Сповідь: Коли залишила в церкві ті іконки, не знала, що моє життя перевернеться

Ну чим можуть допомогти старенькі образки, залишені у храмі на лавці? Але це не образки допомогли, і не я, а Бог.

Мені 45, вишиваю для церкви ікони, а для людей -- рушники,
серветки, картини і з того живу. Інколи прибираю в церкві. За це
також отримую невеличку плату. Батьки три роки тому померли,
ще раніше не стало моєї єдиної доньки Софії. Я народила її в 40,
дівчинка була кволою, часто хворіла і в трирічному віці раптово
померла. Розповідаю про це вже спокійно, бо всі сльози виплакала,
усе горе викричала.

Після смерті донечки я майже рік лікувалася у психіатричній
лікарні. Потрапила туди, бо не йняла віри, що Софійки вже немає,
розмовляла з порожнечею, годувала, зодягала доньку, яка вже була
по той бік добра і зла. Усі думали, що я надовго залишуся у
лікарні. Але до тями мене привів отець Мирон, який часто
приходив до нашої родини. 

Прислужниця в храмi

Вiталiй, батько доньки, жив у Києвi, час вiд часу приїздив по
роботi до Тернополя. Ми зустрiлася в нашiй турфiрмi, вiн прийшов
замовити тури для своїх найкращих працiвникiв. Познайомилася,
потоваришували, почали зустрiчатися. Мiй тодiшнiй коханий увесь
вiк холостякував, мабуть, i досi живе сам. Вiн звик нi в чому
собi не вiдмовляти, завжди мав багато жiнок. Ще б пак, високий,
пристойний, багатий. Ось i я запала на столичного жевжика.

Ми були разом довше як рiк. Та коли я повiдомила, що вагiтна, вiн
просто всунув менi в руку кiлькасот доларiв i сказав, що я сама
знаю, що треба зробити. Згодом додав, що зустрiчатися з такою
дурепою, яка залiтає в бальзакiвському вiцi, вiн надалi не
збирається. З вiдчаю я хотiла зробити аборт, проте отець Мирон
вiдмовив, сказав, щоб народжувала, що грiх вбивати дитину в лонi.
А чи є в мене чоловiк, чи немає i як воно далi буде, то Боговi
виднiше. Я й послухала. 

Пiсля смертi Софiї отець Мирон часто приходив до мене в лiкарню,
довго розмовляв, казав, що на все Божа воля. I якщо не стало
донечки, то, може й на краще, адже тепер вона -- ангел у небi, а
якби жила, хтозна, чи не стала б iнвалiдом, а щодня дивитися
на муки дитини менi також було б несила. Сприйняти таке мiй
мозок вiдмовлявся, але й бути серед хворих жiнок, якi гавкали,
нявкали, гарчали, рвали на собi одяг, а пiсля прийому лiкiв
ставали рослинами, також не хотiлося.

Зрештою, отець Мирон запропонував, щоби я прибирала в церквi -- i грошi якiсь
будуть, i з людьми постiйно, i з Богом також. Вiн сам пiшов до
лiкаря i якось переконав його, що я цiлком одужала для цього. До
мене приходили психiатри й випитували, чи нiчого не турбує
i що я в той чи iнший момент збираюся робити. Питалися так, бо я
часто говорила, що ось зараз пiду в дитсадок по Софiйку або на
базар по продукти для доньки. Проте я насилу видушила: "Знаю,
що моя донька померла, менi дуже боляче, проте я впораюся зi
своїм горем". I мене вiдпустили.

Я стала прибирати в храмi, щодня бувала на службi Божiй,
сповiдалася, причащалася. Та це моєму горю не допомагало: всi днi
злилися для мене в суцiльний потiк. А згодом стало ще
гiрше: раптово захворiла мама, вона згасла за три тижнi, а за
пiвроку свiт покинув батько. Я залишилася зовсiм сама.

Закам'янiла у своєму вiдчаї i горi. Проте й не сама, бо до мене
приходили працiвники церкви, священики, i я оминула психлiкарню.
Зiбралася з силами i жила. Хоча нiчого в цьому свiтi мене не
тiшило. Лише за рiк я наче отямилася, почала оглядатися довкола.
Врятувало ще й вишивання: я взялася вишивати iкони, гаптувати
серветки для церкви. Ще змалечку бабуся навчила мене
всiлякого рукодiлля. 

Я залишила прибирання, лише вряди-годи допомагала, лише
вишивала. Ходила по магазинах, де продають усе для
вишивання, там познайомилася з такими ж любительками голки й
нитки. Згодом стала зустрiчатися з новими подружками. I хоча ми
нiколи не розмовляли про свої бiди, а лиш про нитки та новi
схеми, нам було добре й затишно.

Ось така iсторiя мого життя. I я нiколи не думала, що, втративши
все, випадково допоможу таким же згорьованим людям. 

