Сповідь: на поріг вилили мертву воду

Я ніколи не вірила ні у вроки, ні в те, що хтось може наворожити страшну біду. Але...

Ми одружилися, коли нам було заледве 18. Він був такий красень,
що жодна дівчина не могла встояти перед ним. Та, крім гарної
статури, синіх очей і білого чуба, у нього була щира душа. Таких,
як мій Грицько, на світі більше нема. 

Таких, як він, не буває

Отож, позустрічавшись трохи, ми відгуляли весілля. Я жила в
місті. Та ми переїхали жити до його батьків. Мої рідні купили нам
автомобіль, меблі. Його батьки теж були не з бідних: 
тато -- голова колгоспу, а мама -- лікар. Тож жили у величезному
будинку. Родина була багатою, що й казати.

Григорій працював з батьком. Мали свою ферму, багато поля.
Торгували овочами, фруктами, худобою. Мені не довелося шукати
роботу. Нам усього вистачало. Тож з чоловіком вирішили не
тягнути й запланували вагітність. Бог послав нам сина
-- Богданчика. Ох і парубок був -- справжній Котигорошко,
народився з вагою понад 4 кілограми! Святкували хрестини усією родиною
три дні. Коли я народила сина, Григорій подарував мені золоту
каблучку. Подякував за нашого первістка. Він носив мене на руках.
І це не перебільшення. Я була по-справжньому щаслива.

Заздрість гірша за ненависть

Коли я жила вже у родині чоловіка, мене здивувала одна
річ. Мама Григорія дуже боялася наших сусідів. Але, коли я її
питала, чому вони не товаришують, відмовчувалася.
Якось зустріла наших сусідок, коли йшла з магазину. Одній,
Ірині -- років п'ятдесят, а другій, Галині -- трохи за шістдесятку.

"Ой, Оксанко, ти? Але ж ти красуня, але ж ладна, -- заговорила
молодша. -- А як тобі з родиною пощастило, з чоловіком". "Дивись,
прийшла на все готове... І робити нічого не треба", -- сказала
старша. Я ж просто чемно привіталася і пішла повз них. Чула, що за
спиною вони ще довго перешіптувалися, та мені було байдуже. За
кілька днів я на городі полола грядку. Аж раптом в очах потемніло,
а земля втекла з-під ніг. Впала. Коли отямилася,
дивлюся, а з вікна визирає наша сусідка. Зловивши мій погляд,
швидко сховалася.

А випадок на хрестинах мене зовсім спантеличив. Звісно ж, 
ми запросили всю родину й сусідів. Гості вже сиділи 
за столом, я щось робила на кухні, а мій
хлопчик спав у колисці в іншій кімнаті. Аж раптом дитина 
закричала. Я одразу ж до неї. У кімнаті була Галина. Коли
побачила мене, швидко заховала у кишеню якусь ганчірку. Мені ледве
вдалося заспокоїти синочка. Він заснув. "Та я просто хотіла
глянути на малого, а він заплакав", -- виправдовувалася
стара.

Через три дні Богданчик захворів. Висока температура, алергія. Не
буду вдаватися в деталі, але думка, що синочок може померти, мене
не покидала. Скільки сліз я тоді пролила, скільки молитв
змовила. Та, дякувати Богу, мій ангелик вернувся до здоров'я. А я
сподівалася, що на цьому наші нещастя закінчаться...

Відьомське поріддя

Те, що сусідки дуже мене не люблять, я зрозуміла за рік,
коли вдруге завагітніла. По селі ті злі жінки казали таке: "Ну й
невістка в них. Тільки і знає, що дітей родити. Не працює,
прийшла на готове, нічого не робить, а все має". Це мені розповіла
свекруха. Коли ті люди на мене дивилися, то в очах палахкотіло стільки
злості, що аж страшно було до них вітатися. 
Якось ввечері ми зі свекрухою таки поговорили про наших сусідок.
Вона розповіла, що в Ірини при народженні померла дитина. Потім
було два викидні. Галина була неплідна. Та якщо те, що я
почула, мене розчулило, то інша частина розмови -- налякала.

Як виявилося, в сусідок баби були відьмами.
Принаймні так казали у селі. І обидві були найкращими
подругами. Та закохалися в одного парубка. Дружбі настав кінець.
Одна з одною вони почали страшну війну. Старі люди
розповідають, що вони чаклували. 
Зрозумівши, що обидві мають якусь відьомську силу, вирішили 
помиритися. І тоді вночі пішли до
хати хлопця, у якого закохалися, і вилили на поріг воду.
Кажуть, та вода була мертвою, нею омили покійника в селі.

"Не знаю, доню, чи те все правда. Але тих родин треба боятися.
Бо в селі люди кажуть, що вміння тих жінок передалися їхнім
онукам -- Галині й Ірині. І чомусь вони тебе не люблять, 
заздрять, що в тебе і діти, і врода", -- розповіла свекруха.

