестав сніданку
торкатись, головне, аби було, що випити. А коли малому сповнилося
три рочки, чоловік повернувся додому вдосвіта -- так довго
святкував день народження сина з друзяками -- і вигнав нас з малим
із хати.

Мені було байдуже, що цього він не пам'ятав, що потім запевняв,
мовляв, ніколи більше таке не повториться. Я викликала міліцію
й подала заяву на розлучення. Згодом, через кілька років після
того, Микола помер -- печінка не витримала. Та я цим не
переймалась, мені потрібно було дитину ростити, годувати,
виховувати, забезпечувати. Одне слово, була своєму Ярчикові за матір і
за батька, так я собі думала. Та потім зрозуміла, що гени
сильніші навіть за материнську любов і сльози. Гени...

"Це ти у всьому винна"

Уперше я відчула від Ярослава запах спиртного, коли він був у
дев'ятому класі. "Чи не зарано, сину, ти вирішив спробувати те,
що позбавило тебе батька?" -- спитала я його спокійним голосом, а
всередині все аж переверталося від розпачу. І він мене ошелешив, 
мовляв, то ти сама вирішила розлучитися з батьком, а "якби він
жив з нами, не спився б і не помер". 

То був перший болючий ляпас, якого мені завдала моя дитина.
Згодом я намагалась з ним порозумітись, починала щось розповідати
про наше сімейне минуле, про те, як ми з ним у піжамах посеред
зими опинились на вулиці, про те, як сама змушена була працювати
на кількох роботах, аби його виростити. Та в очах Ярослава вже
тоді з'явилось щось чуже, щось схоже на презирство й ненависть.

Відтоді між нами ніби щось обірвалось, я навіть почала помічати 
в сина інтонації покійного чоловіка. З ним  стало важко розмовляти, Ярослав почав кудись зникати на кілька  днів, повертався п'яним, неголеним, але додому своїх друзів не приводив, бодай з цього я раділа. Хоча потім згадала: його батько
теж ніколи дім не перетворював на кубло, приходив завжди сам -- п'яний і 
небезпечний. "То ось якого сценарію треба чекати", -- у якийсь момент з жахом усвідомила я. І почала хаотично шукати вихід із ситуації, читала про спадковий
алкоголізм, ходила до наркологів, домовлялась про лікування. А
порятунок з'явився несподівано.

"Познайомся, мамо, це Наталя. Ми хочемо побратись", -- 
почула одного вечора, повернувшись із роботи. У коридорі мене
зустрів усміхнений Ярослав, а за його спиною ховалась тендітна
дівчина. Як же я зраділа! Моя дитина видавалася щасливою, а
значить, все буде добре. Після розписки й невеличного святкового
застілля діти оселились у нашій двокімнатній хрущовці. Спершу я
переживала, чи вистачить двом господиням місця на нашій
кухоньці. Та виявилось, дарма. Наталка виросла без
матері, з дитинства звикла поратись на кухні, вона все робила
спритно, тож між нами жодного разу не дійшло до непорозуміння чи
напруження.

А згодом мені навіть стало шкода своїх молодят -- їм же хочеться
побути на самоті, відчути себе сім'єю, подружжям. "Я довго
думала, -- сказала якось дітям, зібравши їх за столом. -- Моя
подруга вже три роки на заробітках в Італії, давно мене кличе до
себе, обіцяє допомогти знайти роботу. Одне слово, поїду, попрацюю,
зароблю на квартиру, матимете своє гніздечко. А наразі поживете
тут, але вже без мене". 

Ярослав аж засяяв, а от у Наталки на очах забринiли сльози. Коли
вони мене проводжали, син сухо поцiлував у щоку, а невiстка
дуже мiцно до мене притулилась, тихо побажала швидкого повернення
й вiдвернулася, витираючи сльози.

Пам'ятаю, я тодi поїхала з важким серцем. I через те, що син
зрадiв моєму вiд'їзду, i через те, що невiстка так гiрко
сприйняла наше розставання.

