Інтимне: Життя для того, щоб засинати в обiймах чужих жiнок

Я щиро розкаююся у всьому, що натворив, та здається, що моїм близьким це розкаяння не потрiбне

Дружина -- для дому, коханка -- для втiхи

У свої 47 рокiв, як менi здавалося, я зумiв досягти трохи бiльше за
пересiчного чоловiка. Вiдкрив свою фiрму -- ми займалися перевезенням
людей, мав кохану дружину та сина.

Звичайно, у сiм'ї не завжди все складалося якнайкраще. Був перiод, коли ми з
дружиною опинилися, як то кажуть, на межi. Не розумiли i не чули
одне одного. Не заперечую, у цьому велика частина провини лежить
на менi. Не зумiв тодi показати своє кохання, щоби вона вiдчула,
яка потрiбна менi. Врештi, кожне мої вiдрядження
закiнчувалося новим тимчасовим романом. Так прожив понад рiк.

Та одного разу приїхав додому пiсля тижневої вiдсутностi, а дверi
менi дружина не вiдчинила. Вiдiмкнув свої ключем, зайшов у
квартиру i побачив, що свої та синовi речi жiнка зiбрала i
переїхала. Мене в ту мить огорнула така пустка... Хотiлося кричати, 
проклинати все на свiтi. У головi крутилося лише одне: як мiг
таке допустити?

Уперше в життi менi на очi накотилися сльози. Сидiв на пiдлозi в
коридорi й розумiв, що в одну мить втратив усе. Перша думка --
пiти напитися, залити горе оковитою, а далi нехай буде, що
буде. Та згодом, опанувавши себе, став
мiркувати, як повернути своїх рiдних та найдорожчих людей.

Дiзнався, що дружина з малим переїхала до своїх батькiв й одразу ж
кинувся до них. Просив, благав, обiцяв, що все змiниться. Головне,
сам у це вiрив. Я готовий був змiнюватися щохвилини, аби тiльки в
нас було все, як колись. Повагавшись, моя Оксанка таки
повернулася. Ми почали вiдвiдувати сiмейного психолога, а я
старався дати її та синочковi все, у чому стiльки часу їх
обдiляв. Тепер моє життя змiнилося. Усi вихiднi я проводив у
колi сiм'ї, чого не було ранiше. Пiсля роботи завжди поспiшав
додому. Мiй бiзнес розвивався, я змiг найняти працiвникiв,
якi тепер самi їздили по рiзних куточках України. Одне слово,
вiдчував усi принади сiмейного життя. Напевно, у той момент, тодi,
у коридорi, я зрозумiв, що життя не для того нам дається, аби
засинати в обiймах чужих жiнок та просиджувати з друзями в барах.

Наш син пiдростав. Був розумним та дуже веселим хлопчиком. Iнколи
думали, що, може, треба наважитися на ще одну дитину, але якось не
виходило, а згодом ми вже й не старалися.

Дружина допомагала менi в бiзнесi, за якийсь час ми змогли
купити собi бiльшу квартиру, новiшу машину. Їздили вiдпочивати
за кордон двiчi на рiк. Ви й не уявляєте, як я радiв з того,
що зумiв зберегти. Кожного дня подумки дякував своїй коханi, що
не згадує менi тих днiв, коли я котився донизу.

Згодом наш син закiнчив школу, i постало питання, у який навчальний заклад вiн
вступить. Думаю, не варто говорити, що, як i кожен батько, я хотiв
дати своїй дитинi все найкраще. Урештi син почав навчання у
столичному вишi на юридичному факультетi. Я ним справдi
пишався. Вiн був не таким, як iншi дiти заможних
батькiв. Олег рiс вiдповiдальним юнаком. Нiколи не просив грошей
на забаганки.

Син вчився, я бачив у його очах iскринки, завзяття, стараннiсть. Ми
йому винайняли квартиру в Києвi. Їздили час вiд часу в гостi,
вiдкрили картковий рахунок, на який переказували грошi. 
Бачив з роздрукiвок, що грошей не витрачає. Питав,
чому не ходить, як iншi, на дискотеки та в клуби, на що Олег лише
махав рукою.

