Син бурмотів щось чужим голосом і не приходив до тями...

Нiколи цього не забуду. Хоча минуло вже кiлька рокiв, мене, коли згадую той день, немов струмом б'є. Адже я могла втратити сина...

Звiсно, для матерi її дитина найкраща. I якби хтось сказав, що мiй
12-рiчний син вже пробував курити i пити, я б нiколи не повiрила. У моїх
очах вiн був чемним, розумним, спокiйним хлопчиком, що цiкавився книжками,
iсторiєю, малюванням. Вiн таким i був, доки не настав отой горезвiсний
перехiдний перiод.

Ранiше спокiйний та лагiдний, вiн почав грубiянити, огризатися. Один з
найкращих серед хлопцiв у класi за успiшнiстю, став "з'їжджати" у навчаннi.
Якщо ранiше ми могли говорити з ним про все i були друзями, то тепер вiн
став мовчазним, усамiтнювався в кiмнатi, де слухав ненависного ще з часiв
моєї молодостi Мерилiна Менсона.

Я читала багато лiтератури, як пережити цю пiдлiткову кризу. Придивлялася,
намагалася проводити довiрливi розмови... Син начебто погоджувався з усiм,
але якось непомiтно вiддалявся вiд мене. У книжках було написано, що це
нормально -- у пiдлiтковому вiцi батьки стають не такими важливими, як
однолiтки. А ще було написано, що не варто категорично щось забороняти
пiдлiтковi -- так можна викликати ще бiльшу агресiю та протидiю. Тому я не
забороняла, коли син захотiв запустити довге волосся -- бо вiн, бачите,
буде музикантом. Не забороняла й носити футболки з усiлякими черепами,
"гади" та нашивки з "анархiями". Тим бiльше, такий неформальний стиль одягу
був поширений у школi -- навiть серед дiвчат.

"Переказиться, -- думала я собi, -- i знову стане нормальним". Та згадувала
свiй перехiдний вiк, який дався моїм батькам дуже важко -- я також носила
чорний одяг та слухала рок. Пiдлiтковий вiк -- це гра гормонiв, це
самоствердження, це намагання показати себе дорослим, будучи ще зовсiм
дитиною.

Того дня я, як звичайно, була на роботi. Десь пополуднi вирiшила
зателефонувати синовi. Пiсля кiлькох викликiв вiн телефон не взяв. А коли
нарештi взяв, я почула знайомий голос iз зовсiм незнайомими iнтонацiями:
"Мамо, я напився..."

Шок -- це легко сказано. Я кiлька хвилин не могла вимовити анi слова. Я
знову i знову набирала номер, але трубку нiхто не брав. Потiм у мене
почалася панiка -- ану ж з ним щось зараз станеться, потрапить п'яний пiд
машину чи хтось поб'є?... Коли нарештi на тому взяли телефон (пiсля моєї
двадцятої чи тридцятої спроби додзвонитися), я почула  голос дорослої
людини: "Приїжджайте, ваш син у школi. Вiн, здається, дуже п'яний..."

Коли ми з чоловiком прибiгли, я побачила свою дитину, яка сидiла, поклавши
голову на стiл. Вiн не реагував нi на голос, нi на штурхани. Час вiд часу
пiдводив затуманенi очi, озирався навкруги з якимось дивним виразом обличчя
i знову клав голову на стiл. Поруч сидiв ще один "товариш по чарцi" --
такий самий 12-рiчний хлопець. Його мама також летiла сюди.

"Що ви пили?", "Де ви взяли?", "Навiщо?" -- нашi iстеричнi волання не
доходили до їхньої затуманеної алкоголем свiдомостi. Ми мили їм обличчя
холодною водою, обливали, змушували виблювати все -- але хлопцi були якiсь
обм'яклi. Раптом друг сина зблiд, закинув голову, а з рота пiшла пiна...

