Інтимне: моя цнота коштувала 10 тисяч доларiв

Я постiйно згадую той день десять рокiв тому. I думаю: а чи можна було зробити по-iншому?

...Я саме закiнчила школу та вступила до унiверситету, як моє життя
кардинально змiнилось. Моїй мамi поставили страшний дiагноз, що звучав як
вирок -- рак кровi. Я ставила собi питання, яке напевно, ставлять собi й
iншi дiти, якi розумiють, що можуть втратити батькiв: "Чому саме вона?" Але
опускати рук не могла. Ми кинулись по лiкарях i почали лiкування. На перший
курс "хiмiї" грошi були -- з домашнiх "запасiв". Та це вже була не та
стадiя, де лiкування могло б закiнчитись швидко. На другий курс
хiмiотерапiї кошти збирала родина, позичали друзi та сусiди. А далi нам
повiдомили: є шанс! Але для цього треба їхати за кордон та робити операцiю
з пересаджування кiсткового мозку. Сума для нас, простих селян, була
астрономiчна: п'ятнадцять тисяч доларiв.

Я розумiла, що мушу знайти цi кошти -- понад усе я хотiла допомогти матусi.
Десять рокiв тому знайти таку суму було просто нереально. Операцiю треба
було робити у найближчi два тижнi. За перший тиждень я обiйшла i обдзвонила
усiх, допомагали й незнайомi люди. Так я назбирала трохи бiльше як чотири
тисячi доларiв. Потрiбної суми у мене не було. У банку менi вiдмовили у
кредитi -- як вони могли його дати хворiй жiнцi чи студентцi першого курсу?
Саме в такий критичний момент, коли iншої ради, здавалося, не було, я
зважилась на те, про що й досi не може забути моя совiсть.

Через двi вулицi вiд нас жив Олександр. Чоловiк не мав сiм'ї, бо з жiнкою
розлучився. Та за свої 43 роки життя встиг добряче насолити всьому селу. Це
був мiсцевий олiгарх, панок, перед яким всi мусили "стелитись". Менi цей
чоловiк був глибоко неприємний, але йому належали продуктовi магазини в
нашому селi та ще кiлька у районах. Тож проблем iз грiшми вiн не вiдчував
нiколи, тим паче, що "дер" з людей за харчi останню копiйку. Я нiяк не
хотiла звертатись до нього по допомогу, але коли на терезах опинилося життя
моєї рiдної матусi, особиста неприязнь вiдiйшла на заднiй план.

Йшов другий тиждень мого збору коштiв, грошi були потрiбнi термiново. Тож
увечерi я несмiливо постукала до оселi Олександра. Вiн, побачивши мене,
скептично умiхнувся: мовляв, прийшла все-таки. Хоча цей "олiгарх" знав про
горе, яке спiткало мою родину, дотепер вiн не дав нi копiйки. Та я прийшла
його просити, навiть вимолювати грошi. "Чи зможете позичити менi грошi?
Мамi треба на термiнову операцiю. Я вiддаватиму вам частинами, пiду на
будь-яку роботу".

Я чекала, що доведеться довго пояснювати, вмовляти, натомiсть почула чiтке:
"Не позичу, а дам тобi всю суму. Скiльки там: десять тисяч доларiв
вистачить?" Наступна фраза поставила мене перед головним вибором у життi:
"За це я хочу... тебе. Ти ж невинна, правда? У мене давно такої не було".

Важко описати мої емоцiї в той момент. Я обурились: "Та як ви смiєте? Я
порядна дiвчина". "Знаю, що порядна, тому й хочу саме тебе. Думаєш, я собi
не мiг би за 200 баксiв шлюхи купити? -- єхидно парирував Олександр. -- Я ж
тебе он як оцiнюю -- даю тобi купу грошей. Думай до завтра. Не хвилюйся,
все буде по вищому класу -- квiти, шампанське, цукерки. Надовго
запам'ятаєш".

