Сповідь: Я вже була бабусею, коли закохалась

Коли народила другу дитину в 48 рокiв, 26-лiтня донька вiдвернулась вiд мене

...Я лежу ще зовсiм без сили, але переповнена абсолютним вiдчуттям щастя.
Воно охопило мене повнiстю, i я вiдчуваю його кожною клiтинкою свого тiла.
Моє щастя тихенько посапує в лiжечку. Двадцять хвилин тому я вперше
приклала свою дитину до грудей.

Ця мить найбiльше вкарбувалася у моїй пам'ятi. З того дня
минуло вже два мiсяцi, ми з донечкою давно вдома. Спимо, їмо,
плачемо та смiємось. Одне слово, як усi мами з немовлям...

Пригадую, як я народила свою першу доньку, Iванку. Вона була
такою маленькою та крихiтною, що менi хотiлось захистити її вiд
усього свiту. Тодi менi було тiльки 22 роки, та я смiливо
дивилась у майбутнє -- диплом отримала, сiм'я чудова, та ще й
Господь послав донечку... 

Та життя завжди все розставляє на свої мiсця. А моє мiсце,
очевидно, було не бiля цього чоловiка. Точнiше, його мiсце було
не поруч зi мною. Затримування на роботi, випивки з колегами, коханки
-- одне слово, вiн пiшов вiд нас, коли Iванка ще до школи не ходила. А
я й не тримала. Знайшла в собi сили i виростила доньку сама. Хотiла
дати їй найкраще, гарувала на двох роботах, ледь встигала доню з
дитсадка забрати i їжу зготувати. Не зогледiлась навiть, як тi
роки минули: ось вона вже стоїть у випускному платтi, а ось уже й
у весiльному. А рiк тому ми iз зятем її з пологового забирали --
з Максимком.

А потiм таке сталось -- не хотiла донька рiдну матiр признавати.
Казала, що я -- її сором.

Рiч у тому, що я стала матiр'ю в 48 рокiв. Знаю, що багато хто
в цьому вiцi вже онукiв глядить, а я й допомагала глядiти
Максимка. А що менi ще було робити? Роботи не маю, потрапила пiд
скорочення. Пiшла в центр зайнятостi оформляти документи на
виплату допомоги. Там, на бiржi, i познайомилась з ним --
Святослав саме знайшов роботу. 

У свої 50 вiн виглядав значно молодшим, але я вже давно не
звертала уваги на чоловiкiв. Проте вiн був дуже уважним i милим, та
ще й наполегливим! На каву запрошував мене разiв зо двадцять,
доки я нарештi погодилась. Та й чого грiха таїти -- сподобався
вiн менi. Я у свої роки вiдчула, що для мене ще життя не прожите
i що я маю право на трохи свого, власного, щастя.

Однак сполохати те щастя ми боялись, тому про плани на майбутнє не
говорили. Але Господь сам планує все за нас -- я завагiтнiла.
Щиро скажу, я розумiла, наскiльки дорогим для мене є цей шанс,
подарований небом. Але боялась. Та Святослав сказав: ми
впораємось.

Я без роботи, вiн сяк-так перебивався на пiвтори тисячi гривень.
А тут ще донька мене просто "вбила". Я ж гадала, що вона порадiє
за маму, натомiсть почула: "Ти що, стара, геть розум згубила? Вже
50 на носi, а ти ще в пелюшки надумала бавитись? А той
телепень, що тобi дитину зробив, чим узагалi думав? Та за що ти
їй памперси купиш?!"

Тi слова пекли, наче вогонь. Я розумiла й те, що донька багато в
чому має рацiю. Справдi: що я можу зараз запропонувати своїй дитинi?
Крихiтну однокiмнатну квартирку? 

У пологове мене повiз сусiд

Мої сумнiви розвiяв Святослав. То була його iдея: "Поїду, --
каже, -- зароблю грошей за кордоном, доки ти вагiтна. Хочу, аби
в нашої дитинки було все. Щоб ми могли їй лiжечко модне
купити, i вiзочок, i грошей на памперси не рахували. Вибач, що
доведеться тебе зараз залишити, але я хочу як краще".

