Мою племінницю продали циганам

"Пам'ятала її пещеною, доглянутою дитиною. А тут син пiдвiв до машини замурзане, обiрване циганча".

Моєї рiдної сестри Свiтлани серед зниклих безвiсти на чужинi 
нема: я не бачила сенсу подавати її у розшук. Зате я ходила до
вiдомої у Вiнницi ворожки. I вона втiшила: Свiтлана жива й
обов'язково знайдеться, але попереду -- довга дорога до зустрiчi.
Пiсля такого пророцтва ми з Настею, моєю 13-лiтньою племiнницею,
три роки терпляче чекали звiстки. Але навiть у найгiршому снi не
могли уявити, що вона буде саме такою...

"Вона менi бiльше не мама!" -- зi сльозами вигукнула Настя й
гримнула дверима. А я так i зацiпенiла посеред кiмнати зi
слухавкою в руцi.

Досi ми легко знаходили спiльну мову, адже Настя -- дiвчинка дуже
товариська. Я навiть жартома їй дорiкаю: "Насте, не будь такою
балаболкою!" Здається, мiж нами нема закритих тем для
спiлкування. Та варто тiльки поцiкавитись, як Настi жилось у
Молдовi, i дiвча зiщулюється й замикається у собi. А ще в неї є
зошит, який вона не показує нiкому. Але якось забула його на
письмовому столi. Я вiдкрила -- а там на першiй сторiнцi великими
лiтерами виведено: "МОЮ МАМУ ВКРАЛА ЧУЖИНА", а далi -- вiршi.
Вона писала, сподiваючись, що Свiтлана обов'язково їх прочитає...

Сестра -- "бiзнесвумен"

Свiтлана -- моя молодша на десять рокiв сестра. З раннього
дитинства вона намагалась бути дуже самостiйною, не хотiла
визнавати мого старшинства i моєї опiки. Все сама, як задумала,
так i зробить. Ось i з цими заробiтками так само. Розумна.
Кмiтлива, красива! Навiщо їй було зв'язуватись з цим бiзнесом?

Свiтланi, попри її численнi таланти та яскраву зовнiшнiсть, не пощастило в
життi. Вона сама виховувала доньку, не сподiваючись на допомогу колишнього
чоловiка. Нестаткiв вони не знали, бо ж Свiтлана мала репутацiю гарної
кравчинi, але їй завжди хотiлось дати доньцi все найкраще.

Свiтлана зайнялась комерцiєю, бо мала дiяльний характер. А ще спонукали
життєвi обставини. Пiсля розлучення з чоловiком та розподiлом майна
Свiтланi довелось перебратись із трикiмнатної до однокiмнатної квартири. А
тому її найбiльшою мрiєю було заробити собi на пристойне житло.

Її запросила подруга у спiльне українсько-болгарське пiдприємство,
що спецiалiзувалось на косметицi. Спочатку справи йшли непогано,
але потiм почались проблеми. Закордоннi партнери переконували, що
все це труднощi тимчасовi й незабаром усе налагодиться. Зi свого боку
Свiтлана докладала максимум зусиль, щоб швидше виправити
ситуацiю. Навiть узяла кредит у банку пiд заставу власної
квартири. А незабаром фiрма поспiшно зiрвалась з якоря, разом з
нею i Свiтлана з Настею.

Невдовзi Свiтлана зателефонувала i похвалилась, що влаштувалась непогано. У
бiзнесi, здається, вимальовувалися перспективи. I зараз вона вчить
англiйську, аби очолити фiлiю фiрми десь у Європi. Бiльше звiсток вiд
сестри не було. Я здогадувалась, що їй просто нема чим хвалитись, а
жалiтися вона не любила. А тому менi залишалось лише чекати наступної
звiстки вiд неї. I я таки дочекалась...

Приїжджайте за дівчинкою

Якось пiзно ввечерi пролунав мiжмiський дзвiнок. У тривожному передчуттi
тьохнуло в серцi. Телефонували з Мiнiстерства закордонних справ. Незнайомий
жiночий голос сухо поцiкавився, ким менi доводиться Настя. Ах, рiдна
племiнниця? Тодi приїздiть до Кишинева, до Посольства України, по дiвчинку.

Про Настю в посольство повiдомили молдовськi селяни. Виявилось, що в
Болгарiї справи у Свiтлани не склались. Але вона там заприязнилась з однiєю
молдованкою, тож вони вирiшили поєднати свої капiтали i спiльно провадити
бiзнес. Подруга запропонувала "змотатись" до Туреччини по товар, а Настю
тим часом залишити у її сiльської рiднi в Молдовi. Розраховували
повернутись за тиждень-другий.

Вони не повернулись нi за тиждень, нi за мiсяць, нi за пiвроку. Селяни
зрозумiли: щось сталось. Залишенi Свiтланою грошi на доньку давно
закiнчились, i для чужих людей вона стала тягарем. Дiвчинку перекупили
цигани, що жили тут же, в селi. Було лiто, тож її забрали зi собою до
Букурешта -- просити милостиню. А на зиму цигани повернулись до рiдного
села. Мали там гарний i великий будинок, але Настю поселили на
господарськiй кухнi, де готували їжу для птицi.