Отже, моя цнота коштувала 10 тисяч доларiв. Чи варто згадувати той день,
який я провела в муках, розриваючись мiж своїм бажанням i потребою? Нiкому
з рiдних я, звiсно, не розказала про пропозицiю чоловiка. Тим бiльше, мамi
-- вона б нiколи не дозволила менi пiти на таке. Але виходу не було -- я
вирiшила, що заплющу очi, вимкну емоцiї, i нехай буде, що буде. А звiдти
вийду з потрiбними грошима в кишенi. Прийнявши таке рiшення, я одразу
вiдрiзала собi шляхи до вiдступу: зателефонувала лiкаревi, який тримав
зв'язок iз закордонною клiнiкою, i сказала: "Ми їдемо оперуватись".

Наступного дня з важким каменем на серцi я пiшла до Олександра. Вiн i
справдi пiдготувався: в кiмнатi, де мало статись "це", грала музика, на
столi стояло шампанське, лежали фрукти i цукерки. "Не бiйся, я не кусаюсь",
-- сказав чоловiк. Я подивилась йому у вiчi, i менi стало гидко. Менi
нiколи ше не було так неприємно -- я втратила батька, коли мала тринадцять
рокiв, а цей чоловiк був навiть старшим за мого тата. I менi з ним треба...

Я рiшуче сказала: "Давайте вже, i я пiду". Подробиць описувати не буду,
скажу лише, що вiдчувала себе ганчiркою до пiдлоги. До честi мого
"партнера", вiн не наполягав на якихось особливих способах, а опiсля чесно
вiддав менi грошi. Коли я несла їх додому, сльози застилали очi. Але перед
своєю хатою опанувала себе та сказала мамi: "Менi дали кредит, тому ми
їдемо оперувати тебе".

Тодi все закiнчилось щасливо. Моя мама прожила пiсля того ще сiм рокiв. Її
уже немає зi мною, i навiть перед лицем смертi рiдної менi людини я не
змогла вiдкрити їй правду. Олександр, на щастя, переїхав з нашого села жити
до мiста. Тож цього живого нагадування мого сорому я бiльше не бачила. Я
закiнчила iнститут, на останньому курсi вийшла замiж за одногрупника. З
Євгеном у нас чудовi стосунки, вiн зрозумiв, коли я сказала, що вже
незаймана, бо в юностi зробила помилку. Вiн навiть не питав, а я знову не
змогла вiдкрити страшну правду рiднiй людинi.

Так, я продала своє тiло. Отримала 10 тисяч доларiв. Витратила їх на
операцiю мамi. Пишу це не для того, аби знайти собi виправдання. Радше
навпаки: аби переосмислити цей вчинок. Чи використала я тодi всi можливi
способи пошуку грошей? Чи могла вдiяти iнакше? Я розумiю, що iз цим буду
жити до скону. Але це нелегко, повiрте. Це дуже нелегко.

Iванка, Волинська область     

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

15:24
Письменник - про українську мову, нову платівку і святкування Дня народження.
10:15
Також грузинський режисер розповів пр вивчення української мови та нову українсько-італійську стрічку.
18:00
"За титанові обладунки деякі клієнти готові віддати і 15 тисяч доларів".
15:27
"Коли звичайна сім'я - це чоловік і жінка, то з виникненням прикрих ситуацій вони опиняються сам на сам із проблемами".
18:05
Саме лабораторним тваринам ми маємо бути вдячні за колосальний прогрес людства в розумінні природи раку, нейродегенеративних, серцево-судинних і багатьох інших хвороб.
16:25
Досі майстри малюють пальцями й пензликом із котячої шерсті - її зістригають лише у гладкошерстих котів, під шийкою чи під лапкою.
10:07
"Ми - перфекціоністи, тож можемо досить жорстко робити зауваження одне одному. Іноді й ображаємося..."
17:25
Аналізуємо гардероб першої леді разом із фешн-експертом.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.