Великі українки: Мати польської “Солідарності”

Українка Ганна Валентинович стояла при витоках повалення комуністичного режиму в Східній Європі

Історії України та Польщі тісно переплетені, як на державному рівні, так і в долях простих людей. Тому так важливо зараз знати й цінувати тих українців, що долучилися до становлення польської держави. Як, скажімо, наша землячка Ганна Валентинович.

“Згадуючи про “Солідарність” усі передусім мають на увазі Леха Валенсу,
-- розповідає головний редактор тижневика “Солідарність” Кшиштоф Святек. --
Але насправді головною організаторкою страйку на верфі у Гданську та
фактичним засновником профспілкової організації "Солідарність" була жінка
-- Ганна Валентинович. Без неї страйк на Гданській корабельні був би лише
регіональної подією, а не тієї іскрою, що запалила всю Польщу й допомогла
позбутися комуністичного режиму усій Східній Європі”. Отож довідаємося про
славну українку докладніше.
 

У найми -- у польську родину

Ганна Любчик (таким було її дівоче прізвище) народилася в українській
родині 15 серпня 1929 року року в селі Сінне (нині Садове) Гощанського
району Рівненської області, тоді це була територія Польщі.

“До речі, родовід Ганни Валентинович сягає своїм корінням знаменитого
козацького ватажка Северина Наливайка. І його дух сповна міг проявити себе
в її діяннях”, -- розповідає двоюрідний брат Ганни Микола Пашковець.

У сім'ї було 10 дітей -- батько мав 5 дітей від першого шлюбу (у 8 років
Ганна втратила матір), а тоді одружився удруге й мав ще 5 дітей. "За Польщі
ми жили багато, добре та спокійно. Люди заздрили нам -- і дітей багато, і
мати чужа, а добре живуть, -- згадувала старша сестра Ганни Ольга Любчик. --
А як уже землю забрали, майно, інвентар -- ми стали такі бідні, що не було
чого вдягти, босі ходили”. Це у 1939 -- 1941роках більшовицька влада
розкуркулила сім'ю Любчиків. Тому Ганну в 12 років віддали працювати
служницею у заможну родину пана Мунтика Телесніцького, який служив на
Бабинському цукровому заводі. Працювала Ганна тяжко, без платні, за самі
харчі.

“У 1943 році, перед приходом радянських військ на Волинь, сім’я
Телесніцьких виїхала до Польщі, прихопивши, не питаючи дозволу в її
батьків, і тринадцятирічну Ганнусю”, -- веде далі Микола Пашковець.

Дівчині ж повідомили, що сім’ю знищили нацисти, які спалили село. Насправді
подібна трагедія трапилася у сусідньому із Сінним селі Пустомити. Господарі
змушували дівчину тяжко працювати і попереджали: "А будеш казати, що ти
українка, то тебе замордують". І вона боялася. Але якось її жорстоко
побили, у відчаї дівчина побрела до моря -- зводити рахунки з життям. Ганю
помітила господиня, яка брала в них молоко. Втішила, забрала до себе, а
тоді знайшла їй роботу -- доглядати дитинку в одній сім’ї. То були гарні
люди, рызниця між ними й колишніми господарями була величезна. Снідали
й вечеряли за одним столом, добре ставилися, шанували. А коли їх забрали в
іншу місцину на роботу, вони залишили їй квартиру", -- розповідалає Ольга
Любчик.

Ганна довго не наважувалася давати вісточку рідним в Україну, боячись,
що каральні органи можуть вислати їх до Сибіру через її перебування за
кордоном, а пізніше -- за її діяльність у "Солідарності".

Ганна працювала в пекарні, пізніше -- на маргариновій фабриці. А у 1950 році
-- після закінчення курсів зварювальників, влаштувалася на Гданську
корабельню. Швидко стала "передовиком праці", виробляла 270% норми, її фото
публікували в пресі. Як членкиня Спілки польської молоді (відповідник
комсомолу) брала участь у Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у
Берліні в 1951 році. Вийшла заміж, змінила прізвище, перейшла вримо-католицьку
віру, у 1952 році народила сина Януша. Робота зварювальницею на
верфі підірвала здоров'я, тому перекваліфікувалася на кранівницю.