I вiн поїхав. То були неймовiрно важкi мiсяцi. Вагiтнiсть
проходила з ускладненнями -- мене про це попереджали лiкарi.
Мовляв, вирiшила народжувати в такому вiцi, звинувачуй себе! Та я
знала: все буде добре. Святослав постiйно телефонував, розпитував
про самопочуття. Вiн влаштувався прокладати телефоннi кабелi у
Лондонi. Робота була складною, але платили за неї справдi добре.
Щоправда, грошей вiн менi не переказував, говорив, що все привезе,
тiльки-но я народжу.

В останнi два мiсяцi вагiтностi зв'язок обiрвався. Святослав бiльше не
дзвонив, я ж не могла додзвонитись на тi номери, з яких вiн телефонував
ранiше. Не могла збагнути, в чому рiч. А донька та мої так званi подруги
лише перешiптувались за спиною -- ми ж казали, що втiк... Нащо йому старша,
та ще з дитиною. Що, там собi молодшої не знайде?

Невже вiн мiг так вчинити? Я не могла в це повiрити -- серце рвало
на шматки. Вiн же говорив, що любить, що хоче, аби в нашої донi
все найкраще було. Я не могла повiрити в те, що вiн мене залишив...

У пологове мене повiз сусiд. Народжувати було дуже важко, але
менi допомiг Господь. На свiт з'явилась маленька красуня. Я
дивилась у цi глибокi оченята i заспокоювала її, хоча радше це я
казала собi: твiй татко тебе не покинув. Але я розумiла: якщо
Святослав уже стiльки часу не давав про себе знати, надiї, що я
колись його знову побачу, дуже мало.

Та, попри цi негаразди, я лежала в лiкарнянiй палатi, мене переповнювало
вiдчуття щастя. Я радiла появi на свiт донечки, я вiтала її, я
хотiла закружляти її в танку, але натомiсть пригорнула тихенько
до грудей i заплакала. Беззвучно -- аби не розбудити маляти. Я
стiльки часу була сильною, я стiльки часу несла за все
вiдповiдальнiсть -- а тодi просто не витримала.

"Хочу, аби мама моєї донечки стала моєю дружиною"

Я й не одразу побачила його крiзь пелену слiз. Я не знаю, як його
впустили в палату -- мабуть, подiлився заробленим iз медсестрою.
На порозi стояв Святослав iз величезним букетом моїх улюблених
хризантем. "Я люблю тебе i нашу маленьку донечку. Я повернувся.
Я заробив достатньо грошей, аби ви не бiдували". 

Я дивилась на нього з пересторогою, бо не могла зрозумiти, чому ж
вiн зник у цi останнi мiсяцi. На те нiме запитання, яке ще не
встигло злетiли з моїх уст, вiн уже вiдповiдав: "Я не зникав, моє
серце, у мене вкрали телефон i я втратив твiй номер. Я
телефонував у рiзнi довiдковi служби, а там менi сказали, що
мобiльних номерiв просто не дають. Я так поспiшав до тебе,
боявся, що не встигну. Пробач менi, я бiльше нiколи не змушу тебе
хвилюватись! I я хочу, аби мама моєї чарiвної донечки стала моєю
дружиною".

У той момент моє щастя вже стало абсолютним. Доня прокинулась i
простягнула рученята до татка, наче вона справдi зрозумiла змiст
розмови. I тодi я збагнула все -- нехай я чекала цього до 48
рокiв, але я дочекалась. Ось воно, МОЄ.

...Татко Святослав купив нам чудове лiжечко, i вечорами, коли вiн
повертається з роботи, ми разом лежимо та дивимось на маленьку
Надiйку, беремо її крихiтнi долоньки у свої, розповiдаємо
донечцi, яка вона красива й хороша. 

Ми одружились iз Святославом тихо та скромно, але найбiльше мене
потiшило, що на церемонiю прийшла моя старша донька. Вона
пiдiйшла до мене, простягнула букетик польових квiтiв i тихо
прошепотiла: "Пробач, мамо".

Не знаю, як складеться далi моє життя. I не знаю, скiльки
вiдмiряв менi Господь. Але точно знаю одне: я зроблю все, аби мої
дiти та чоловiк були щасливими. А разом з ними i я -- бо я на це
заслужила.

Леся, 48 рокiв, Вiнниччина
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.