Батько у 16 рокiв

Сталося це так. Прибираючи у квартирi, я знайшла багато старих
iконок. Викинути їх у смiтник рука не пiдiймалася, але куди ж їх
подiти? Раптом я згадала, що одна з наших парафiянок казала, що
також мала багато iконок вдома i всiх їх принесла до церкви,
поставила на лавку й залишила. Бо що з ними там зроблять, то не
її справа. Я також вирiшила так зробити. Але перед тим на кожнiй
iконцi написала: "Бог вас не залишить. Якщо вам зле, ви у
вiдчаї, зателефонуйте". I написала свiй номер.

Навiщо я так зробила? Напевно, вiд самотностi, хотiлося, щоб хтось, крiм
подружок-вишивальниць, зi мною поговорив. Проте я не дуже
сподiвалася, що хтось менi телефонуватиме. Думала, що
священик забере iконки i скаже винести їх на горище, а у
великоднiй тиждень спалить їх. Так завжди роблять зi старими
церковними речами.

Проте моїх iконок нiби нiхто й не помiчав -- щодня я приходила до
церкви i бачила, що вони лежать на лавцi. Що ж, хай лежать. А
через два мiсяцi менi зателефонував... 16-рiчний Максим. Хлопець
нiколи не ходив до церкви, а переступив порiг храму тодi, коли
його подружка повiдомила йому, що вагiтна.

"А що менi робити -- я ще в училищi вчуся, батьки мене приб'ють, з дому виженуть, менi ця дитина не потрiбна. Я не знав, що вдiяти, i пiшов до церкви,
навiть... закурив. Мене вигнали, я загасив цигарку й знову зайшов, сiв на лавку i побачив вашу iконку, -- з дитячою наївнiстю розповiдав менi юнак. -- Тепер скажiть, що менi робити".

Я зустрiлася з Максимом. Ми довго говорили i вирiшили врештi поїхати до його батькiв у Козову. Молодi, але вже добряче змученi життям батьки хлопця дивилися на мене й на свого сина, як на ненормальних. Не могли второпати, що сталося.

Довелося усе розповiсти за їхнього сина. Марiя i Василь враз
задумалися, довго мовчали, але врештi сказали: "Що ж, лобуряко,
як вже дорiс до хотячки, дорiс i до женячки. А що робити? Не буде
дитина рости сиротою. А ми допоможемо. Слава Богу, є господарство,
город, кури, свинi, принаймнi голодними та голими не будете, а
решта -- ваша справа, думайте, заробляйте, а ми з онуком
поняньчимося". 

На весiлля мене запросили почесною гостею. Тендiтна Катеринка
була дуже красива, але блiда i виснажена токсикозом. Максим також
не свiтився вiд радостi. Та, на щастя, молодi притерлися, живуть
добре. Максим на будiвництвi працює, заробляє на родину, батьки
допомагають, а Катерина сидить iз донечкою Оксанкою. Богатир -- не
дiвчинка! Народилася з вагою майже п'ять кiлограмiв.

Мене хотiли взяти хрещеною, проте я вiдмовилася, хоча негоже вiд такого
вiдмовлятися. Але я добре знала, що, як побачу малесеньку дiвчинку,
моя психiка може не витримати. I тодi я знову потраплю до
лiкарнi. Зате за першої нагоди я вiдсилаю їм трохи грошей,
аби маленькiй щось купили. Сама не купую, бо не хочу ходити
дитячими магазинами. Ще душевна рана вiд смертi доньки болить.

Лера-iталiйка

Далi був дзвiнок вiд Лери, заробiтчанки-одеситки. 25
рокiв тому вона приїхала до Тернополя з коханим Мiшенькою. Вiн
служив у її сонячному мiстi, вподобав жагучу брюнетку i привiз
iз собою додому. Незважаючи на те, що мати чоловiка одразу незлюбила
приїжджої невiстки, Лера зумiла собi дати раду. Вона вмовила
Мiшеньку пiти з дому. I вже за два роки вони мали власне житло.
Жiнка крутилася, торгувала, про таких кажуть, що й чорта продати
може. Та з часом справи пiшли недобре.

Хоча особливої бiди не було. Але Височанськi звикли жити на
широку ногу, нi в чому собi не вiдмовляти. Ще й Сергiй з Таєю,
їхнi дiти, постiйно носами крутили, що в них i того, i ще он того
немає.

Лера, як завжди, взяла iнiцiативу у свої руки й подалася
до Iталiї. Там пропрацювала 11 рокiв. На заробленi грошi вивчила
сина i доньку, збудувала будинок пiд Тернополем. А повернувшись,
опинилася на вулицi. Її коханий Мiшенька давно звiльнився з
мiлiцiї, знайшов собi iншу жiнку i разом з нею жив у збудованому
за Леринi грошi особняку. Син Сергiй одружився i жив у Києвi.
Його дружина -- корiнна киянка, вiн бiля неї цапком стрибав. Йому
мати не дуже була потрiбна. А Тая жила в Тернополi, у
трикiмнатнiй, купленiй матiр'ю квартирi, торгувала на базарi
одягом, проте тепер виторгу нiякого. Криза. Тому матерi постiйно
телефонувала: "Вишли грошi, вишли грошi". 