Привід до страйку 
 
Опозиційна діяльність Ганни Валентинович розпочалася після смерті чоловіка
на 39-му році його життя. Як казала сама жінка: "В жовтні помер мій
чоловік, а сина Януша покликали до армії. Десятого були похорони, а
двадцять п’ятого син поїхав, залишилася сама. Чого ж мені було боятися,
коли я сама залишилася?" Ганна брала участь у страйках 1970 року, що
привело її до лав організації із захисту прав робітників -- "вільних
профспілок" (WZZ -- Wolne Zwiazki Zawodowу), які були альтернативою
офіційним польським профспілкам. Влітку 1980 року адміністрація корабельні
викликала її "на килим", затримувала у приміщенні заводської охорони, а
потім оголошувала догани за спізнення на роботу...

А далі ще гірше -- 8 серпня 1980 року, після 30 років праці на виробництві
і за 5 місяців до пенсії Анну Валентинович звільнили з роботи. Офіційно
дирекція корабельні звинуватила її в тому, що нібито з її участю була
здійснена спроба викрадення воску для приготування з нього поминальних
свічок. Поминали демонстрантів, які загинули на гданських вулицях за десять
років до того.

Саме це рішення адміністрації стало причиною епохального страйку робітників
14 серпня на верфі ім. Леніна. На захист Ганни Валентинович піднялася
профспілка, у відозві якої зазначалося, що керівництво звільнило Ганну, бо
вона захищала робітників і могла їх зорганізувати до рішучих дій. Робітники
Гданської корабельні почали готувати транспаранти, і вже на першому з них
містилася вимога відновити Ганну Валентинович на роботі. До речі, невдовзі
після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу.

Через кілька днів дирекція корабельні погодилася з економічними вимогами
робітників, її і Леха Валенсу поновили на роботі. Лех Валенса заявив про
готовність підписати угоду про припинення страйку. Але неочікувано проти цього
виступила сама Ганна, заявивши, що основна вимога учасників страйку -- право
на створення незалежних профспілок, тому страйк потрібно продовжувати. До
гданських кораблебудівників приєдналися робітники в усій Польщі.

Ганна стала біля воріт корабельні й стримувала робітників, які
виходили з підприємства. Відтоді Ганна Валентинович стала одним із
авторитетних лідерів майбутньої "Солідарності". Як член Гданського
міжзаводського страйкового комітету вона брала участь у підписанні
знаменитого "21 пункту" угод із урядом Польщі про створення незалежних
профспілок. Саме за це Ганну Валентинович називають "Мати
"Солідарності".

Однак і тоді, і згодом, і навіть нині її співвітчизники не знали й не знають,
що пліч-о-пліч із ними спершу за соціальні права, а згодом і за
незалежність Польщі боролася українка.

Валентинович, як зазначила сама, добровільно поступилася першою роллю у
керівництві профспілки на користь Валенси, мотивуючи це тим, що на
переговорах держадміністрація зможе краще порозумітися з чоловіком, ніж із
жінкою. До речі, юридичним радником робітничого руху тоді був Лех
Качинський.

Її тричі заарештовували, а під час арештів перевіряли родину в Україні.
Коли син прийшов із армії, і його теж арештували.

Дорога додому довжиною у 50 років
 

В Україні у те, що Ганна жива, вірив тільки її батько. За допомогою
племінниці написали в київське пошукове бюро, лист батька озвучили на
радіо. Його почув тернопільський історик і краєзнавець Єфрем Гасай і
надіслав запит до Варшавського адресного бюро, яке знайшло Ганну.

Але батько не дожив до радісного дня. Обійнявши хрест на могилі, Ганна зі
сльозами на очах промовляла: "Простіть мені, тату, що не повернулася
раніше, не розшукала вас. Недоля розлучила нас навіки, я вдячна вам, що
шукали мене. Я рада й щаслива від зустрічей з рідними, що Бог допоміг
знайти дорогу до родинного гнізда аж через півстоліття". Відтоді 15 років
підряд жінка щороку приїжджала на свою Батьківщину.

Залишалася опозиціонеркою
 

Ганна Валентинович завжди була вірним соратником Леха Валенси, навіть
хрещеною матір’ю його дітей, але в останній період їхньої опозиційної
діяльності між ними виникли ідеологічні розбіжності.

Політику Валенси після 1980 року Валентинович вважала примиренською, а
круглий стіл, у якому взяли участь представники "Солідарності" та
комуністичного керівництва Польщі, -- зрадою і "змовою з комуністами". Після
повалення комуністичного режиму в 1989 р. колишня активістка "Солідарності"
дедалі частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій,
котрі походили з руху "Солідарність". У 2003 році вона відмовилася від
звання почесної громадянки Гданська, а в 2005-му -- від почесної пенсії, яку
їй запропонував тодішній прем’єр-міністр Польщі Марек Белка. Вона також не
брала участі в святкуванні 25-річного ювілею заснування "Солідарності".

