Сповідь. Я не зичила їй зла, ще й такого, але...

Коли жiнка з коханцем молилися на Святiй землi, раптово помер її старший син...

Я не знаю, як маю називати цю жiнку. Мачухою -- нi, бо сама вже маю сiм'ю, i маму менi нiхто не замiнить. Дружиною тата -- теж нi, бо вони не одруженi. Проте вона хоче ввiйти в моє життя, навiть намагалася благословляти нас iз Петром не весiлля замiсть моєї мами. Яке вона має право? Це тiльки ганьба для нашої колись дружної родини.

Мама мов розтанула

...Нашу сiм'ю можна було ставити за приклад iншим: тато мав невеличкий бiзнес, який забезпечував достаток, мама працювала вчителькою музики i мала час на облаштування побуту, на сiм'ю, на нас,  двох доньок. Ми з Оленкою були вiдмiнницями, вступили на омрiянi спецiальностi. Сестра буде лiкарем, а я -- юристом.

Аж раптом мама намацала гульку пiд пахвою. Одразу пiшла до лiкарiв, виявили пухлину у грудi. Мама зовсiм не панiкувала, не боялася, вона казала, що рак виявили вчасно, на раннiй стадiї, що їй вже не родити дiтей i не годувати грудьми, тому операцiя не завдасть нiякої шкоди. Вона добре перенесла саму операцiю i 
хiмiотерапiю, схудла, втратила волосся та сили, але залишалась оптимiсткою. Горе ще бiльше об'єднало нашу сiм'ю. Тато навiть возив маму маму на консультацiю в Нiмеччину. Бiда вiдступила, мама почала одужувати, вiдросло волосся, яке, на
диво, було вже не сивим, а каштановим, ще й хвилястим. Мама навiть погарнiшала.

Ми готувалися до її дня народження -- 45 рокiв, мама сама спекла великий торт, скликала гостей, була веселою i щасливою. Одягнула коротку приталену сукню i на вигляд була, як дiвчинка. А через два днi прокинулася вiд сильного болю в животi, їй паморочилось у головi, не могла встати. Ми помiряли тиск -- був 80 на 60 -- i викликали "швидку". Маму вiдвезли до лiкарнi, зробили аналiзи, УЗД, i...
вiдправили додому. Тато аж почорнiв, бо лише вiн знав: мама приречена, в неї метастази в печiнцi. Ми не могли повiрити, вона лише кiлька днiв тому пекла торт, святкувала уродини, смiялася i танцювала. Чому мамi не роблять операцiю? Чому не рятують?

Навiть якщо вона приречена, то проживе пiвроку-рiк, казали, їй треба допомогти. I поки ми, мов навiженi, бiгали з цими питаннями по лiкарнi, мама заснула i не прокинулася. Ось така пiдступна ця хвороба. I тепер я зрозумiла, що означає -- згасла на очах. Вона наче розтанула. Щойно була тут, з нами, весела, щаслива. I вже нема... I ми почали вчитися жити без мами. 

Вiн вiддав їй весь мамин одяг

Звiсно, i нам iз сестрою, i татовi було важко, кожнi вихiднi ми їхали на цвинтар, а маминi речi залишалися на своїх мiсцях у шафi, нiби чекали її повернення. Та через кiлька мiсяцiв тато став пiзно приходити з роботи, iнколи напiдпитку, а бувало, й не
ночував вдома. Ми  зрозумiли, що вiн завiв собi пасiю, зiтхнули, що так швидко знайшов мамi замiну, поплакали з Оленкою i вирiшили не втручатися.

Це сталося одного дощового вечора, коли ми з Оленкою вже збиралися лягати спати. Тато, як завжди, затримувався "на роботi". I ось ми почули веселi голоси на сходах, тато йшов додому не сам. Ми визирнули з кiмнати й обiмлiли: мамина сукня! У коридорi, обiймаючи тата, стояла жiнка в маминiй сукнi! Її губи  намальованi вульгарно-яскравою розмащеною помадою, на щоках -- рум'яна,
фарбоване бiле волосся стирчить у всi боки. 

-- Дiвчата, не спите? Це Галя, моя Галя, -- казав тато, похитуючись, а жiнка в той час цiлувала його у щоку, далi розмащуючи помаду.

Ось таке було наше перше знайомство. I як ми могли надалi до неї ставитись? Оленка пiшла в батькiвську спальню i побачила, що полицi шафи порожнi, тато вiддав цiй шльондрi всi маминi речi. Пiсля того тато остаточно переселився до коханки, а до нас навiдувався вряди-годи.

