Інтимне: Ти був монахом, а я жила як усi

Менi було 17, коли вiдчув, що хочу служити Богу. Пiшов у монастир, пройшов новiцiат, склав чернечу обiтницю... А потім зустрiв Її. Думав, лихий мене спокушає...

"Друзi йшли на пиво, а я -- до церкви"

Моя сiм'я нiколи не вирiзнялась якоюсь особливою релiгiйнiстю. Про Бога я
дiзнався сам -- читаючи Святе Письмо ще у 9-му класi. Ходив до церкви.
Парох нашого храму був великою людиною, хоча й бiдував та жив у маленькiй
квартирi з дружиною i трьома дiтьми. Я з ним потоваришував ще у школi та
почав служити у вiвтарнiй дружинi.

Однокласники навiть iз мене жартували, бо в той час, коли вони йшли на
пиво, я -- до церкви. Але в мене з'явилась сила не слухати того, що
говорять iншi, а йти за покликом серця. Цього правила я не зрiкся й досi.
Побачивши мою любов та вiру в Бога, отець Василь запропонував менi стати
священиком, пiти на науку до семiнарiї. Я замислився над цим, але вiдчував,
що не священиком хочу бути, а ченцем.

Коли в головi визрiла така думка (наче голос самого Бога вона прозвучала!),
зрозумiв, що це моє покликання. Попри те, що менi було лише сiмнадцять,
знав, що зможу покинути свiт розваг, грошей, кар'єри, я не думав навiть про
кохання.

Пригадую, прочитав тодi працю cвятого Августина "Сповiдь", яка ще бiльше
надихнула мене на монашество. Отець Василь сказав менi тодi: "Дитино,
вважай, бо це дуже серйозний вибiр. Один раз на все життя ти можеш його
зробити. А тобi ж всього сiмнадцять, тому думай добре". Я про це справдi
багато мiркував.

Думав, що втрачаю i що отримую. Й обрав дорогу до святостi --
пiшов до настоятеля монастиря, якого порадив отець Василь. Уже,
коли зайшов на подвiр'я обителi, побачив фiгурку Богородицi,
зайшов до невеличкої церковцi й у головi знову, наче голос Бога,
пролунало: "Ось тут твоє мiсце i твоє призначення".

Настоятель прийняв мене дуже тепло. Але й суворо. Питав, чи то
справдi моє рiшення, чи нiхто мене не пiдштовхував, а ще спитав
про те, чи знають про мiй вибiр батьки. А мама й тато нiчого не
вiдали. Вони жили iншим життям -- робота, дiм, грошi -- ото й усi
турботи. I коли я казав їм: "Батьки мої, ви живете лише для тiла,
а про душу коли подумаєте?", вони хапались за голову. Мовляв,
що то син наш таке говорить. Називали мене фанатом i казали: "От
виростеш i побачиш, як то легко про душу думати, коли нема що
їсти".

Як ви думаєте, яка була реакцiя батькiв, коли я зателефонував їм
з монастиря та сказав, що йду служити Боговi. Вони подумали, що я
збожеволiв! Хотiли навiть психологу мене показати. Мав тодi з ними 
довгу розмову. I все ж достукався до їхнього серця --
батьки мене вiдпустили. З надiєю, що передумаю. Але я не
передумав. Пройшов новiцiат -- своєрiдне навчання. А тодi cклав
чернечу обiтницю. Отримав iм'я Петро.

Я подумав, що то лихий спокушає

Так я жив сiм рокiв -- частi сповiдi, молитви, усамiтнення, розважання над
Святим Письмом. Рiс духовно. Я це вiдчував й був щасливий. Та одна мить...
Ви не повiрите, але лише одна мить все змiнила...

Тодi ми саме органiзовували реколекцiї для молодi. До монастиря на духовнi
вiднови приходили рiзнi люди. А серед них була вона -- Марiя,
студентка-iсторик. Зi сумними очима, каштановим волоссям й ангельським
личком. Побачив її i подумав, що то лихий до мене пiдступає, що хоче мене
спокусити, збити з шляху, звести на грiх. Я наче збожеволiв, коли вона
торкнулась мого плеча та, зазирнувши в очi, спитала, коли будуть наступнi
реколекцiї. Ледве вимовив слова -- години наступних наук. Й одразу ж пiшов,
навiть побiг до келiї.

