У свої 34 він ще ніколи не спав із жінками. А я була одружена...

Багато рокiв мене мучило питання: з ким йому краще в лiжку -- зi мною чи колись, із чоловіками?

На той час, про який хочу розповiсти, ми з чоловiком уже перебувала в шлюбi
понад десять рокiв. Потягу один до одного вже не було не лише в лiжку, а й
поза ним.

Ми, як казала моя подруга-адвокат Неля, були двома суб'єктами сiмейного
права, котрi просто жили разом, не порушуючи його, -- виховували сина й
дочку та вважали, що тепер це найголовнiше.

А мiж тим менi було лише 32 роки i зовсiм не хотiлося ставити на собi як на
жiнцi хрест. Не можна сказати, що я опустилася, занедбала себе, нi, робота
в солiднiй фiрмi менi цього не дозволяла. Та вже тривалий час кожен iз нас,
хто першим лягав у лiжко, вдавав iз себе сплячого, коли в спальню заходив
iнший.

Але про розлучення я нiколи навiть не думала, вважала, що в нас мiцна
сiм'я, що таких чоловiкiв, як мiй Андрiй, не кидають. Вiн був хорошим
батьком дiтям, до мене ставився добре. Одне слово, рiдна людина, як брат,
батько та мати, з якими ж також нема сексу, але ти їх не менше любиш.
 
Вiн повiз мене до лiсу

Десь у той час у нас на роботi з'явився новий шеф. Зовнi дуже симпатичний
молодий чоловiк -- високий, iнтелiгентне обличчя, гарнi манери, дорогий
одяг. Без сумнiву, сподобався всiм жiнкам, напевно, не одна мрiяла про його
особливу увагу. Але шеф жодних своїх симпатiй чи антипатiй не виявляв. Вiн
нiколи не залишався на корпоративи, привiтає колектив iз тим чи iншим
святом, пiднесе келих шампанського, пригубить i щезає по-англiйськи. Ми
просто знемагали вiд браку iнформацiї про нього -- чи одружений? Чи має
дiтей? Нiхто нiчого про це не знав.

I ось одного разу, коли я зiбралася в обiдню перерву на каву зi
спiвробiтницями, мене вже в дверях наздогнав телефонний дзвiнок. Я
вернулася до свого столу, зняла слухавку й почула голос шефа: "Чекаю вас у
машинi". У мене й сумнiву не було, що потрiбна йому по роботi, лише прикро
стало, що навiть в обiд смикає. Я зiйшла донизу, сiла в авто, i воно
рушило.

Шеф одразу приклав мобiлку до вуха й давав якiсь розпорядження, щось
з'ясовував, з кимось сперечався, одне слово, я навiть вставити питання
"Куди ми їдемо?" не могла. А тим часом ми виїхали за мiсто, i десь
кiлометрi на двадцятому машина повернула влiво i грунтовою дорогою
покотилася в напрямку лiсу, що чорнiв неподалiк. Я не знала, що й думати...

У лiс ми не заглиблювалися, машина зупинилася на першiй-лiпшiй галявинi.
Шеф закiнчив телефонну розмову, мовчки пересiв на заднє сидiння й покликав
мене до себе. Я була у стресовому станi й не знала, що робити. Не була
готова до такого, навiть припустити не могла, куди й навiщо вiн мене везе.
"Не розумiю", -- тiльки й сказала. "Я поясню. Ось лише не знаю, до того чи
пiсля того?" -- вiдповiв вiн якось дуже вже сумно. "Та звольте до того", --
у тон йому промовила я.

I вiн розповiв менi про свою проблему. Йому 34 роки, але нiколи не мав
жiнки. Ще в школi вiдчув, що його тягне до хлопцiв, хоча тодi не розумiв,
що це таке. Якимось чином про його нетипову сексуальну орiєнтацiю дiзналися
батьки, дуже поважнi в мiстi люди. Батько був партiйним працiвником, а мати
-- директором школи. Дуже важка розмова в сiм'ї закiнчилася тим, що батько
вказав єдиному синовi на дверi: "Йди геть i допоки не станеш нормальним,
порiг мого дому не переступай!"