"У нього просто важкий перiод"

Раз на рiк я брала вiдпустку, аби побачитися зi своїм сином i
його Наталкою. Ще пiд час перших вiдвiдин вiдчула щось не те, але
подумала, що менi здалося, давно не була вдома, скучила, от i
вбачається щось вiд нервiв. То був страх в очах моєї невiстки.
На моє запитання вона лише всмiхнулась, обiйняла й запевнила, що
все добре: "Я така рада, що ви нарештi приїхали. А може, бiльше
не поїдете?"

Та я повернулась до Iталiї, у мене була важлива мета -- я
страшенно хотiла купити своїм дiтям окреме житло. А коли я
приїхала додому наступного разу, Наталi вдома не застала. Ярослав щось
пробурмотiв, мовляв, подалася провiдати батька. "Але ж я
приїжджаю лише раз на рiк, -- з обуренням i образою сказала я. -- Невже 
не можна було правильнiше розпланувати свiй час?!" 

Через два днi вирiшила подзвонити їй, подумала, а раптом
щось зi сватом сталося. "Нi, з батьком усе добре, -- запевнила
невiстка. -- Я мушу йому допомогти в господарствi,
тому вибачте, не знаю, коли зможу повернутись". Щось незвичне
було в її голосi. Тож я схопила сумку й побiгла на вокзал. До
села, де живе сват, добиратися близько п'яти годин. Я приїхала,
вже коли надворi темнiло. Зустрiвши Наталю у дворi, не одразу
змогла роздивитись її обличчя, лише ввiйшовши до хати, побачила
на ньому синцi. Мене нiби льодяним душем обдало: "Це Ярослав?"
"Нi, -- вiдвiвши очi, сказала Наталя. -- Я просто дуже
необережна, взялася за кiлька справ одночасно от i втратила
контроль -- зачепилась, впала, вдарилась... Нiчого страшного".

Ми просидiли на ганку майже до ранку, проговорили нi про що. А
коли зiбралися спати, Наталя сказала: "Не переймайтесь, у
Ярослава просто важкий перiод. Не може знайти себе, немає роботи,
йому тяжко. Але скоро все налагодиться". Я розумiла,
про що вона говорить, але вирiшила повiрити, що це правда. I
знову ж таки помилилась.

Я забрала її до себе

Через мiсяць пiсля мого вiд'їзду надiйшла радiсна есемеска вiд
Наталi: "Мамо, ви скоро станете бабцею". Радостi моїй не було
меж. Я вирiшила трохи позичити й купити дiтям квартиру до
народження немовляти. А ще через мiсяць Наталя перестала
вiдповiдати на мої дзвiнки, Ярослав узяв слухавку лише через
кiлька днiв. "Вона в лiкарнi, викидень, -- сказав вiн. -- Нiчого
страшного, потiм ще раз завагiтнiє".

Почувши такi слова, я побiгла до господарiв, пояснила, що 
вдома важка ситуацiя, й поїхала в Україну. Наталя була пiд 
крапельницями, виснажена, розгублена, на межi нервового зриву, 
але ще трималась. Побачивши мене, розплакалась: "Вибачте, я так 
хотiла зробити вас щасливою. Я так мрiяла про цю дитинку..." 

Як же ми плакали... Та потiм я сказала: "Бiльше сльозам не мiсце
в нашому життi. Донечко, ти маєш чимшвидше одужати! I я заберу
тебе до себе, в Iталiю". В очах моєї дiвчинки з'явилось свiтло, я
побачила, як сильно вона хоче втекти подалi вiд мого сина. Адже
дитину, швидше за все, втратила саме через нього.

З Ярославом пiсля того я розмовляла лише раз. Сказала:
"Висилатиму тобi тiльки сто євро, за квартиру ще пiвроку платитиму
сама, а потiм розбирайся зi своїм життям, як хочеш. Житимеш тепер
сам, думатимеш лише своєю головою. Вас розлучать швидко, тобi
треба буде тiльки поставити пiдпис. А Наталю я забираю".