Та одним із доказів торжества правди Ганни Валентинович стало те, що саме
її, а не Леха Валенсу, цього ж року було нагороджено американською Медаллю
Свободи Трумена-Рейгана, яку вона прийняла із рук президента США Джорджа
Буша (їх отримали Олена Боннер, Вітаутас Лансбергіс і Вацлав Гавел).

"Я дуже зворушена тим, що після 25 років дочекалася такого визнання, про
яке й не мріяла... Коли я повернуся до Польщі, я покажу людям цю медаль і
скажу, що їхню боротьбу, їхню відвагу все ж таки оцінили достойно", --
сказала Ганна Валентинович, коли приймала нагороду.

Німецький режисер Фолькер Шлендорф у Голлівуді зняв художній фільм про
Ганну Валентинович "Страйк -- героїня з Гданська", хоча сама вона не
схвалила картину. "Дивитися такого роду фільм про себе -- заняття не з
приємних, -- обурювалася після перегляду картини Ганна Валентинович. -- Аби я
могла на щось впливати, то ніколи б не допустила створення такого фільму".

Польща не забувала свою героїню -- 3 травня 2006 року Ганну
Валентинович було нагороджено вищою нагородою Польщі -- орденом Білого орла,
яку їй вручив президент Лех Качиньський у Королівському палаці у Варшаві. А
10 грудня 2009 року, в Міжнародний день захисту прав людини, в
Королівському замку у Варшаві відбулася церемонія вручення нагород
Уповноваженим із прав людини Польщі імені Павла Влодковича. Нагороду
вручили Ганні Валентинович за сміливість у захисті основних цінностей і
правди. Отримуючи нагороду, Ганна Валентинович назвала цю відзнаку
визнанням заслуг усієї польської спільноти 80-х років.

У віці 80 років жінка хворіла -- у неї боліли ноги, перенесла операцію -- і
дедалі рідше навідувалася в гості до своєї численної рідні на Рівненщині,
тому запрошувала до себе двоюрідного брата Миколу Пашковця у Гданськ і
казала, що має йому багато чого розповісти. Зустріч планувалася на кінець
квітня 2010 року, але доля розпорядилася по-своєму, і ми вже ніколи не
дізнаємося, що хотіла розповісти Ганна Валентинович.

Коли 10 квітня 2010 року під Смоленськом розбився польський
літак із президентом Лехом Качинським й урядовою делегацією, стало відомо,
що серед 96-ти загиблих була українка Ганна Валентинович. Вона загинула
поряд із Лехом Качинським, який був її соратником у справі захисту
робітничих прав ще на зорі "Солідарності".

Поховали нашу знамениту землячку 21 квітня у родинному склепі в Гданську,
поруч із її чоловіком. Крім сина, залишилися внук Патрик та внучка Кася.

Поляки шанують її, випустили біографічні книги, фільми, та часто упускають
те, що “Мати “Солідарності” за походженням українка. Але нам цього
забувати не варто.

Надія ФЕДЕЧКО, Варшава -- Гданськ, Польща
 

Читайте також:

Правда життя

Така традиція досі існує у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, що довго були бездітними.
Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до...
Анні Дів'я - лише 30 років, а вона вже отримала один із найпрестижніших постів в авіації. Своїм рекордом вона сподівається надихнути інших жінок досягати своїх найсміливіших мрій.
"У дитинстві я завжди хотіла бути пілотом", - каже Анні. Тепер вона - наймолодший пілот у світі,...

Новини

16:15
Журналістка "Експресу" побувала у майстерні фотографа і розповіла про побачене.
14:40
"Момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі".
18:14
Що тут сьогодні знімають, навіщо на майданчику потрібен скрипт-супервайзер та якою насправді є сукня Міледі з “Д'Артаньяна і трьох мушкетерів”?
14:30
Які пригоди спіткали студента впродовж мандрівки і чому він віддає перевагу саме двоколісому?
16:00
У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.
18:16
Рейсовий автобус порівнявся з густим лісом, з-за повороту постала скульптура лося з надломаними рогами. Моя сусідка спереду хрипко сказала: “Нехароше це місце, нехароше!”
16:18
Фома - про оптимістів та песимістів, велосипеди та саундтрек до фільму "Заборонений".
18:15
Ми продовжуємо знайомити вас із журналістами найбільшої україномовної газети.
12:08
Відомий артист розповідає про неадекватних шанувальників, нове кохання і погані звички.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.