А коли мати приїхала i попросилася пожити в неї, виставила за
дверi, сказавши, що Арам, її новий коханець, буде проти того,
щоб у квартирi ще хтось жив. "Ну в тебе ж є грошi, винайми номер у
готелi, поживи там, а потiм будинок у батька вiдсудиш чи ще щось
придумаєш. Ну ти ж можеш. Але, знаєш що, не вплутуй мене у вашi з
батьком iсторiї. У мене, можна сказати, життя налагоджується".

Такого Лера вiд дiтей не чекала: вони ж нiколи й словом не
обмовилися, що в батька iнша жiнка. А Мiшенька також так солодко
з нею телефоном говорив. I вже, напевно, за хвилину iншу
обiймав. I вiр пiсля цього людям, коли найрiднiшi жорстоко
зраджують... У вiдчаї заробiтчанка пiшла до церкви, сидiла там
пiвдня, бо не знала, куди йти. Там жiнка i побачила мої iконки.

Про все це Лера, спочатку стримано, а потiм заливаючись слiзьми,
розповiдала менi. Я запропонувала їй пожити в мене, допоки все не
налагодиться. Хоча згодом, щиро зiзнаюся, навiть трохи пожалiла
про це. Адже Лера, посумувавши i поплакавши днiв зо три,
розвернула таку дiяльнiсть, що менi, яка живе спокiйним
розмiреним життям, було непереливки.

Жiнка за пiвроку вiдсудила будинок, виставила за порiг Мiшеньку з
його коханкою, поставила на мiсце непутящих дiтей i тепер мене
запрошувала пожити в неї. "А залишайся в мене, -- запропонувала
менi подруга. -- Будинок великий, будеш наглядати. Менi ж тут нема
що робити, я повертаюся в Iталiю. Там я принаймнi потрiбна
своїм старичкам. Може, й знайду собi якогось дiда, вийду замiж i
буду синьйорою, по свiту їздитиму, тебе в гостi покличу".

Проте я вiдмовилася, бо покидати свою квартиру й церкву менi не
хотiлося. Та й було цiкаво, що ж далi буде з моїми iконками. А
Лера повернулася в Iталiю, де за кiлька мiсяцiв таки знайшла
собi пару. Щоправда, не iталiйця, а бiлоруса, який також там
працює. Вони не одружилися, але живуть разом, i, вочевидь, їм так
добре. 

Син повернувся з полону

А в мене новий дзвiнок не забарився. Цього разу телефонувала
Свiтлана. Вона сказала, що знайшла образок у церквi в той момент,
коли не знала, де її син. Вiн пропав безвiсти на сходi. Нiхто не
мiг сказати, чи вiн живий.

"Я взяла вашу iконку, прочитала отi слова: "Бог вас не залишить".
Поклала образок бiля себе та мiсяць очей з нього не зводила,
молилася, не їла й не спала i врештi отримала звiстку, що син у
полонi. Ось днями його визволили, i вiн повернувся додому.
Шановна панi, я вас не знаю, але запрошую в гостi". Так я
заприятелювала з родиною Семиногiв. Тепер часто буваю в них,
пiдтримую Свiтлану, її чоловiка Дмитра i горджуся та молюся за
Олексiя, їхнього 25-рiчного сина, який вже знову поїхав воювати.

...Я ж днями вирiшила поїхати до Валерiї в гостi, свiт побачити,
вiдвiдати Ватикан, Рим, поклонитися святиням. Бо годi вже жити
тiльки плачем i сумом, життя триває. А пiсля поїздки ми з отцем
Мироном вирiшили вiдкрити при церквi порадню для всiх, хто
опинився у скрутному становищi. Адже я зрозумiла, що допомагати
людям порадами i навiть просто їх вислухати -- це моя справа, яку
дав менi Бог.

Наталiя С., 45 рокiв 
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

14:34
Шалені емоції у співачки викликав новий фільм про Фредді Мерк'юрі.
11:35
Співачці припав до душі тотал лук від української дизайнерки.
22:13
Український фільм "Донбас" отримав Гран-прі кінофестивалю в Севільї.
21:13
Відома акторка продемонструвала натуральну красу.
19:00
Мережа британських універмагів John Lewis представила свій різдвяний ролик, головну роль у якому виконав сер Елтон Джон.
12:10
Новий хлопець колишньої нареченої боксера Володимира Кличка Хейден Пенетьєрі вирішив прокоментувати чутки про те, що він погано впливає на зірку, а вона надто захоплюється алкоголем.
07:36
Президент США Дональд Трамп вперше за час перебування при владі вручив співвітчизникам найвищу цивільну нагороду країни – Президентську медаль свободи. Нею були удостоєні сім чоловік, у тому числі троє – посмертно.
21:59
Легендарний у минулому гравець і менеджер Ліверпуля Кенні Далгліш отримав лицарський титул.
16:22
Відома співачка зачарувала новим фото.
16:00
Відома письменниця заінтригувала шанувальників новою книгою.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.