Та дiвчина була неначе рiдна

Вiдколи син нас покинув, ми з дружиною залишилися самi. Якось
незвично було. Але старалися не сумувати. Купили неподалiк нашого
мiста земельну дiлянку, склали план i почали будувати будинок.
Думали, коли наш хлопчик одружиться, то буде жити в нашiй
квартирi, а ми переїдемо до своєї хати.

Десь на третiй рiк навчання в Олега з'явилася кохана дiвчина. У
нього i ранiше були дiвчата, але коли з'явилася Оленка, ми
вiдчули -- це кохання.

Син жити не мiг без неї, завжди телефонував, при першiй-лiпшiй нагодi
їхав до неї. Вони зустрiчалися рiк, а ми все не були знайомi з тим
дiвчам. Уже говорили йому, що, мовляв, хочемо бачити ту, яка
заполонила серце нашого сина. Та Олег вагався. Вiн тiльки
показував її фотографiї, розповiдав, що вона на два роки вiд
нього молодша, що лише в нiй вiн вiдчув рiдну душу.

Ми не заперечували -- аби йому було добре. То й батьки будуть 
щасливi. На новий рiк зробили дiтям подарунок --
оплатили подорож до Єгипту, нехай вiдпочинуть. Тим бiльше, з
нами Олег їхати вже не хотiв. Очi сина свiтилися вiд щастя, а моя
Оксана пригорталася до мене i казала, що треба готуватися до
весiлля.

Згодом вони стали разом жити у столицi. Вчилися в одному
iнститутi, лише на рiзних факультетах. Оленка здобувала фах
економiста. "Що ж, думали ми, також непогано. Важливо, щоби
людина була добра та щира".

Нарештi настав час, коли ми з його дiвчиною познайомилася. Досить
привiтна та скромна, i, справдi, навiть ззовнi була схожа на Олега.
Обоє свiтло-русявi, iз зеленими очима, невисокi. Щось у цiй
дiвчинi з перших хвилин здалося менi знайомим. Ми сидiли у нашiй
вiтальнi, слухали їх. Бачив, як Олег тримав її за руку, а вона
пригорталася до нього. Це було так зворушливо.

Оленка розповiла, що сама зi Схiдної України, її мати працює
бухгалтером на одному iз мiсцевих пiдприємств, батька дiвчина не
знає. Ми якось одразу прийняли її в нашу сiм'ю.

Ще через рiк вони заявили, що хочуть одружитися. Розповiдали
про плани, про те, що хочуть спробувати вiдкрити свiй бiзнес у столицi.
Про дiтей наразi не говорили. Ну i добре, думав, нехай спершу
стануть на ноги. Звичайно ж, я буду допомагати, чим зможу.

Боже, Оленка -- моя дочка!

Ми їхали втрьох знайомитися iз мамою та бабусею Оленки. Їхали автiвкою, де
колись так бурхливо проходило моє життя. Я минав мiста, де по кiлька разiв
бував у вiдрядженнi, де забувався в чужих обiймах, де жив лише нинiшнiм
днем i не думав про те, що вдома чекає дружина та дитина. Вiд цих думок
мене вiдвернув голос сина, який сказав, де повернути. Ми заїхали у вулицю,
де колись я кiлька разiв гостював. Тодi, рокiв вiсiмнадцять тому, їхав до
жiнки, з якою познайомився випадково. А що мене цiкавив лише секс, то
приїжджав лише коли менi його хотiлося. Цiкаво, думав у тiй мандрiвцi, як
тепер живе Ольга? Чи пам'ятає мене?