Там, лишившись на самотi, я заридав. Молився i плакав. Я думав про ту
дiвчину щодня. Не вiдчував до неї потягу. Нi! То було щось iнше. Я її...
полюбив. Потребував її бачити. Так боявся самого себе. Але не сила було
боротись iз думками. Коли ми зустрiлись вдруге, вона спитала, чому я став
монахом. "Мене покликав Бог", -- сказав я, але з якоюсь такою непевнiстю,
яка взялась наче нiзвiдки. Це була вся наша розмова. Її запитання i моя
вiдповiдь.

Тодi я не знав нiчого про Марiчку. Крiм її iменi. Але що треба знати, аби
любити жiнку? Досить просто її вiдчувати. А я її вiдчував -- i навiть якби
вона була останньою грiшницею, любив би її.

Може, ви думаєте, що я легковажний. Але нi. Я дуже довго боровся -- iшов
вiйною проти себе. Ця боротьба часто нагадувала менi риб, якi б'ються об
лiд. Лице моє тодi змарнiло. З братами, настоятелем я майже не говорив. Не
смiявся i не мав сили навiть їсти. Я багато молився i просив Бога, щоб дав
менi мудрiсть знайти вихiд iз власного глухого кута.

Саме тодi менi трапилась книга "Кодекс канонiв Схiдних Церков" -- це
своєрiдна церковна конституцiя. Я прочитав там про те, що iснує поняття
розiрвання обiтницi чернецтва. Узяв до рук книгу, пiшов до настоятеля i
розказав йому все щиро. Я сказав, що хочу пiти не задля цiєї дiвчини, а
задля себе, бо занадто слабкий, аби й далi жити тут, бути монахом. Обличчя
настоятеля спохмурнiло, ми проговорили двi години. Я отримав час на роздуми
-- мiсяць.

Щоденно молився, сповiдався, думав i прийняв рiшення -- йду з
монастиря. "Моє призначення -- незмiнне. Я хочу служити Богу. Але
в iнший спосiб -- як мирянин, бо моє серце кличе мене до цього".
"Щоб ти не робив грiха, зраджуючи Бога в думках, зважаючи на те,
що ти був молодим хлопцем, коли сюди прийшов, я допоможу тобi. Бо
ця твоя боротьба зi самим собою вiддаляє тебе вiд Бога", -- сказав
настоятель. I мене вiдпустили. Обiтницю розiрвали.

"Мене мучили докори сумлiння"

Сказати, що я вiдчув полегшення, не можу. Докори сумлiння мучили мене
нещадно. Я часто ридав, коли молився, просив у Бога прощення. Вiдчував, що
я Його зрадив. Але Господь мене не покинув, Вiн допомiг знайти внутрiшнiй
спокiй. Я повернувся до батькiв, влаштувався будову, бо треба було
заробляти грошi.

Важко звикав до життя поза келiєю, де чути лайки, де тхне алкоголем, де
брехня -- правило виживання. Але в монастирi я навчився того, що зробило
мене сильним, -- любовi до ближнiх.

Так минув рiк мого мирського життя. I я почав шукати Марiчку. Чому не робив
цього ранiше? Бо не був готовий. Я ж не знав, чи вона мене бодай згадує, чи
впiзнає. Не хотiв, аби вона знала, що її янгольське личко штовхнуло мене на
розiрвання обiту.

Тож знайшов списки наших реколектантiв. Там була не одна Марiчка, а три.
Вони, на щастя, лишили свої телефони. Обдзвонив усiх. Її голос упiзнав
одразу. Спокiйний, нiжний, з нотками смутку. "Алло! Марiчко, ти мене,
мабуть, не впiзнаєш, але три роки тому ти була на реколекцiях у монастирi.
Ще питала, чому я став монахом". "А, брат Петро. Впiзнаю", -- сказала вона.
"Я вже не брат Петро, я -- Олексiй, тепер мирянин, як i ти".

Марiчка мовчала. Вона не зрозумiла мене, мого дзвiнка. Трохи злякалась. Але
я її заспокоїв. Сказав, що просто дуже її запам'ятав i хочу, аби вона
допомогла утвердитись у свiтi, який для мене нинi такий незнайомий. Хоч
насправдi це було не зовсiм так -- я вже утвердився, просто хотiв її
побачити, без надiй навiть на щось бiльше.

"Ти був монахом, а я жила як усi"

Отак ми домовились про зустрiч. Ходити на побачення я не вмiв, як i
залицятись. Прогулювався з нею парком. I дивився, дивився, дивився. Ми
говорили, смiялись, збирали сухе листя. Я подарував їй букетик. Провiв
додому i попрощався. Не сказав, що люблю. Її волосся, очi, руки. Її душу
люблю, бо вона прекрасна -- я прочитав це в її поглядi.

