Грошей, які давали за дитину, вистачало щоб погасити кредит. І я зважилась...

Кожного дня думаю, як нинi виглядає моя донечка? Що навчилася говорити? Та головне -- де вона?

Я з чоловiком жила щасливо. Попри всi проблеми, якi нам
довелось пережити, старалися пiдтримувати одне одного. Як i в
кожнiй сiм'ї, бували суперечки й непорозумiння. Але, дякувати Боговi,
ми змогли їх перебороти. Через два роки спiльного життя в нас
народилося двоє хлопчикiв-близнят. 

Радостi не було меж. Чоловiк тiшився синами, допомагав менi. Я
також не тямила себе вiд щастя, але подумки мрiяла ще про
дiвчинку. Таку гарну карооку красуню, яка була б моєю помiчницею, якiй 
заплiтала б косички, вчила готувати... Та я розумiла, що ми
фiнансово "не потягнемо" ще одну дитинку. I хоч зарплату на
роботi платили вчасно, проте її вистачало лише на необхiдне.

Пiсля декрету я вийшла на роботу. Чоловiк -- водiй, тож
часто бував у вiдрядженнях. Ми з хлопцями разом поралися удома. Вони, 
на вiдмiну вiд багатьох своїх ровесникiв, зростали чемними та 
спокiйними.

Закiнчивши школу, обидва вирiшили вступити до одного вишу. Я дуже
радiла -- будуть пiдтримувати одне одного. На жаль, на державну
форму навчання вони не пройшли, i, порадившись iз чоловiком, ми
вiдправили їх на контрактну. Грошi взяли в кредит у банку.
Порахували, що з часом зможемо вiддати. 

Та перша неприємна звiстка постукала у вiконечко десь через
пiвроку пiсля того, як нашi хлопцi пiшли на навчання... 

Бiда постукала у дверi

Через кризу мене на пiдприємствi звiльнили. Чоловiк заспокоював,
мовляв, знайдеш iншу роботу. За спецiальнiстю я -- бухгалтер, але в
той час, на жаль, мої професiйнi якостi та стаж роботи нiкому не були 
потрiбнi.

Я хапалася за будь-яку роботу. То треба було подругу в
магазинi пiдмiнити, то в будинку заможних людей поприбирати. Не
гребувала нiчим. А через якийсь час нарештi влаштувалася
прибиральницею одразу в двi фiрми. Зранку прибирала в однiй, а пiсля обiду
i до десятої години вечора -- в iншiй. Приходила додому й рук не
вiдчувала. Але розумiла, подiтися нiкуди.

Так минуло два роки. Нашi хлопцi перейшли на третiй курс.
Чоловiк їздив у вiдрядження зi своїм директором, а я бiгала
прибирати. Та одного вечора все змiнилося.
Телефонний дзвiнок, який пролунав серед ночi, подiлив моє життя на
"до" i "пiсля"...

Чоловiк потрапив в автокатастрофу. На жаль, врятувати його медики 
не змогли. Я нiколи в життi не вiдчувала такого болю. Про цей
бiль навiть писати важко. Вiн нiби роз'їдав iзсередини, спустошував.
Я не пам'ятаю, як i скiльки часу сидiла бiля телефону. Не
пам'ятаю, як зумiла прожити тi днi. Кiлька разiв бiля домовини
чоловiка непритомнiла, медики щось кололи, аби прийшла до тями.
Навiть не вiдчувала тих уколiв. Перед очима був тiльки
вiн. Ось ми одружуємося. Ось вперше i востаннє на морi. Потiм 
народилися нашi хлопцi... Я просила Господа, аби забрав до
нього. Нехай ми i там, на небесах, будемо разом.

Довго не могла отямитися. Не вiрила, що тепер лишилася
сама. Сама iз дiтьми, iз собою. Цiлими днями лежала й плакала, а
потiм вставала i йшла на цвинтар. Сини почали хвилюватися за моє
здоров'я. Боялися, аби не збожеволiла. Я себе примушувала жити
далi. Адже в мене був стимул -- мої дiти, яких треба 
ставити на ноги.

Народжу -- i житиму далi

Через пiвроку, докладаючи неймовiрних зусиль, я знову почала жити. Почала
шукати роботу, спiлкуватися з рiдними та друзями. Та тут почали надходити
повiдомлення з банку. Я не знала, що робити Ходила в установу, просила, щоб
вiдтермiнували погашення. Де там! У мої 35 рокiв у волоссi почали
з'являтись першi сивi волосини. А дзеркало показувало жiнку, яка була
побита життям. Я була у розпачi. Думала залишити все й податися на
заробiтки.

Вже виношувала цю iдею, як одного вечора по телебаченнi почула рекламу
однiєї клiнiки. Там говорили про сурогатне материнство. А чому б i нi,
подумала я, це прекрасна можливiсть заробити. Цiлу нiч обдумувала цю iдею.
I врештi зранку набрала номер. Мене попросили прийти, аби ознайомитися з
правилами. У клiнiцi дiвчина розповiла про всi умови сурогатного
материнства. Сказала, аби я подумала, але для себе вже все вирiшила --
народжу iншим дитину. Тим бiльше сума, яку мала б отримати, додавала
стимулу. Я могла погасити кредит й жити далi.

