Інтимне. Обидва мої кохані чоловіки легко знайшли спільну мову

І тут, щоб життя не здавалось мені раєм, озвався Степан...

Сьогоднi Сергiй уперше пiдвищив на мене голос. Це було так
несподiвано, що  я розгубилась i забула, що мала казати. Я лише хотiла
застерегти сина, щоб не купувався на запiзнiлу  батькiвську  щедрiсть. Бо
насправдi той прагне купити його любов. Та хiба ж такими речами торгують?

Степан, мiй перший чоловiк, пiшов вiд нас тридцять рокiв тому, вiдразу
пiсля Сергiйкового народження. Вiн навiть не навiдав нас у пологовому
будинку, а додому мене зі сином забрали мої батьки.

Чоловiк з'явився аж за два тижнi, щоб забрати свої речi.
Уже з порога попередив,  що усi мої сльози й умовляння
марнi. Наш шлюб виявився помилкою, вiн зустрiв iншу жiнку, свою
долю. Отож нiхто нi в чому не винен, просто так склалось...

Вiн пiшов, навiть не зазирнувши до колиски, де мирно прицмокував
увi снi наш син.

Батьки не дали мені пропасти. Вони знайшли усі потрібні слова
втіхи й підтримки. Казали, що я не сама, у мене є родина і гуртом  ми
здолаємо біду, що я зустріну-таки своє щастя. "Не плач, --
втiшала мама.  -- Степан до тебе ще повернеться i на колінах
вимолюватиме пробачення, коли зрозуміє, що кращої за тебе на
світі нема".

Удень я  трималась, тим паче, що Сергійко постійно потребував
уваги  й піклування, а ночами ридала в подушку від невимовного
болю й образи. На моє щастя,  моя молода мама, котра працювала
старшою медсестрою в інфекційній лікарні, незабаром вийшла на
пільгову пенсію, а я достроково  повернутись на роботу. Серед
людей  моя біда поступово вiдступила i втратила гостроту.
 
Сергійко ріс жвавим і кмітливим, лагідним хлопчиком. Татка йому
замінив мій батько. Сергійко його так і називав: тато-дідусь. А
бабусю -- мамою Лідою. Мене ж кликав просто на ім'я... Я гарувала
за себе й "за того хлопця", щоб забезпечити синові безхмарне
дитинство. Здавалось, він не помічав відсутності тата, бо ніколи не
питав про нього.
 
Моє життя увійшло в усталене русло. Його мало зачепили навіть
грандіозні пертурбації: розпався Союз, Україна проголосила
незалежність, настав "первісний капіталізм", а з ним насунулися криза і
шалена інфляція. Наша ж родина жила, ніби на острові, збережена
долею від потрясінь та випробувань. На роботі все складалось
добре, з технікуму я перейшла викладати до університету й відразу
засіла за дисертацію. Наш тато-дідусь  вибився у великі
начальники. Отож на сімейній раді було вирішено перебудувати нашу
стару хатину на просторий двоповерховий маєток, аби всім
вистачило місця.
 
Але за три роки батька не стало: помер від інфаркту. Розпочате
будівництво закінчувала я. Про майже написану дисертацію довелось
забути, я взялася за підробітки та репетиторство. Мама знову
пішла працювати, і вечорами ми з Сергійком ходили допомагати їй
мити підлогу в приватній гімназії. Я не соромилась жодних
підробітків, бо ж в університеті щораз частіше стали затримувати
зарплату, і всі мої колеги шукали будь-яку можливість
трохи заробити. Було не до гонору. Тепер, коли згадую ті
роки, то сама дивуюсь, звідки сили бралися.
Напевно, мені їх додавала відповідальність, бо у нашій родині я
стала годувальником. Ще я була мамою хлопчика! А це
зовсім інша річ, ніж бути мамою дівчинки, отож мала бути
одночасно синові мамою і "своїм  хлопцем". Здається,  мені це
вдавалось. Ми зі Сергійком були великими друзями. До речі, у сина
рано проявилась підприємлива жилка, як у його тата, і він іще
школярем постійно шукав якість можливості трохи заробити, а гроші
завжди віддавав до загальної скарбнички.

Ми зробили вхідчини у новий будинок, коли Сергійко закінчував
школу. Старих негарних  речей туди брати не хотіли, бо
постановили: починаємо з нового високого старту. І справді,
так багато нового прийшло в наше життя! Насамперед Бог послав мені
Андрія. Звичайно, у мене й до нього були романи, але у
вирішальний момент я завжди відступала: боялася
зв’язувати своє життя з іншим чоловіком, бо в мені сидів страх
повторення минулого. 

