Я познайомився зi своєю майбутньою дружиною в iнститутi. Вона приїхала до
мiста зi села i навчалася на першому курсi. Я був мiським хлопцем i вчився
на останньому курсi.
Марiйка не була першою красунею, просто дуже милою дiвчиною з гарною
фiгурою. Ми покохали одне одного, побралися. Я одразу пiсля вишу потрапив
на роботу в державну структуру. Жили ми з моїми батьками.
З матiр'ю дружини, сiльською вчителькою Галиною Петрiвною, я не часто
бачився. Вона була ще доволi молодою жiнкою, народила доньку в 17 рокiв,
тож була старшою вiд мене на 13 рокiв, i я нiяк не мiг примусити себе
називати її мамою. Галина Петрiвна рано овдовiла й так i не знайшла собi
пари.
Трималася вона зi мною i моєю родиною доволi привiтно, але прохолодно,
можна було подумати, що вона вважає себе вищою за нас. Думаю, все через те,
що походила вона з родини сiльського священика, який мав свого часу велику
парафiю. Батьки її померли рано, тож вона мусила сама виховувати донечку,
привчилася до важкої працi в селi.
Але моя теща, попри скруту, намагалася пильнувати себе (манiкюр, доглянуте
волосся, шкiра тощо). Слiд додати, що вона була дуже вродливою жiнкою --
бiлявка зi стрункими ногами й вражаючим бюстом, чимось подiбна на
французьку кiнозiрку. Хоча це я зрозумiв значно пiзнiше.
Марiйка пiсля вишу нiяк не могла знайти собi роботи. Не хотiла просто
сидiти вдома, влаштовувалася будь-де, але все це були якiсь колл-центри,
все без офiцiйного оформлення. Вона навiть трудову книжку вперше отримала
через три роки пiсля навчання. Тим часом у мене почалися проблеми: спочатку
захворiли й померли одне за одним тато й мама. Потiм "накрилася" моя
успiшна робота, i я став задовольнятися, як i моя дружина, всiлякими
тимчасовими заробiтками. Згодом довелося продати квартиру й переїхати жити
в село, до тещi. Там я, не привчений до працi на землi, зiткнувся з
чималими труднощами.
Моя теща жартувала, що в мене обидвi руки лiвi, а коли була особливо
роздратована, казала, що я травмувався при народженнi: мене акушери тягнули
за руки. Тож, самi розумiєте, нашi стосунки не можна було назвати надто
теплими. Тим часом у Марiйки з'явилася нагода поїхати на заробiтки в
Iспанiю. Вона дуже переживала, чи я вживуся з її мамою, але особливого
вибору в нас не було.
Першi мiсяцi минули непомiтно серед трудових буднiв. Марiйка бiльш-менш
непогано влаштувалася, писала, що вже опанувала мову. А потiм, на мiй день
народження, сталося те, що сталося. Галина Петрiвна привiтала мене й
поцiлувала в губи. Вiд несподiванки я вiдповiв на поцiлунок, а моя теща не
вiдсахнулася. Далi все було, як у туманi, через кiлька хвилин ми вже
кохалися.
Менi було i добре, i соромно. Я не знав, як поводитися далi. А вночi Галя
знову прийшла до мене, i вiдтодi ми живемо, як чоловiк з дружиною. Не знаю,
що думають нашi односельцi. Сподiваюся, що вони нi про що не здогадаються,
адже тодi в школi Галину зацькують. На людях ми продовжуємо грати ролi тещi
й зятя. Ми нiяк не наважимося сказати правду Марiйцi, але знаємо напевно,
що не розлучимося. Може, я i боягуз, але в душi сподiваюся, що моя дружина
зустрiне на чужинi когось i сама захоче розiрвати нашi стосунки.
Тарас, 27 рокiв