Уже через кiлька днiв пiдписала необхiднi документи. Ще кiлька тижнiв
зайняло, аби здати всi аналiзи. Звичайно, про свої плани я нiкому не
розповiдала. Та й навiщо? Адже iншi не були в такiй же ситуацiї, як я. Десь
через мiсяць до мене зателефонували та попросили прийти -- поспiлкуватися
iз парою, котра хотiла б, щоб я народила їм дитину. Хвилювалася дуже. Та,
на щастя, чоловiк i жiнка були дуже приємними, ми змогли порозумiтися. Усi
формальностi було узгоджено. Вiдповiдно до домовленостей, коли буде
помiтний живiт, я переїду в iнше мiсто, щоб не виникало рiзних питань у
знайомих i, найголовнiше, у синiв. Нотарiус повiдомив про мої права та
права майбутнiх батькiв дитини.

Усе буде добре, переконувала себе. Через дев'ять мiсяцiв я й забуду, що
таке було. Своїм синам сказала, що у столицi менi запропонували досить
непогану роботу i на кiлька мiсяцiв доведеться туди переїхати. Хлопцi не
заперечували. Може, навiть радiли, або тепер їм буде воля.

"Нам не потрiбнi спогади"

Згiдно з домовленостями, пiсля того, як УЗД пiдтвердить, що в менi б'ється
серце дитинки, дадуть завдаток. Так i сталося. Разом з парою ми ходили на
всi прийоми лiкаря, на УЗД, аналiзи. Вони менi купували фрукти,
медикаменти, якi приписав лiкар. Телефонували по кiлька разiв на день,
розпитували про моє здоров'я, чи нiчого не потрiбно. Цi люди, якi кiлька
рокiв не могли зачати дитину, були такими щасливими, що, дивлячись, на них
менi ставало якось радiсно. Я розумiла, що ця дитинка бажана й очiкувана,
що вони стiльки планiв та сподiвань на неї покладають.

Десь на п'ятому мiсяцi вагiтностi, коли вже не могла приховувати свого
стану, я переїхала до Києва. Там менi винайняли квартиру. Але мiй
внутрiшнiй стан почав змiнюватися. Я почала частiше думати про це немовля.
Вiдчуваючи поштовхи, говорила з ним, наче з рiдним. Згодом менi стало
неприємно, коли Лiля (так звали жiнку) торкалася живота. Я нiби хотiла
вiдгородити маля вiд iнших. Неначе хотiла ось так тримати його бiля себе,
бiля серця. А коли УЗД показало, що в нас -- чи то в них -- буде дiвчинка,
заплакала. Як я хотiла, аби ця дитинка була моєю. Навiть думала про її
iм'я.

Час минав. Я жила на орендованiй квартирi, i постiйно думала, як залишити
собi дитину. Напам'ять вивчила договiр, по кiлька разiв перечитувала його,
сподiваючись знайти там те, що давало б менi бодай якусь надiю, хоча б
маленький промiнчик свiтла. Нi, лише мої обов'язки, їхнi зобов'язання. Я
знала, що не маю права думати про це, знала, що дитина не моя. Але вона
була в моєму тiлi, жила разом зi мною, чула моє серцебиття.

До пологiв залишався майже мiсяць. Я не знала, що робити. З'явилося бажання
кудись утекти, заховатися... Та нi, зупиняла себе, не маю на те права. Я
обiцяла цiй парi, не можу позбавити їх радостi материнства.

Своїм хлопцям часто телефонувала, передавала грошi. Вони все питали, коли я
приїду, просилися до мене в гостi, та я шукала рiзнi вiдмовки, аби лише
вони не приїхали.

Перед пологами, десь за тиждень, лягла в лiкарню. Лiля вiд мене не
вiдходила анi на крок. Допомагала, приносила журнали, рiзнi ласощi. Менi
навiть здалося, що вона вiдчуває мене, читає мої думки i боїться, що я можу
вкрасти в них це дитя.

Одного разу спитала її, чи можна бодай iнколи навiдувати їх, щоб хоч
подивитися на дiвчинку. Лiля категорично вiдповiла "нi". Я розплакалася, а
вона спокiйно пояснила, що спогади їм не потрiбнi. Вони хочуть жити
спокiйно й не повертатися назад. Я переживала i, як не дивно, розумiла їх.
Та ось це "нi" було таке болюче, таке нестерпне.

"Навiщо я це зробила?!"

Народжувала дитинку через кесарiв розтин -- як i своїх хлопцiв. Пiсля
наркозу менi показали маленьку карооку дiвчинку. Вона солодко спала у
своєму лiжечку, а я не могла на неї надивитися. Хотiла найкраще розгледiти,
аби ось цей образ запам'ятався на все життя, щоб кожна риса назавжди
вкарбувалася у моїй пам'ятi. Ми були в лiкарнi п'ять днiв.