Про Степана я  уже майже забула, та всі роки підсвідомо
чекала зустрічі з ним. Була упевнена, що він обов’язково
озветься або принаймні спостерігатиме за нами здалеку.

З Андрієм нас познайомила моя колега. Вона знала, що я колись
займалась бальними танцями і запропонувала  скласти компанію  її
сусідові. У розпалі підготовки до міського конкурсу  серед
аматорів вiн раптом залишився без партнерки, бо та невдало впала
й зламала ключицю. Колега розповіла, що її сусід молодий вдівець,
дуже кохав  свою дружину й захопився танцями, щоб побороти
депресію. Отож я на радість моїй мамі вирішила струсити
нафталін і стала займатися бальними танцями. З Андрієм ми
здобули перше місце на міському конкурсі, й про нас розповіла уся
місцева преса. Але не так про те, що  ми найкраще  затанцювали, а
про те, що, завдяки танцям, зустріли свою долю. Я закохалась, як
дівчинка, котра ще не набила собі гуль, а тому 
безстрашна і наївна.
  
Я була абсолютно щаслива. Обидва мої кохані чоловіки -– Сергій
та Андрій -- легко знайшли спільну мову, в родині панували лад та
гармонія. Чого ще треба жінці? 

І тут, щоб життя не здавалось мені раєм, озвався Степан. Точніше
мені зателефонувала його сестра, з якою ми бачились усього кілька
разів у житті: на заручинах, моєму, а згодом і її весіллях та
на похороні свекрухи. Степана на похороні матері не було, він зі
своєю новою пасією був на заробітки за кордоном. Саме тому я й
поїхала на похорон. Свекруха, доки жила, щоразу вітала
Сергійка з днем народження, присилала гостинці... Після похорону 
Степанова сестра мені не телефонувала. Аж  тут подзвонила
й запросила Сергійка в гості, щоб познайомити зі своїм сином. На
моє запитання призналась, що це її попросив зробити Степан,
який дуже хоче побачити дорослого сина. З новою дружиною  у нього
дітей нема, через що їхні стосунки майже розладнались. Я
відповіла, що нічого не маю проти, бо життя само поквиталось зі
Степаном за мене.
 
З гостей Сергійко повернувся збентежений. Розповів, що не
знаходить у собі  жодних почуттів до батька: ані образи, ані
співчуття.  Він йому чужа людина. "Як же ти його називаєш?"
-- поцікавилась у сина. "А ніяк, -- почула у відповідь. -- Я
ніколи не зможу його назвати батьком. Він для мене ніхто, ніщо, й
звати ніяк".
 
Водночас син дуже тішився батьковими коштовними подарунками, а
ще більше -- обіцянкою  купити  машину. Степан ще кілька разів
телефонував до сина й переказував якісь гроші. Але до купівлі
машини так і не дійшло. Степан несподівано зник й не
озивався на синові дзвінки. Той уже не знав, що думати. А я
втішала як могла i пояснювала: тому, хто зрадив раз, віри йняти не
можна. За кілька місяців ми дізнались, що Степана запроторили до
буцегарні за несплату податків. Випустили десь за півроку, коли
відібрали увесь бізнес.
 
Наше життя тим часом ішло своїм порядком. Сергій зустрів гарну
дівчину Ліну, одружився, народив сина. І якось враз ми відчули,
що наш просторий дім став затісним.  Адже не дурний зауважив, що
двом господиням важко ужитись на одній кухні. А нас там товклось
аж троє: я, моя мама й невістка. Атмосфера в домі робилась 
гарячою, я боялась сказати бодай одне зайве слово Ліні, бо ж
вона виявилась тонкосльозою, а Сергійко завжди ставав на бік
дружини. Молоді двічі йшли на квартиру й двічі повертались, коли
закінчувались фінанси.
 
Аж тут несподівано, як чортик із табакерки, на нашому обрїї
знову з’явився Степан. З того, що переповів мені Сергійко, я
здогадалась, що, видно, в буцегарні з нього витрусили не все,
до якоїсь схованки не дістались. А тому за кілька років
Степан знову зіп'явся на ноги вже у новому бізнесі. І ось тепер, коли у
нього з'явилися гроші, активно взявся купувати синову
любов. 