"Швидка" не забарилась. Хлопцям зробили якiсь уколи та повезли до лiкарнi.
Нiколи не забуду тiє подорожi -- пiд завивання сирен з п'яним сином на
руках, який раз у раз щось бурмотiв якимсь чужим голосом. А його друг
постiйно блював та вигукував щось незв'язне. У реанiмацiйному вiддiленнi,
куди вiдразу скерували наших хлопцiв, нам видали їхнiй одяг та вручили
цiлий список лiкiв...

Ця нiч була не з простих. Ми постiйно телефонували до вiддiлення. Хлопцiв
поклали пiд крапельницю. У них було сильне алкогольне отруєння. Мене не
цiкавило зараз нiщо, крiм здоров'я сина. Йшлося ж бо навiть про його життя.
Адже велика доза спиртного могла подiяти i на мозок, i на печiнку та
обернутися непоправним.

Трохи оговтавшись, я почала аналiзувати, що ж недогледiла... Начебто
намагалася придiляти синововi якнайбiльше уваги. Ми багато часу проводили
разом, подорожували, читали, малювали, бавилися в "Монополiю". Син рано
почав читати та писати, у класi його називали "маленьким фiлософом" за
його розумнi висловлювання. I от тепер цей маленький фiлософ напився до
безтями. Що ж я пропустила?

Ми жодного разу не карали його фiзично. У нього не було "важкого
дитинства", вiн має люблячих батькiв, якi забезпечують його усiм потрiбним.
Нiхто з рiдних навiть подумати не мiг, що цей розумник у дванадцять рокiв
потрапить до реанiмацiї через те, що нап'ється. Може, недогледiла, як
потрапив у якусь погану компанiю? Чому не звертала уваги, у якому станi
приходив додому, -- можливо, вiн i ранiше вживав спиртне? Одне слово,
запитань було бiльше, нiж вiдповiдей.

Уже згодом ми дiзналися, як усе було. План спробувати спиртне у хлопцiв
зрiв уже давно. Проте не знали, як до "справи" пiдступитися. Та знайшовся
один "старший" (вчився у дев'ятому класi), який пообiцяв все органiзувати.
Хлопцi лише мали принести грошi. Тож компанiя школярiв абсолютно
безперешкодно купила в магазинi пляшку горiлки (!) та двi пляшки пива,
мiцного... I оце все вони пили з пляшки просто на вулицi -- горiлку
запивали пивом... Бо так п'ють старшокласники... Молодшим хлопцям вистачило
кiлькох ковткiв, аби сп'янiти.

"Навiщо ти це зробив?", -- спитала я сина потiм. "Не знаю, просто
захотiлося спробувати" -- "Навiщо?" -- "Бо хотiли вiдчути себе дорослими"
-- "I що, вiдчули?" -- "Нi. Спочатку все перед очима захиталося, а потiм...
Потiм нiчого не пам'ятаю".

Хiба це варте того, щоб втратити довiру батькiв, нажити великих проблем у
школi -- аж до цiлком ймовiрного виключення, заподiяти шкоду здоров'ю?
Врештi, з цiєї пригоди можна було i не повернутися -- старшлокласники, коли
побачили, що малим стало зле, просто кинули їх посеред вулицi. А поряд
автотраса... Лише один необачний крок мiг закiнчитися смертю пiд колесами.
На щастя, вони якось дiйшли до школи, де вчителi вiдразу кинулися їх
рятувати.

Чому нашi пiдлiтки вважають, що дорослiсть проявляється лише у тому, що ти
п'єш i куриш? Пам'ятаю, як ми говорили на цю тему з сином ранiше. Навiть
проробляли в iгровiй формi ситуацiї, що треба робити, коли у компанiї тобi
пропонують закурити, випити, спробувати наркотики... Проте коли така
ситуацiя склалася насправдi, вiн виявися до неї зовiм не готовим.

Звiсно, не змусиш 12-рiчного сидiти коло тебе -- у нього свої iнтереси,
свої друзi, думка яких на цьому етапi життя набагато важливiша. Проте,
напевно, батьки все-таки повиннi дiяти за принципом "Довiряй, але
перевiряй". Не можна ставитися до пiдлiтка як до дитини, але ж i дорослим
вiн ще не є. Моя помилка була в тому, що я занадто його iдеалiзувала,
сприймаючи як цiлком дорослу розумну людину.