Пiсля виписки подружжя забрало немовля, менi вручили конверт iз грiшми -- i
все. Щоправда, наостанок знову спробувала поговорити, переконати їх, що
менi буде важко не бачити дитини, бо її виносила я. Та батько навiть
слухати нiчого не захотiв. Сказав, що такою була домовленiсть... Вони
пiшли, троє, а я зосталася сама, стояла посеред палати. А на серцi було
таке вiдчуття, наче мене використали.

Наступного дня поїхала додому. Сини зрадiли моєму приїзду, а я зрозумiла,
як скучила за ними. Та все ж та маленька дiвчинка не йшла з голови. Моя --
хто i що б не говорив.

Десь через пiвроку пiсля всiх цих подiй вирiшила знайти ту сiм'ю. Не могла
забути тi маленькi рученята, тi карi очi... Ще вагiтною Лiля одного разу
запросила мене в гостi. У них була чотирикiмнатна квартира, там, направду,
було дуже затишно. Вона розповiдала про бiзнес чоловiка, назвала його
фiрму. Тож у мене досить iнформацiї, думала я, зумiю їх знайти.

Київ зустрiв мене зливою. Я вiдразу ж поїхала до них, туди, де мала б жити
моя донечка. Подзвонила i... дверi менi вiдкрила незнайома панi. На
запитання, де подружжя, яке тут мешкало, жiночка розповiла, що оселилася
вона десь три мiсяцi тому, а попереднi власники виїхали разом iз дитиною за
кордон. Як зiйшла сходами -- i не пам'ятаю, ноги нiби й не слухалися. Сiла
на лавку, плачу, а грудях так щемить...  Ще була одна маленька надiя, що
вони тут, в Українi. Я розумiла, що закордоном вiднайти їх уже не зумiю.
Дiзналася через довiдкове бюро адресу пiдприємства. Поїхала туди, нiби
хапаючись за останню соломинку.

На вулицi, бiля будинку, де мала бути та фiрма, курило кiлька молодих
людей. Я спитала, де можна знайти директора, та вони лише перезирнулися i
сказали, що тепер тут iнша фiрма, вiдповiдно, й директор змiнився. А
попереднiй чоловiк, який мав бiзнес, разом iз сiм'єю виїхали за кордон на
постiйно мiсце проживання... Повернулася на вокзал, а в головi -- лише одна
думка: навiщо я це зробила?! Адже мої страждання не вартують тих грошей.
Дорогою зайшла до церкви та поставила свiчку -- за здоров'я. Я ж навiть не
знаю, як її назвали. Таку бажану донечку тепер виховує чужа сiм'я. Вiд
думки, що нiколи в життi її не побачу, стискається серце. Стараюся
проганяти чорнi думки, бо маю задля кого жити.

Сини тiшили -- один порадував тим, що наступного року одружується, а другий
-- що нарештi знайшов свою кохану. Радiю кожному їхньому досягненню i,
разом iз тим, не перестаю думати, а що вже вмiє робити те карооке дiвча?..

Жiнкам, якi замислили такий вчинок, хочу сказати: не думайте, що зможете
просто так вiддати свою дитину. Ви потiм усе життя вiдчуватимете, що
вiдкраяли частину свого серця, яку нiхто не поверне.

Свiтлана О., 39 рокiв
 

 

Читайте також:

Правда життя

У нашому обрядi вiрнi повиннi приступати до Святого Причастя стоячи й iз руками, складеними на грудях.
Голову дещо пiднiмають, розтуляють уста, язика не виставляють i спокiйно стоять, щоб священик...
Стефанiя Костюк була кур'єром в ОУН-УПА, вiдбула дев'ять рокiв покарання у таборах, а нинi допомагає воякам АТО
Нинi панi Стефанiя активна, як i в юнi роки, коли мала псевдо Марта, пише спогади про пiдпiлля,...

Новини

19:59
Прокинувшись уранцi, ви бачите у дзеркалi своє вiдображення з мiшками пiд очима, і настрiй псується на весь день? Можна, звичайно, заховати всi дзеркала якнайдалi, але це не вихiд.
18:01
Підбірка трендового весняного взуття від найкращих дизайнерів.
17:01
Комаровський сказав, чим загрожує така звичка.
16:01
Навесні ми легко підхоплюємо інфекції. Іноді досить тiльки вийти на холодне повiтря, вiдразу починає болiти горло, боляче ковтати... Що робити у таких випадках?
15:01
Головний інгредієнт печива - вівсянка стимулює роботу кишечника, прискорює процеси травлення, допомагає очистити організм від шлаків.
14:01
Якщо запiзнитися з терапiєю, iнфекцiя пошириться на матку, матковi труби та яєчники, а це може мати дуже поганi наслiдки, аж до порушень репродуктивної функцiї.
13:02
Співачка впала просто під час виступу.
12:20
Відома співачка і репер яскраво провели час у Франкфурті.
11:49
Співачка, яка невдовзі має народити третю дитину, продемонструвала природну красу.
10:17
Смачний і дієтичний десерт.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.