У хатi -- i чоловiк, i коханець
 

Я не могла пробачити татовi, що так швидко забув маму, а ще бiльше, що зв'язався з такою вульгарною жiнкою. Лиш би мама з небес не бачила того сорому, думала я. I навiть не хотiла нi знайомитися ближче з його коханкою, нi дiзнаватися, хто вона i де живе. Але Оленка думала iнакше i вже за тиждень зiбрала про неї досьє.

-- Слухай, Соломiє, -- почала сестра, -- моя одногрупниця Марта знає її молодшого сина, вчилася з ним в одному класi. Та Галя живе в селi бiля Iвано-Франкiвська, там, де в тата деревообробний цех. Має будинок, що залишився їй вiд батькiв, у тiй хатi живуть її чоловiк та середульший син з невiсткою й немовлям. Шведська сiм'я, розумiєш! Наш тато вiдремонтував там частину її хати: європобiлка, окремий туалет, душ, кухня. Ти ж знаєш, як вiн вмiє? Тож решта будинку тепер -- як хлiв у порiвняннi з їхнiми хоромами. Її чоловiк Зеник -- цiлком нормальний, добрий
майстер з ремонту ходової, але якийсь затурканий, трохи п'є. А хто б не був затурканий iз такою жiнкою? Вони не розлученi, отож iз татом вона не може одружитись. А люди кажуть, що не хоче, бо наш тато її не перший i не останнiй коханець, а їй головне -- викачувати з нього грошi.

Марта трохи позбирала плiток про ту Галю, не знаю, що правда, а що -- перебiльшення. Але розказують, що вона змолоду гуляща була i сама на шию тому Зениковi вiшалася, вiн дуже красивий був.  Ну, як кажуть, на собi оженила, бо завагiтнiла. А потiм завела коханця -- начальника податкової, вiн з того села родом. I молодшого сина вiд нього народила, кажуть: як двi краплi води схожий. Працювала спершу в лiсгоспi, потiм барменом у кафе, потiм десь на лотку на базарi стояла. Вона не до роботи, заробляв на життя i дiтей виховував чоловiк. У неї троє синiв, двоє вже одруженi, мають дiтей, а молодший у нареченої живе. I тепер
ходять iз татом по селi попiд руку, вечори в мiсцевому генделику просиджують. Люди аж плюються i жалiють того Зеника. А вiн каже, що вони в хатi, як господарi, вiтаються з ним... 

Чи чує Бог такi молитви? 
 

I тут тато подiлився, що збирається на Святу землю. Ми знали, що вiн ще з мамою збирався. Думали, що зрозумiв щось, що їде покаятися, покине цю лярву. Аж тут з'ясувалося, що вони їдуть обоє, ще й з iншими людьми з парафiї, бо поїздку органiзував парох мiсцевої церкви. I мама Олениної одногрупницi Марти з ними разом поїхала. Коли дзвонила додому скайпом, то розказувала, що вся їхня група
не може вже того бачити, як вони обiймаються постiйно, а в церквах б'ють поклони та показово моляться. Хiба така молитва може бути щирою, коли в тебе вдома чоловiк, якому ти давала шлюбнi обiти перед вiвтарем? А наш тато теж не лiпший, я розумiю, що вдiвець, але невже не можна було знайти собi вдову чи хоча б розлучену? 

З ними за столиком у ресторанi навiть нiхто не хотiв сидiти, так самi всi тi 10 днiв i провели. Про нещастя всi дiзналися, як вийшли з храму Гробу Господнього, найсвятiшого мiсця на землi, де страждав, а потiм воскрес
Христос. Галя була щаслива, смiялася, купувала рiдним сувенiри, аж якось дуже голосно задзвонив її телефон. Це молодший син повiдомив, що Андрiй, найстарший, раптово помер вiд тромбу, хоч мав лише 30 рокiв. I це в час коли його мама з коханцем молилася на Святiй землi. Помер не на вiйнi, не у ДТП, а вдома, у лiжку з дружиною...

Я не зичила їй зла, ще й такого, але тепер бачу, що Бог не тiльки карає за нашi грiхи на небесах, а й тут, на землi. Ми з Оленою аж плакали за незнайомим нам Андрiєм, над долею його малих дiтей, що залишилися сиротами. Бо винили у всьому тому його матiр. Наш батько теж тяжко це пережив, турботи, пов'язанi з похороном взяв
на себе, але не одумався, а далi живе з нею у її домi, з її живим чоловiком.

I вона ще й хоче замiнити нам матiр, бо так рвалася благословляти мене перед шлюбом. Не потрiбнi менi такi благословення! Я хочу свiй шлюб будувати на чистотi й вiрi, а не зрадi. 

Соломiя Г., м. Iвано-Франкiвськ  
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.