Я трохи налякалася, а потiм вирiшила, що то все сiльськi легенди.
I жила собi далi. Та в нашiй сiм'ї щораз частiше ставалися
нещастя. Григорiй потрапив в аварiю. На щастя, сам уцiлiв, але
машину вiдремонтувати вже не вдалося. Через мiсяць у свекра
стався iнфаркт. Помер бiдолаха. Свекруха ледве
трималася, тож органiзацiя похорону випала менi.
 
Довелося покликати всiх сусiдiв. I навiть тих, заздрiсних. Усе ж
таки горе в родинi. Iрина й Галина одразу ж взялися допомагати.
Вирiшили, що вони омиють свекра й одягнуть. Я й забула про
тi всi легенди про них. Аж потiм помiтила, що Галина з якоюсь
банкою вiд нас пiшла, а в нiй вода. Та й я тодi була не при
пам'ятi, щоб про щось її питати... Думала, якийсь компот
понесла чи ще щось.

За що ж ви так?

З часу похорону минув мiсяць. Свекруха потрохи приходила до тями.
Григорiй взявся за справи батька. Я ж готувалася до народження
другої дитини. Коли з'явилася на свiт Настуня, то всi забули про
бiди, якi з нами ставалися. Ми знову зажили весело й щасливо. У
хатi залунав смiх. Щовечора дякувала Богу за своїх дiточок i за
доброго чоловiка.

Та одного дня свiт знову змiнився з бiлого на чорний. Знову плач
i сльози. Тiльки цього разу я втратила найдорожче -- свого
коханого. Того дня Григорiй встав дуже рано. Завжди ми першi з
малятами прокидаємося, я готую снiданок, прибираю в хатi, на
подвiр'ї, а вже тодi беруся будити його. Та тодi щось йому не
спалося. Вийшов на подвiр'я курити. Потiм гукнув мене, сказав, що
на порозi багато води. Попросив повитирати, щоб хтось не впав. "I
звiдки та вода на порозi: нi дощу не було, нiхто не розливав
нiчого?" -- дивувалася я.

Чоловiк випив молока та й поїхав на роботу. Коли прийшов додому
пообiдати, сказав, що дуже болить голова, немов хтось усередину
вбив цвяха. Я говорила йому, щоб залишився вдома, вiдпочив, та
вiн поцiлував мене, дiтей i поїхав на роботу. Сказав, що має дуже
багато справ.

Я вiдпустила його з каменем на серцi. На душi було тривожно. У
нього нiколи не було проблем зi здоров'ям, а тут на тобi... Чи тиск
пiдскочив, чи яка напасть? З нетерпiнням чекала вечора, щоб вiн уже
повернувся. Його мамi нiчого не говорила. У неї пiсля смертi
чоловiка зi здоров'ям та й з нервами було не все гаразд. Тож я
мовчала. Мої малята вiдривали мене вiд поганих думок. Та i як з
ними будеш сумною, як Богданчик їв кашу i всi стiни довелося
мити, а Настуня вилила на себе борщик. Ох дiти, мої квiти... Коли
вже смеркало, я постiйно дивилася на годинник. Григорiя довго не
було.

Думала собi, що роботи багато має, бо ж якраз жнива. Тож трохи
заспокоїлася. Аж раптом хтось постукав у дверi. "Оксано,
вiдчиняй!" -- це прибiг товариш Грицька. Дивлюся, стоїть на порозi,
весь тремтить, на очах сльози. "Що сталося?" -- питаю. -- "Та,
та... твiй... Грицько... помер". Я знепритомнiла. Шок. Як? Та не
може такого бути. Мiй коханий. Як?!

Товариш посадив мене на крiсло, облив холодною водою. Коли
прийшла до тями, то не чула жодного слова. Встала, одягнула
хустку, кофтину й побiгла в поле. Дивлюся, а бiля комбайна
зiбрався натовп. Усi кричать, якась жiнка ридає.

"Грицько, Грицько!" -- кричу здалека. Двоє чоловiкiв, побачивши
мене, кинулися назустрiч, схопили i тримали руками. А вдалинi я
бачила, що щось лежить накрите брезентом. Пустiть мене, тож
мiй коханий. Та мене не пустили...

Як виявилося, Грицько ремонтував комбайн. Було вже темно надворi.
Водiй мав рушати, а Грицько -- вiдiйти в бiк. Та раптом йому
стало погано, як кажуть очевидцi, схопився за голову i впав,
просто таки пiд робочий комбайн. Водiй одразу ж зупинився, але
гострi леза вже забрали життя в мого чоловiка. Не пустили
мене до нього, бо тiло було понiвечене... Все. Бiльше нiхто
нiчого не пояснював. 