Придивляйтеся до своїх дiтей-пiдлiткiв, знайте, з ким спiлкується та
дружить ваша дитина, цiкавтеся, чим живе та дихає, поважайте -- але до
кiнця не ослаблюйте контроль. До речi, за статистикою, в Українi вперше
пробують сигарету та спиртне у вiцi 11 -- 13 рокiв... На жаль, серед 13 --
14-рiчних немало й тих, хто вже спробував наркотики.

Важливо не пропустити цих моментiв. Якщо поведiнка дитини здається
пiдозрiлою, вона син чи донька дуже мовчазнi або дуже балакучi, ховають
погляд, вiдвертаються -- робiть, що хочете, але з'ясуйте, у чому рiч.

Пiля того випадку минуло вже кiлька рокiв. Я впевнена, що вiдтодi син i
краплини до рота не взяв. Попри всю жахливiсть ситуацiї, вона стала й
першим негативним досвiдом вживання спиртного. I ще з того часу син почав
думати про наслiдки, якими можуть закiнчитися його вчинки. Вiн
подорослiшав. Став розважливiшим, мудрiшим. Зрозумiв, що навчання потрiбне
не менi, а йому. Ми знову друзi. Але ж могло статися зовсiм iнакше...

Марiя Д., мама двох дiтей

Поради психологiв

* Найпростiший спосiб звернути на себе увагу пiдлiтка -- говорити
не бiльше, а менше. Тодi пiдвищується ймовiрнiсть бути почутим.

* Якщо у вашому голосi вчуваються критичнi чи наказовi нотки -- це
викликає пiдсвiдомий спротив у пiдлiтка. Тому, якщо хочете, щоб
вiн вас слухав, говорiть... тихiше.

* Говорiть з ним як з рiвним -- дайте йому вiдчути свою важливiсть, значущiсть. Частiше радьтеся з пiдлiтком стосовно сiмейних та iнших питань -- так ви пiдвищете
його самооцiнку.

* Коли ваша дитина грубiянить, одразу ж вкажiть їй на це, аби вона
знала, що перейшла межу. Головне, щоб вашi зауваження були
спрямованi на поведiнку дитини, а не на її особистiсть.

* Не сварiть -- така тактика нiколи не спрацьовує, а тiльки
посилює негативну поведiнку. Вказуйте на хиби пiдлiтка лише
вiч-на вiч, не у присутностi iнших пiдлiткiв.

* Вимагайте правдомовностi. Якщо пiдлiток обманює, проаналiзуйте
чому. Перша причина в тому, що вiн намагається привернути до себе
увагу батькiв, дорослих, друзiв. На другому мiсцi заздрiсть,
розпач, образа чи злiсть. А на третьому -- страх перед покаранням.

Читайте також:

Правда життя

Відома співачка потішила шанувальників новою світлиною.
На знімку, який артистка опублікувала у соціальній мережі Instagram, вона позує у чорній велюровій...
Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...

Новини

08:23
Стінг висунув ультиматум, заявивши, що хоче виступати тільки перед "нормальною публікою"
07:36
Письменниця з Північної Ірландії Анна Бернс стала переможцем Букерівської премії 2018 року.
20:28
Спробуйте приготувати для найрідніших.
16:30
Лілія Ребрик каже, що довіряє своєму лікарю. А він, вочевидь, прихильно ставиться до вакцинації.
16:10
Сьогодні герцог та герцогиня Сассекські прибули до Сіднея.
14:15
За три місяці українська команда переплила через Чорне, Середземне моря до Атлантичного океану на катамарані з українського Очакова до Канарських островів.
12:58
Відома співачка потішила шанувальників новою світлиною.
08:40
За словами Приходько, вона стомилася слухати, що її пісні - не формат.
23:12
Раніше вона не брала участі в конкурсі у 2014, 2015 та 2016 роках.
23:01
У той період навіть не виходила з власного будинку, бо боялася натрапити на папараці.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.