Коли ми зi спiвробiтниками українського посольства приїхали до села, я
навiть не впiзнала племiнницю. Пам'ятала її пещеною, доглянутою дитиною. А
тут син пiдвiв до машини замурзане, обiрване циганча. Надворi глибока
осiнь, усi її ровесники в школi на уроках, а вона боса, роздягнута, з
хворостиною в руцi -- пасе гусей...

Зустрiч була одночасно радiсною i важкою. Настя кинулась менi на шию з
розпачливими риданнями, а я не могла вимовити жодного слова -- дух
перехопило.

Ми заїхали до сiльради, аби дiзнатись, чи не залишила Свiтлана бодай
якихось документiв на доньку. З'ясувалось -- нiчого: очевидно, справдi,
планувала швидко повернутись по дитину.

Всю дорогу до Вiнницi Настя намертво трималась за подiл моєї спiдницi, аби
не загубитись. Ми стали жити втрьох: я, Настя i мiй син-студент. З
чоловiком я теж давно розлучена, але вiн допомагає нам грошима, адже на мою
одну зарплату дуже важко вчити сина в унiверситетi. А ще я вдячна йому, що
iз розумiнням поставився до нашої ситуацiї й допомiг придбати Настi одяг i
взуття, бо ж привезла її додому практично роздягнутою.

Настя знову пiшла вчитись. Щоправда, спочатку через комiсiю неповнолiтнiх
довелось вiдновити всi втраченi документи. А ще дуже багато допомогли
вчителi, адже за два роки на чужинi дiвчинка практично забула рiдну мову i
дуже вiдстала вiд своїх однолiткiв. Отож довелось дуже багато додатково
займатись, аби Настя могла вчитись саме з однолiтками, а не молодшими
дiтьми. У комiсiї неповнолiтнiх менi запропонували оформити опiкунство, щоб
отримувати матерiальну допомогу вiд держави.

Але я все сподiвалась -- озветься сестра -- i не поспiшала з рiшенням. А
щоб звести кiнцi з кiнцями, знайшла пiдробiток -- прибиральницею на АЗС. Ми
iз сином працювали там позмiнно. Я вранцi -- перед роботою, а вiн -- пiсля
занять в унiверситетi. I лише недавно, коли вже було зрозумiло, що бiльше
не треба чекати мами, я стала офiцiйним опiкуном дiвчинки.

"Ваша сестра в комi"

Що я можу сказати про бiду сестри? Чи вона потрапила у якусь фiнансову
залежнiсть, здiйснила непродуману оборудку, заборгувала кредиторам? Чи її
просто зробили "стрiлочницею"? Нiчого не знаю, лише можу здогадуватись.

Пiсля вiдвiдин ворожки повернулась додому дуже втiшена i сказала Настi:
"Нам треба чекати. Побачиш, усе буде добре". З цiєю вiрою ми прожили три
довгi роки. До фатального дзвiнка. I треба ж було, щоб Настя опинилась
поруч.

Телефонували з Болгарiї. Адмiнiстратор однiєї клiнiки непоганою росiйською
повiдомив, що в них уже кiлька мiсяцiв перебуває Свiтлана. Пацiєнтку в комi
привезли якiсь незнайомi люди, сказали, що знайшли на вулицi. А днями
поштою надiйшли Свiтланинi документи. А серед них -- i номер мого мiського
телефону. Стан пацiєнтки стабiльно важкий, вона досi не опритомнiла, отож,
чи не можуть її рiднi прибути до клiнiки?

Реакцiя Настi була непередбачуваною. Вона пропустила повз вуха iнформацiю
про теперiшнiй стан мами, натомiсть збагнула, що вона не пропала в
Туреччинi. Вона увесь цей час була в Болгарiї i не озивалась! Отже, мама
вiдцуралась вiд неї! А, значить, Настя не хоче про неї знати.

Оговтавшись вiд страшної новини, я пробувала було поговорити з племiнницею,
але постiйно наштовхувалась на запитання, вiдповiдей на якi не знаю: де
мама була увесь цей час i чому мовчала, не передала жодної звiстки, чому
покинула її напризволяще?..

Бiльше цiєї теми ми не торкаємось. Наче й не було того дзвiнка. Натомiсть я
пишу листи в усi можливi iнстанцiї, аби допомогли переправити Свiтлану
додому. Може, тут, поруч iз рiдними, вона нарештi опритомнiє. Жаль i бiль
за сестрою не дають менi спати ночами. А тут iще недавно знайшла у
помийному вiдрi Настин зошит із вiршами для мами. Я витягнула його
i сховала, щоб повезти до Болгарiї.

Сподiваюсь, з часом Настя обов'язково пробачить i зрозумiє маму...

Людмила МРАЧКОВСЬКА 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.