Закiнчувати навчання в унiверситетi довелося самотужки. Потiм був дуже
впливовий партнер, який i на роботу взяв, i згодом дав невелику частку у
власному бiзнесi, а ось тепер довiрив йому одну зi своїх фiрм. Одне слово,
мiй шеф був абсолютно задоволений своїм життям. Так, iнодi дiймали сумнiви:
хотiлося мати сiм'ю, дiтей, але цi хвилi -- як несподiвано накочувалися,
так i швидко вiдкочувались. Батькiв вiн не бачив уже 13 рокiв, тримаючи не
меншу образу на них, нiж вони на нього, бо вважав, що дiтей треба любити
такими, якими вони є, а не такими, якими їх хочеш бачити.

Усе змiнив телефонний дзвiнок батька -- у матерi виявили рак четвертої
стадiї, вона згасає на очах, лiкарi кажуть, що жити їй лишилося з пiвроку.
Хоче бачити сина. Мiй шеф почав звинувачувати в цiй бiдi себе -- вона
страждала, переживала, сумувала, ось недуга її й здолала. Усю нiч вiн курив
на балконi, обдумуючи, що робити далi. I зрозумiв, що повинен повернутися в
сiм'ю, встигнути зробити так, аби мама простила йому, i попрощатися з нею.

Але для цього потрiбно довести, що вiн уже "нормальний", тобто прийти в
батькiвський дiм iз жiнкою. I не взятою напрокат, а справдi своєю, бо
обманювати матiр на смертному одрi -- то блюзнiрство, треба справдi стати
"нормальним". Але вiн не знає, чи має сексуальний потяг до жiнки. Це йому
не дає спокою, ось i вирiшив перевiрити.

Я прийняла рiшення 

-- Але чому саме я? -- спитала. I мовчки витягнула праву руку, щоб вiн
побачив на нiй обручку.

-- Бо в моєму випадку жiнка повинна подобатися, я точно знаю, що iнакше не
зможу, -- вiдповiв вiн.

У моїй головi роїлася тисяча думок. Розповiдь його прозвучала начебто щиро,
правдиво, але сам вiн був, як кажуть, темною конячкою, я не знала, на що
здатний. Усе-таки не дуже шляхетно -- привезти жiнку без її вiдома до лiсу
задля того, щоб спробувати з нею секс. Тому найперше бажання було вибратися
з цих хащiв у безпечнiше мiсце, тим бiльше, що похмурого осiннього дня
смеркає дуже рано. Так, менi було страшно. I я пiшла на хитрiсть:

-- Гаразд, я допоможу вам, але не тут, -- ковзнула поглядом по салону
автiвки. -- Ситуацiя неординарна, потрiбнi кращi умови. Секс без почуттiв i
навiть без флiрту -- це якось не по-людськи. Чому б нам не поїхати до
ресторану, не випити шампанського, не потанцювати i краще познайомитися?
Або до вас додому, якщо це зручно?

Шеф погодився, лише попередив, що пити не буде, йому потрiбен "чистий"
результат експерименту, а "пiдшафе кожен зможе"... Ми виїхали з лiсу, i це
мене одразу заспокоїло, отже, вiн справдi не якийсь сексуальний збоченець
чи маньяк, може, просто не має досвiду стосункiв iз жiнками.

А що, як усе ж допомогти йому? Дорогою до мiста я думала про свого Андрiя,
про те, що вiн сам своєю байдужiстю пiдштовхує мене до того, що ось сиджу й
морально готую себе до сексу з iншим, що взагалi розглядаю такий варiант як
можливий. Адже шеф менi давно подобається, а жiночий вiк не вiчний...

Одне слово, аргументiв "за" було не менше, анiж "проти". Лякало лише одне
-- а що, як у нас нiчого не вийде? Якщо я не зумiю збудити його? Нi, якщо
вже братися за справу, то серйозно, треба все обдумати, пiдготуватися...
Час менi потрiбен був i на те, аби пересилити якусь фiзичну вiдразу до
сексу з геєм, що постiйно накочувалася солоною слюною у ротi. Я боялася, що
виблюю. З цим треба ще впоратися.

У центрi мiста попросила зупинити машину i сказала: "Не гнiвайтеся, я
справдi хочу допомогти вам, але не сьогоднi. Не готова ось так, одразу...
Треба принаймнi змиритися з такою думкою, налаштуватися..."