Вже скоро син їздив іномаркою,
хоча й вживаною, але ще доволі пристойною. А коли, бувало, він
телефонував синові, а я була поруч, Сергій  виходив, щоб
поговори на самоті. Які у них там за секрети, з’ясувалось
доволі скоро: Степан заповзявся придбати молодим окремо житло.
Кілька місяців вони провели в напружених пошуках підхожого варіанта.  

Попервах мої молодята здавалися окриленими, літали й щебетали,
як соловейки навесні. Але реальність швидко примусила скласти
крила й спуститись на землю. Ціни на пристойні будинки, попри
кризу, перевищували Степанові можливості. І тоді він
запропонував рішення, яке, на його думку, мало вдовольнити всіх:
добудувати наш будинок, аби молоді мали окремий вхід, кухню й
санвузол.
 
"Мамо, правда ж добре? Ти ж нічого не маєш проти?" -- заглядав
мені в очі Сергій.

Я була проти, ще як проти... Я зрозуміла, що,  Степан,
профінансувавши молодим прибудову, здобуває собі право стати
частим гостем у нас. Бавитись з моїм онуком,  пити пиво
з моїм сином, переглядаючи по телебаченню футбол й розмовляти з ним
про всяку всячину. Коли я все це збагнула, відчула, як з глибини
душі піднімається каламуть й застилає мені очі.

Як же я помилялась, коли вважала, що моя душа вигоріла.
Виявилось  -- ні. Навіть більше, ненависть, яка стільки років
дрімала в мені, прокинулась  з новою силою. Тепер я ненавиділа
свого колишнього не за те, що він  покинув нас з новонародженим
сином, а за те, що краде мою дитину, яку я сама виростила,
поставила на ноги й вивела у люди. Дитину, на яку він не має
жодного права! Він думає, що за гроші може все
купити!

Андрій не зрозумів мого відчаю  і спробував розрадити. Я забула
розказати, що у нього є доросла донька, якій він донині допомагає
матеріально. Андрій дуже відповідальний батько. А тому й міркує з
позиції відповідального батька, який зобов’язаний піклуватись
про свою дитину доостанку. Хай, краще пізно, ніж ніколи.
Може, і так, але я боюсь за свого сина, бо знаю, що за все на
світі треба платити. Я не хочу, щоб  синові довелось
піклуватися про свого непутящого батька на старість. 

Моя душа протестує й обурюється, просто криком кричить! Я не хочу
бачити Степана. Не хочу під жодним приводом, за жодних умов! Я
стільки років підсвідомо чекала цієї зустрічі, а тепер -- не
хочу. Я не можу його пробачити. Не можу -- і край! Але пояснити
цього синові не можу . Він мене не розуміє. Ба більше, 
уже називає Степана батьком, хоча й казав, що ніколи не зможе
вимовити це слово. І ось у цьому для мене найбільша трагедія...
 
Завтра до нас мають прийти архітектор і Степан, щоб на місці
визначитись з обсягом робіт і кошторисом. Я вирішила, що  на цей
час піду з дому. Але мама й Андрій переконують, аби я цього не
робила. Адже ж не зможу до кінця життя втікати від колишнього.
Рано чи пізно чи пізно я маю з ним поговорити й розставити всі
крапки над "і".
 
Боже дай мені сили і мудрості! Цю боротьбу за сина я маю
виграти.

Людмила П.
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

12:00
Телеведуча поділилася новим знімком у соціальній мережі і зауважила, що материнство не повинно заважати жінці бути собою.
11:00
Дмитро Черкасов опублікував нове фото своєї коханої, але знову без обличчя.
10:00
Відома за проектом "Зважені і щасливі" тренерка Аніта Луценко радить, як правило взятися до оздоровчих пробіжок.
09:31
Чудовий напій для спекотного літа!
21:59
Нарешті спека! Час їхати на море, озеро чи річку - або ж просто до басейну чи на гарну галявину. Яку сумку взяти з собою? У дизайнерів є безліч варіантів!
20:59
Відома співачка похвалилася ідеальною фігурою і поділилась вправами, які допомогли їй цього досягти.
19:59
Пiдхопити таку проблему можна, всього лиш скориставшись чужим гребiнцем чи надягнувши головний убiр iншої людини, котра має лупу.
18:59
Майлі Сайрус поділилася в соцмережі дуже провокаційною фотографією.
17:26
Попри закиди у надмірній вазі, Мерайя Кері не збирається відмовлятись від улюбленого стилю сценічного вбрання. Вона й надалі виступає у прозорих сукнях, розшитих блискітками.
16:05
Однак гігієна та краса при відсутності побутових зручностей мають певні особливості.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.