Здається, вiн був шокований, тож не промовив анi слова. А я
викотила валiзи з хати, забрала свою дiвчинку, i поїхали ми до
чужої країни, свiт за очi, шукати спокою. Перший мiсяць я її
просто вiдгодовувала фруктами, у вiльний час показувала мiсто,
водила по кафе, ми навiть їздили кiлька разiв на море. I дитина
моя вiджила, поволi почала всмiхатися, готувати, читати, переглядати
фiльми. А я, дивлячись на неї, розумiла, яка ж вона менi рiдна.

Якось до нас у гостi зайшли мої подруги, а Наталя саме дiставала
з духовки свiй новий кулiнарний шедевр. Накрила на стiл, я
налила гостям вина. Тодi одна з подруг каже: "Вип'ємо за
твою невiстку. Ох i гарна ж вона в тебе". А я, не задумуючись,
вiдповiла: "Це не невiстка, а моя дочка".

Моя радiсть -- Сашко

Згодом Наталя влаштувалася на роботу. Сама захотiла, мовляв,
чого сидiти на чужiй шиї. Я погодилась, робота ж бо допомагає
забути про важкi думки. А якось подруга менi розказала, що до її
сусiдки приїхав син, уже навiть документи виготовив i вирiшив
залишитися в Iталiї. "Вiн добре заробляє, гарний такий хлопець,
спокiйний, -- розповiдала Орися. -- Щоправда, мав важке
розлучення. Але я подумала: може, познайомити його з твоєю
Наталею, що скажеш?"

Зiзнаюсь, я була заскочена такою пропозицiєю. Правду кажучи, 
ще не думала, як би могла скластися подальша доля моєї Наталки. 
Зрештою, вирiшила розповiсти їй -- нехай сама вирiшує. I вона 
погодилась: "А що, можна випити разом кави. Що нам втрачати?!"

Вiдтодi минуло трохи бiльш як рiк. Наталя й Олег тепер живуть 
разом, щоправда, розписатись їм наразi не вдається, ще не всi 
документи готовi для цього. Та то не головне -- тепер у мене є 
маленький синьоокий онучок Алекс (я його Сашком називаю). Як же 
я люблю це маленьке диво! Щодня по кiлька разiв молю Бога, аби 
дав йому щасливу долю. Зрештою, тепер я не сама за це боротимусь -- у 
дитинки є мама й татко, а ще поряд двi бабусi: я й Олегова 
мати. Ми впораємось, я вiрю. Головне, що ми нарештi знайшли 
одне одного!

А рiдному синовi я й досi надсилаю грошi, оплачую квартиру... Вiн 
так i не змiг впоратися зi своїми генами, зрештою, може, у тому 
винна i я. Через це моя душа мучитиметься довiку... Добре, що 
доля подарувала менi маленьку синьооку розраду.

Валентина
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

12:00
Телеведуча поділилася новим знімком у соціальній мережі і зауважила, що материнство не повинно заважати жінці бути собою.
11:00
Дмитро Черкасов опублікував нове фото своєї коханої, але знову без обличчя.
10:00
Відома за проектом "Зважені і щасливі" тренерка Аніта Луценко радить, як правило взятися до оздоровчих пробіжок.
09:31
Чудовий напій для спекотного літа!
21:59
Нарешті спека! Час їхати на море, озеро чи річку - або ж просто до басейну чи на гарну галявину. Яку сумку взяти з собою? У дизайнерів є безліч варіантів!
20:59
Відома співачка похвалилася ідеальною фігурою і поділилась вправами, які допомогли їй цього досягти.
19:59
Пiдхопити таку проблему можна, всього лиш скориставшись чужим гребiнцем чи надягнувши головний убiр iншої людини, котра має лупу.
18:59
Майлі Сайрус поділилася в соцмережі дуже провокаційною фотографією.
17:26
Попри закиди у надмірній вазі, Мерайя Кері не збирається відмовлятись від улюбленого стилю сценічного вбрання. Вона й надалі виступає у прозорих сукнях, розшитих блискітками.
16:05
Однак гігієна та краса при відсутності побутових зручностей мають певні особливості.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.