За Грицьком плакало все село. Адже вiн усiм допомагав: кому поле
видiлив, кому -- зерно. Кому треба справити весiлля, кому 
похорон -- завжди допомагав. Навiть якщо якась бабця з магазину несла 
важкi сумки, то вiн був тут як тут. Грiх за таким не плакати.

Мене болiло серце, болiло все тiло. Я довго оговтувалася пiсля
страшної втрати. Та мусила жити далi заради своїх малих квiточок.
Адже в них тепер лише я. Свекруха вже теж була, як то кажуть, на
смертному ложi. Добряче її пiдкосила смерть чоловiка, а втрата сина
добила. Лежала й стогнала. Їла лише хлiб i пила воду. А я
щоранку i щовечора бiгала на могилку до Грицька. Носила йому
квiти, як вiн менi їх завжди приносив. Пригадую, коли їхав з поля,
завжди наривав букет ромашок, волошок i червоних макiв. А тепер я
йому цi квiточки приношу i прошу Господа, аби Вiн взяв до себе
мого коханого.

Пiсля переїзду

Одного вечора свекруха покликала мене до себе. Взяла за руку i
тихо почала говорити. Сказала, що це тi злi люди вбили її
синочка. Що вода на порозi, у яку став Грицько того ранку, була
мертвою, i скорiш за все її пiдлили для мене. Я мала її
торкнутися i померти. Адже я була причиною їхньої заздростi й
ненавистi. Так вони хотiли звести зi свiту мене, а натомiсть
вбили моє щастя. Ще мама сказала, що буде вмирати. Звiдки вона
все це знала, не вiдомо. Та наказала, щоб пiсля її смертi я
продала будинок, господарство, поле й поїхала звiдси куди очi
дивляться. Якщо цього не зроблю, то теж помру.

Пiсля цього я повiрила у вiдьом i у все те зло, яке можуть люди
робити одне одному. Цього разу вже не смiялася з її слiв. Адже на
ранок мама Грицька померла. Ми з моїми батьками її поховали як
належить. Тiльки вже без сусiдiв. Того ж дня зiбрали всi речi й
поїхали в мiсто. Через кiлька мiсяцiв я продала будинок i купила
собi хату в iншому селi, за сотнi кiлометрiв вiд тих вiдьом. Не
думала, що людська заздрiсть може бути такою страшною... Не
вiрила я в лихе. Натомiсть вiрила в Бога, ангелiв. Знаю
тепер, що вони є, але й злi духи iснують. Та чоловiка мого вбили
не злi духи, не демони, а люди.

Своїх дiтей я навчила одного закону: "Не заздрiть, будьте щирими,
добрими. Не бажайте зла людям, навiть своїм ворогам, i буде вам
добре". Хоч я й залишилася з двома дiтками на руках, та в бiдi не
була. Давала собi сама раду. Вдруге замiж не вийшла. Хоч i були
кавалери. Та нiкому бiльше вiддатися не могла. Навiть пiсля
смертi я щиро кохала Грицька. Дiтки вже
повиростали. Богданчик оженився, а Настуня навчається в
унiверситетi. Має якогось кавалера.

А я сиджу в хатi. Сумую. Вечорами згадую Грицька. А кожної суботи
iз самого ранку їжджу на могилку до Григорiя. Чому з самого ранку? А
щоб люди мене не бачили. Хоч чула, що Iрина та Галина давно
повмирали, та хтозна, скiльки тут ще всякого зла може бути. Краще
людям на очi не потрапляти. Хоча, знаєте, я не боюся вже мертвої
води чи ще якогось ворожiння. Не боюся помирати. Бо знаю, що
пiсля смертi обов'язково побачуся з чоловiком. Головне, щоб мої
дiти жили довго i щасливо. I щоб на їхньому шляху не траплялося
найбiльше зло свiту -- заздрiсть.

Оксана
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

14:34
Шалені емоції у співачки викликав новий фільм про Фредді Мерк'юрі.
11:35
Співачці припав до душі тотал лук від української дизайнерки.
22:13
Український фільм "Донбас" отримав Гран-прі кінофестивалю в Севільї.
21:13
Відома акторка продемонструвала натуральну красу.
19:00
Мережа британських універмагів John Lewis представила свій різдвяний ролик, головну роль у якому виконав сер Елтон Джон.
12:10
Новий хлопець колишньої нареченої боксера Володимира Кличка Хейден Пенетьєрі вирішив прокоментувати чутки про те, що він погано впливає на зірку, а вона надто захоплюється алкоголем.
07:36
Президент США Дональд Трамп вперше за час перебування при владі вручив співвітчизникам найвищу цивільну нагороду країни – Президентську медаль свободи. Нею були удостоєні сім чоловік, у тому числі троє – посмертно.
21:59
Легендарний у минулому гравець і менеджер Ліверпуля Кенні Далгліш отримав лицарський титул.
16:22
Відома співачка зачарувала новим фото.
16:00
Відома письменниця заінтригувала шанувальників новою книгою.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.