Вiн не вмовляв мене, а зажурено мовчав, менi навiть шкода його стало. I я
наважилася: "Як щодо завтра? Заберете мене звiдси о 7-й вечора, якщо це вас
влаштовує. Менi хотiлося б пiти до ресторану "Пектораль", ви не проти саме
там замовити столик?"

Удома я не пiднiмала очей на чоловiка, нiби вже зрадила йому. Цiлий вечiр
провела на кухнi, готуючи з вiдчуття вини улюблену Андрiєву вечерю --
голубцi з м'ясом. А коли дiти пiшли спати, зачинилась у ваннiй i фарбувала
волосся, робила депiляцiю, манiкюр, педикюр, вищипувала брови... Думки про
завтра не полишали анi на хвилину.

Коли вже лягла в лiжко, раптом iз жахом подумала про те, що рiдкiсний секс
iз чоловiком мiг позначитися на моїй квалiфiкацiї хорошої коханки. Я
повернулася обличчям до Андрiя, притулилася до нього й легенько поцiлувала
у вуста. Вiн прокинувся i мiцно стис мене в обiймах. Ми кохалися палко та
пристрасно. I на мене з неймовiрною насолодою накотилося те, чого вже давно
не зазнавала. Вiдхекавшись, Андрiй спитав: "Що з тобою? Голубцi, такий
секс... I за що менi сьогоднi таке щастя?"

"За те, що завтра в тебе виростуть роги", -- не злорадно, а з гiркотою на
душi подумала я. 

"Ти полонила мене"

Шеф уже чекав мене бiля машини. З трояндою. Коли я вийшла з Нельчиного
"Опеля", вiн затримав на менi свiй захоплений погляд, але не впiзнав. "Ага,
задивляється на гарних жiнок, значить, не так усе безнадiйно", --
вiдзначила подумки й пiдiйшла до нього. Зрозумiвши, що це я, шеф навiть
розгубився. I я помiтила, як у нього заходив на горлi кадик -- йому
перехопило подих. Усе йшло за планом.

У ресторанi я пустила в хiд ще два свої "козирi" -- смiливо вийшла на сцену
до музикантiв, попросила в них гiтару й оголосила в мiкрофон, що хочу
заспiвати своєму супутнику романс. Пiд час виконання я не зводила з нього
погляду й бачила, що вiн захоплений. Другим козирем були танцi, де я
взагалi у своїй стихiї, тому що ходила в бальну школу -- з дитинства й до
замiжжя. Вечiр був чудовим. Я б iще повеселилася, та шеф прошепотiв на
вухо: "Поїхали до мене, бо я оволодiю тобою просто тут". У машинi вiн
сказав менi лише три слова, але яких! -- "Ти полонила мене".

Та це повинно було показати лiжко. I я напружено думала, як би й цю частину
нашого побачення зробити святковою. Та ще з порогу вiн жадiбно накинувся на
мене й узяв просто на вовчiй шкурi у передпокої. Заведена ще зранку
очiкуванням цього сексу, я вiддалася йому дуже пристрасно i вдруге вiдучора
вiдчула насолоду. Ми мовчки лежали горiлиць на пiдлозi й мовчали, все було
зрозумiло й без слiв.

В якiйсь iз шефових кiмнат пробило 12-ту, i я згадала, що навiть не
зателефонувала додому, не попередила, що прийду пiзно. Там, напевно, вже
переполох. З почуттям виконаного обов'язку почала одягатися. Моя мiсiя
закiнчена, та попереду найважче -- глянути у вiчi чоловiковi. Напевно,
жiнки пам'ятають, як це нелегко пiсля першої зради. Вiдчувши рiзку змiну
мого настрою, шеф спитав: "А ти можеш зробити нинi ще один вiдчайдушний
крок -- не йти додому? Зателефонуй, скажи, що заночувала в подруги. Я не
доживу без тебе до ранку".

I я зосталася. I тому, що було страшно повертатися додому, i тому, що не
хотiлося повертатись.

А потiм кiлька мiсяцiв я з змiнним успiхом боролася зi собою. Серце рвалося
до нього, а почуття обов'язку нагадувало: ти -- мама, у тебе двоє дiтей,
для яких чужий нiколи не стане кращим за рiдного батька. Вибирай: твоє
щастя чи дiти? Ну що може вибрати мама? До того ж муляла думка: а що як вiн
вiзьметься за старе, повернеться до геїв? Що тодi робитиму?