Через три днi ми знову зустрiлись. Знову гуляли. Однак Марiчка була якась
дивна, неспокiйна. Я розпитував її, що коїться. Вона мовчала, а потiм
сказала, що боїться мене. "Ти був монахом, а я жила як усi, -- сказала
вона. -- Я думаю, що нам не по дорозi. Бачу, як ти на мене дивишся. Але ти
не знаєш всього. Ти не знаєш, яка я грiшна..."

Тодi я вперше до неї доторкнувся. Обняв i вiдчув, що хочу залишитись у
цьому назавжди. "Не бiйся, я нiчого вiд тебе не вимагаю, але дозволь тебе
любити, -- сказав тихо i боязко. "Ти не зможеш мене любити, я вже була
люблена iншими", -- сказала вона й пiшла геть. Я її не наздоганяв. Не тому,
що розчарувався. Нi. Люди -- лише люди. Вони грiшать, оступаються, але не
перестають бути прекрасними i вартими любовi.
 
Я написав їй листа: "Марiчко, ти людина, яка мене змiнила. Ти найкраща з
тих, кого я бачив. Не тому, що ти красива. А тому, що маєш добре серце.
Повiр у себе. Грiхи нас не ламають, коли ми каємось. Подумай i телефонуй".
Адресу я знав, бо проводжав її додому. Вiдправив i чекав вiдповiдi. Вона
два тижнi мовчала. Але я вмiв чекати. Й дочекався. На мобiльному засвiтився
конвертик, це була есемеска: "19.00, той самий парк, де ми збирали листя".

Вона прийшла, взяла мене за руку й скзала: "Гуляти парком я не хочу. Йдемо
до кав'ярнi". Вона стала природнiшою, вiльнiшою зi мною. I я почувався її
сповiдником, коли слухав про те, як вона втратила цноту, як була навiть
п'яна, як брехала. "Що ж тебе привело на реколекцiї?" -- спитав я. -- Ти
шукала Бога?" "Я прийшла просто так, iз друзями, але багато чого пiзнала.
Навiть до церкви почала ходити. Ну, мабуть, ти маєш рацiю, десь глибоко, на
днi душi я шукала Бога. А знайшла... тебе", -- сказала вона, не опускаючи
очей, як ранiше.
 
"Нашому шлюбу вже п'ятий рiк"

Так у життi колишнього монаха почались стосунки з дiвчиною. Я познайомив
Марiчку з родиною, вона мене -- зi своєю. Ми не давали одне одному гучних
обiцянок, не було у нас, як у фiльмах, слiв про шалене кохання. Усе
вiдбувалось на якомусь iншому рiвнi -- ми просто стали рiдними людьми. I я
знав, що вона має бути моєю дружиною. I вона менi не вiдмовила.

Сьогоднi нашому шлюбу вже п'ятий рiк. Ми створили християнську сiм'ю. Я
прислуговую у церквi, а моя дружина здобуває катехитичну освiту. У нас уже
двоє дiток. I я нi про що не шкодую. А особливо про те, що був ченцем. Бо,
як уже казав, там, поруч iз Богом, навчився любити.

I, може, саме тому я й опинився у монастирi, щоб виконати своє призначення
-- стати батьком, чоловiком i жити з Господом, якого люблю й
якому дякую за все, що пережив.

Олексiй, 32 роки, Iвано-Франкiвська обл.
 

Читайте також:

Правда життя

Відома співачка потішила шанувальників новою світлиною.
На знімку, який артистка опублікувала у соціальній мережі Instagram, вона позує у чорній велюровій...
Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...

Новини

12:25
Днями у мережі з'явилося відео, на якому чоловік, схожий на відомого блогера Ігора Пустовіта, штовхає дівчину. Довкола цього одразу ж розгорівся скандал.
12:19
Британська співачка та дизайнерка проплакала через коханого два дні
12:00
Ще нещодавно вони були улюбленцями української публіки. Та з початком неоголошеної війни ставлення до них змінилося.
11:13
Останній знімальний день восьмого фінального сезону був "гарний і сумний", зазначив Дінклейдж.
09:23
Відома співачка показала, як вона і її подруга Ольга Навроцька виглядають без гриму.
19:45
Ця страва чудово підійде для легкої вечері
18:15
Подейкують, розійшовшись із боксером Володимиром Кличком, актриса Хейден Пенетьєрі пустилася берега, і за неї дуже тривожаться її близькі
17:20
47-річна Деніз Річардс виклала світлину трьох дівчат у соцмережі.
16:40
Житель України придбав елітне англійське авто Aston Martin
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.