Ми припаркувалися, а далi пiшли до будинку, де мешкає Олегова кохана. На
порозi нас зустрiла Оленка, її бабуся та... Ольга. Як тiльки побачив ту
жiнку, земля втекла з-пiд нiг. "Нi, це неможливо, так не має бути!" --
почав перебирати в пам'ятi, поспiхом згадував роки, коли востаннє бачив її.
О Боже, ну для чого? Невже це i є розплата за мої грiхи? Ольга також мене
впiзнала. Враз i її погляд змiнився. На мене дивилася озлоблена людина. Та
я її розумiю. Адже не залишив анi своєї адреси, анi телефону, нiчого.

Далi подiї я пам'ятаю дуже погано. Пригадую, як Ольга кричала, казала
Оленцi, що я її батько, що вона мене не хоче анi чути, анi бачити. Бачив,
як знепритомнiла моя дружина, як син старався пiдтримати її, заплаканi очi
бабусi...

Я не знав, що робити. Тепер зрозумiв, звiдки такi знайомi риси коханої мого
сина, чому вона така схожа на нього i на мене. Як це боляче. Мiй син жив iз
своєю сестрою... Тепер думаю: добре хоч, що Олена не завагiтнiла, що в них
не було дiтей. Що робити у такiй ситуацiї, я б не знав. Та i в цiй не знав,
як дiяти.

Назад ми поверталися мовчки. По приїздi дружина i син зiбрали свої речi i
поїхали. А я знову залишився сам. У тiй великiй квартирi, яку ми купували
для нас, я був як звiр. Дивився їм услiд i навiть не наважився щось
сказати, не хотiв виправдовуватися. Бо насправдi виправдання менi немає.

...Вiдтодi минуло  два роки. За цей час зустрiвся з дружиною лише раз, у
судi, коли до мене прийшла повiстка щодо розлучення. Вiд спiльних знайомих
дiзнався, що вона iз сином живе у Києвi, працюють на однiй iз тамтешнiх
фiрм. Де i як живеться моїй позашлюбнiй дочцi, не знаю. Якщо щиро, i не
хочу знати. Боляче менi. 

Але знаєте, що гнiтить найбiльше? Я ж не можу бути впевненим у тому, що
Олена -- моя єдина позашлюбна дитина. А скiльки ще їх може бути по країнi?
Тодi я був таким безтурботним, нi про що не думав. Мене мучить сумнiв та
допiкає по ночах совiсть. Я огидний самому собв. Iнколи я їжджу в столицю i
стою годинами бiля їхнього пiд'їзду, аби хоч здалеку побачити тих, кого так
люблю, тих, кому заподiяв стiльки болю.

Я прошу Бога, аби хоч колись дружина та син пробачили менi. Не знаю, як
буду жити далi. Увесь свiй бiзнес переписав на сина. Вiдкрив рахунок на
iм'я Олени, я також перед нею в боргу. Нехай Господь менi пробачить.

Олексiй М., м. Тернопiль
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

14:34
Шалені емоції у співачки викликав новий фільм про Фредді Мерк'юрі.
11:35
Співачці припав до душі тотал лук від української дизайнерки.
22:13
Український фільм "Донбас" отримав Гран-прі кінофестивалю в Севільї.
21:13
Відома акторка продемонструвала натуральну красу.
19:00
Мережа британських універмагів John Lewis представила свій різдвяний ролик, головну роль у якому виконав сер Елтон Джон.
12:10
Новий хлопець колишньої нареченої боксера Володимира Кличка Хейден Пенетьєрі вирішив прокоментувати чутки про те, що він погано впливає на зірку, а вона надто захоплюється алкоголем.
07:36
Президент США Дональд Трамп вперше за час перебування при владі вручив співвітчизникам найвищу цивільну нагороду країни – Президентську медаль свободи. Нею були удостоєні сім чоловік, у тому числі троє – посмертно.
21:59
Легендарний у минулому гравець і менеджер Ліверпуля Кенні Далгліш отримав лицарський титул.
16:22
Відома співачка зачарувала новим фото.
16:00
Відома письменниця заінтригувала шанувальників новою книгою.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.