Його мати була щаслива

Тим часом шеф умовив мене пiти до його батькiв на примирення. Так, ми ще не
подружжя i навiть не разом, та вiн кохає мене й не може зараз шукати iншу
жiнку, щоб привести її до мами, котра помирає. I це не обман -- обоє ж
сяємо вiд кохання, материнське серце це обов'язково побачить i простить
синовi. Так i було. А потiм сталося неочiкуване, принаймнi я такого не
передбачила -- вона благословила нас i попросила, щоб якомога швидше
побралися й порадували її звiсткою про внука або внучку.

"Я вже не доживу до їхнього народження, -- додала з останнiх сил, -- та
принаймнi знатиму, що вони будуть. Пообiцяйте менi це". Я розгубилася,
благально глянула на шефа, та вiд стиснув мою руку i сказав: "Обiцяємо,
мамо".

Порушити цiєї обiтницi я не змогла. Забрала дiтей i переїхала до шефа. Ще
до смертi свекрухи завагiтнiла i першiй сказала їй про це. Як вона
тiшилася... Здається, всi, крiм Андрiя, щасливi, навiть мої дiти, котрих,
можливо, пiдкупила розкiш -- великий будинок за мiстом, "мерс", щорiчнi
подорожi за кордон, здiйснення всiх їхнiх бажань...

Недавно ми вiдсвяткували десяту рiчницю нашого з Вiталiєм шлюбу. I, що
дивно, з ним "щоденний борщ" не приїдається, у нас рiдко якого дня не буває
сексу. У нас народилося ще двiйко дiтей. Вiталiй -- прекрасний сiм'янин,
люблячий чоловiк, дбайливий батько, у мене таке життя, що якось я сказала
Нелi: "Так не буває". А вона, як завжди, зi знанням справи вiдповiла: "З
геїв виходять найкращi чоловiки. Їхня природа така, що iншi жiнки для них
не iснують, а тiй, єдинiй, вони безмежно вдячнi за сiм'ю, дiтей".

Багато рокiв мене мучило питання: з ким йому краще в лiжку -- тепер зi мною
чи колись iз чоловiками? Адже вiн не з власного бажання змiнив сексуальну
орiєнтацiю, а щоб помиритися з мамою. I я спитала. На що Вiталiй сказав: "Я
ж iз тобто, а не з чоловiком. I з ранку до ночi всiм, що роблю, вiдповiдаю
тобi на це питання. Хiба ти ще не зрозумiла?"

Я зрозумiла.

Катерина Ш., м. Полтава
 

Читайте також:

Правда життя

Психолог Гай Джозеф Ейл пропонує методики, які допоможуть, якщо через стрес і перевантаження мозок починає "страйкувати" - часто помилятися або працювати занадто повільно.
Підсвідомість обробляє інформацію не у вигляді слів і чисел, а у вигляді образів і зображень. ...
Наше життя могло б бути значно довшим, однак ми свідомо його вкорочуємо, зазначає фахівець зі здорового харчування і популяризаторка здорового способу життя Оксана Скиталінська.
10 років життя забирає відсутність діагностики та лікування різних хвороб. Найпоширеніший приклад...

Новини

20:00
Місцеві називають їх "сім'єю заворожених років".
19:01
Співачка, яка нещодавно втретє стала мамою, показала підтягнуте тіло.
18:01
Прикрасу мають виготовити з браслета його матері.
17:00
Відомий український співак відзначив своє 60-річчя.
16:00
Найбільш дієвою є лікувальна гімнастика -- уже через 5 -- 6 сеансів занять зникне біль, покращиться рухомість суглобів, - запевняє лікар-реабілітолог Мар’ян Нищук.
15:00
Мілла Йовович продемонструвала природну красу.
14:00
Стрибки на скакалці підвищують витривалість, тонізують м'язи і гармонійно покращують силует - каже Набіль Азарзар, тренер спортивного центру в Парижі. І називає шість причин, аби обрати саме скакалку.
13:00
Науковці визначили, у кого більше шансів дожити до глибокої старості.
12:00
Деякі продукти підвищують температуру тіла, тож їх варто залишити на холодну пору року.
11:00
62-річний актор вирушив у зоопарк Санта-Моніки з 39-річною Еммою Хемінг і їхніми дітьми п'ятирічною Мейбл Рей і трирічною Івлін Пенн.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.